Пречудний спокою,

Витай надо мною.

Святою рукою

Прогонюй мій жаль!

Як сонечко сяє!

Як вільно гуляє

По вільному краї

Мій погляд кругом!

Луги за ланами,

Село між садами

І мир між хатками,

Спокй над селом.

А люди щасливі,

Брати мов зичливі,

На прадідній ниві

Працюють поспів…

І пісня лунає

Від краю до краю:

Тут пана немає,

Немає й рабів!

О краю мій, світе!

Щоб раз тебе вздріти,

Я рад був терпіти

Весь вік у ярмі.

А днесь тя щоднини

З утіхов дитини

Видаю, єдиний,

У снах, у тюрмі.

14 марта 1880

Нічні думи

Ночі безмірнії, ночі безсоннії,

Горе моє!

Мозок наляжуть думки невгамовнії,

В серці грижа, мов павук той, полоннії

Сіті снує.

Виром невпинним бажання сердечнії

Рвуться, летять -

Вічно невтишені і безконечнії…

Мов на свої мене крила безпечнії

Схопить хотять.

Де ви так рветесь, куди ви літаєте,

Думи-орли?

В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?

К земним зіркам же ви й стежки не знаєте

Тут по земли.

О моя ясна, блискуча зірничко,

Де ти живеш?

Чи за життя ще я вздрю твоє личко?

Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,

Плакать прийдеш?

12 дек[абря] 1882

Догорають поліна в печі,

Попеліє червоная грань…

У задумі сиджу я вночі

І думок сную чорную ткань.

І коли ж то той жар догорить,

Що ятриться у серці мені?

І чи скоро-то горе згасить

В моїм мізку думки огняні?

Ох, печуть і бушують вони!

Гризе душу й морозить нуда!

Кров кипить, і нутро все в огні -

Вколо ж мур і неволя бліда.

Я боротись за правду готов,

Рад за волю пролить свою кров,

Та з собою самим у війні

Не простояти довго мені.

18 нояб[ря] 1881

Не покидай мене, пекучий болю,

Не покидай, важкая думо-муко

Над людським горем, людською журбою!

Рви серце в мні, бліда журо-марюко,

Не дай заснуть в постелі безучастя -

Не покидай мене, гриже-гадюко!

Не дай живому в домовину класться,

Не дай подумать ані на хвилину

Про власну радість і про власне щастя,

Докіль круг мене міліони гинуть,

Мов та трава схне літом під косою,

І від колиски аж по домовину

Жиють з бідою, наче брат з сестрою, -

Докіль життя тяжким нас давить валом,

На пні ламає силою страшною,

Докіль ще недосяглим ідеалом

Для міліонів ситість, тепла хата, -

Докіль на лицях сльози, ніби ралом,

Борозди риють, доки зимна крата

Тюремна руки путає робучі,

Мруть з голоду бездомні сиротята,

Пишаються під небом ті блискучі

Гнізда розпусти, зопсуття й обмани

І світ заражують, докіль могучі

"Стовпи" отруту ллють в народні рани,

Думки кують, для прихоті своєї

Люд трупом стелють люті тамерлани!

Ох, загніздись на дні душі моєї,

Важкая думо! Сильними кліщами

Стискай те серце, скоро б від твоєї

Схибнув я стежки! Ночами і днями

Шепчи над вухом: "Ти слуга нещасних!

Працюй для них словами і руками

Без бажань власних, без вдоволень власних!"

28 нояб[ря] 1883

Місяцю-князю!

Нічкою темною

Тихо пливеш ти

Стежков тяємною…

Ніжно хлюпочеться

Воздушне море,

Так в нім і хочеться

Змить з серця горе.

Місяцю-князю,

Ти, чарівниченьку!

Смуток на твойому

Ясному личеньку.

Із небозвідної

Стежки погідної

Важко глядіть тобі

В море бездонне,

В людськості бідної

Горе безсонне.

Місяцю-князю!

В пітьмі будущого,

Знать, ти шукаєш

Зілля цілющого,

Зілля, що лиш цвіте

З-за райських меж…

Ох, і коли ж ти те

Зілля найдеш?..

16 іюля 1883

Думи пролетарія

Судіть мене, судді мої,

Без милості фальшивої!

Не надійтесь, що верну я

З дороги "нечестивої",

Не надійтесь, що голову

Пред вами смирно схилю я,

Що в добрість вашу вірити

Буду одну хоч хвилю я.

Судіть мене без боязні -

Таж сильні ви, то знаєте!

Судіть без встиду, таж ви встид

На прив'язі тримаєте;

Судіть, як каже право вам,

Судіть остріше, тяжче ще -

Таж ви і право - то одно

В одній машині колісце.

Одно лишень, прошу я вас,

Скажіть виразно й сміло ви:

Яка вина моя і тих,

Що враз зо мною йдуть і йшли?

Скажіть виразно: "Люди ті -

Се зрадники! Вони хотять

Перетворить, перевернуть,

Звалити наш суспільний лад!"

Та й ще скажіть, за що хотять

Перетворити лад цілий?

За те, що паном в нім багач,

А гнесь слугою люд німий,

За те, що чесна праця в нім

Придавлена, понижена,

Хоч весь той ваш суспільний лад

Піддержує й живить вона.

За те, що дармоїдство тут

З робучих рук ссе кров і піт;

За те, що тут з катедр, амвон

Ллєсь темнота, не ясний світ;

За те, що ллєсь мільйонів кров

По прихоті панів, царів;

За те, що люди людям тут

Кати, боги, раби гірш псів.

А ще скажіте, як сей лад

Перевернути хочем ми.

Не зброєю, не силою

Огню, заліза і війни,

А правдою, і працею,

Й наукою. А як війна

Кривава понадобиться -

Не наша буде в тім вина.

Та ще скажіть, що ви й самі

Не відмовляєте нам то,

Що правду ми говоримо,

Що прямо, чесно ми йдемо

За правдою. Все те скажіть,

Судді мої, по щирості,

Тоді в ім'я с ь о г о ладу

Судіть мене без милості!

30 апр[еля] 1880

Против рожна перти,

Против хвиль плисти,

Сміло аж до смерти

Хрест важкий нести!

Правда против сили!

Боєм против зла!

Між народ похилий

Вольності слова!

З світочем науки

Против брехні й тьми -

Гей, робучі руки,

Світлії уми!

Ще те не вродилось

Остреє залізо,

Щоб ним правду й волю

Самодур зарізав!

Ще той не вродився

Жар, щоб в нім згоріло

Вічне діло духа,

Не лиш утле тіло!

3 апр[еля] 1880

1 Завжди те саме! (Лат.)

Під пнем перегнилим в болоті гнилому

Вертяться, клубляться дрібні черв'яки:

І вродились, виросли й гинуть у ньому,

А другі їх тілом живуть залюбки.

І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній:

Десь сонце горить у всім чарі весни,

А в сонця промінні, у рардості вічній

Гуляють і золотом сяють вони.

Ті сни свої черви складали в системи

З заключенням: так є найліпше, як є;

Читали промови, співали поеми

Про гарне, щасливе в болоті життє.

Втім люди той пень відвалили й поперли,

І дійснеє сонце вказалось з-за мли;

На сонце те глипнули черви й померли

І, мручи, убійчеє світло кляли.

1882