Пiд проводом Арно Гольца постала там купка поетiв, котра, знов зводячи до абсурду певну доктрину, вiдкидає все, що досi називалося поетичною формою i мелодiєю, отже, не тiльки риму, але й рiвний розмiр вiршiв, i ставить основним принципом нової поезiї голе слово в його безпосереднiм, первiснiм, несфальшованiм (?) значеннi. Не маючи пiд рукою вiршiв самого Арно Гольца, я приведу тут як зразок сеї нової "форми" пародiю О. Е. Гартлебена на Гольцевi вiршi, держану докладно в його новiм стилi:

Ich

liege auf dem Bauche

und

rauche Tabak -

Brimmer.

Abscheulich!

Ab und zu

spitz' ich die Lippen

und

pfeif auf das ganze Familienleben.

Пародiя заховала вiрно форму Гольцових вiршiв, а й до змiсту не додала анi вiд нього не вiдняла майже нiчого, пiдчеркуючи тiльки деякi нюанси. Ся нова "школа" робить тепер у Нiмеччинi багато шуму. Взагалi, чим меншi таланти, тим бiльше роблять шуму - стара iсторiя.

Ми вже сказали, що змисл зору дає найбагатший матерiал для нашого психiчного життя, а тим самим i для поезiї. Пригадаймо тiльки великi контрасти свiтла i темноти i безконечну скалю кольорiв, пригадаймо такi поняття, як високiсть i низькiсть, красота i бридкiсть, форма i рух, такi образи, як небо, поле, земля, гори, i зрозумiємо, як глибоко сягає в нашу душу вплив зорового змислу. Гарний приклад великої ролi, якi мають образи, взятi з обсягу зорового змислу, в народнiй поезiї, дають нам важнi i характернi epitheta ornamentia, якими радо по-слугується народна пiсня. Користуючися багатою збiркою тих епiтетiв, зладженою Мiклошичем (Dr. F г. М i k l о s i с h. Die Darstellung im slavischen Epos, Denkschriften der K. Akademie der Wissenschaften in Wien. Phil. hist. Classe, Bd. XXXVIII, 1890, 28 - 40), я подаю тут ось який цифровий огляд:

У сербських пiснях епiтетiв прикметникових є 97, а iменникових 25; мiж першими iз обсягу зору взятих є 35; мiж другими 5; iз обсягу дотику 2+5, iз обсягу смаку 5, iз обсягу слуху 1.

У болгарських пiснях на 58 постiйних епiтетiв 21 узято з обсягу зору, 16 з обсягу дотику, 2 з обсягу смаку, а один з обсягу слуху. В росiйських пiснях таких епiтетiв начислив Мiклошич 64, з них зорових є 18, дотикових 13, смаковi 1, слуховi 2. В українсько-руських пiснях епiтетiв 38, з них зорових 17, дотикових 10, слухових 1. Загалом можна сказати, що в слов'янських епiчних пiснях на 279 постiйних епiтетiв 173 (62%) взято з обсягу змислових вражень, а з них 96 (55 1/3%) узято з обсягу зору, 65 (37 - 57%) з обсягу дотику, 7 (4%) з обсягу смаку, а 6 (несповна 3%) з обсягу слуху. Iнтересно, що у пiвденних слов'ян, у сербiв i болгар, запас епiтетiв загалом найбагатший, мiж ними найбiльший процент епiтетiв змислових, а мiж тими знову найбiльше власне зорових. Те саме треба сказати i про порiвняння. Сербська пiсня порiвнює молодого парубка до гарної китицi квiток; дiвчина називає любка своїми чорними очима. Поява героя на обрiї описується ось як:

Бачите ви оттой бовдур мряки,

Бовдур мряки з-пiд чорного лiсу?

Тая мряка - Королевич Марко.

Поїздка юнака на поле - се полiт зiрки по небi:

Пак се ману преко пода равна,

Кано звезда преко ведра неба.

Мiлош виїжджає на поле, "мов яркеє iз-за гори сонце". же гарно малює iнша пiсня похiд юнакiв:

Ой то суне хмара вiд Котара,

А крiзь хмару блискавки блискочуть;

А як тая хмара пiднялася,

З-пiд копит так курява знялася;

Як крiзь хмару блискавки блискочуть,

Так блискочуть зброї на юнаках.

Ще одна цитата - опис дiвчини-вродливицi, характерний iз многих iнших причин, а головно тою масою зорових образiв, з яких зложено малюнок:

Гарна вона, краща й буть не може!

Бо що станом - тонка i висока,

А що личком - бiла i рум'яна,

Наче зранку виросла до пiвдня

В тишi проти сонця весняного.

Очi в неї - два щирi клейноти,

А тi брiвки - морськiї веселки,

А рiсницi - ластiв'ячi крила,

Руса коса - шовкове повiсмо,

А устонька - цукровий замочок.

Бiлi зуби - бiсера двi низки,

А рученьки - лебединi крила,

Бiлi груди - два голуби сивi.

Слово мовить, мов голуб воркує,

А всмiхнеться, мов сонечко грiє.

Хто не пригадає наших поетичних образiв, таких як: бiле тiло, рум'яне личко, чорнi очi, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явiр i т. i.? В щедрiвцi спiвають про дiвчину:

На горi, горi снiги, морози,

А на долинi руженька цвiте.

Жаль прирiвнюється до студеної роси по зеленiй травi. Коломийка говорить:

Молодицi, як зiрницi, дiвчата, як сонце,

Ой напишу, намалюю, поставлю в вiконце,

або висловлює таке саме порiвняння краси дiвочої з зорею iншим, бiльше поетичним способом:

Ой упала зоря з неба та й розсипалася,

А дiвчина позбирала та й пiдтикалася.

Дуже iнтересний паралелiзм бачимо в отсiй пiснi, де дiвчину порiвняно до калини:

"Червона калино, чого в лузi стоїш?

Чи цвiту жалуєш, чи стужi ся боїш?" -

"Цвiту не жалую, стужi ся не бою,

Сама я не знаю, як зацвiсти маю.

Зацвiла би-м бiло - люди не пiзнають,

Зацвiту червоно - гiлля обламають". -

"Молода дiвчино, чого сумна ходиш?

Чи головка больна, чи свiту-сь не вольна?" -

"Головка не больна, i я свiту вольна,

Три ночi не спала, один лист писала

До того жовняра, що-м вiрно кохала".

Ми не можемо тут входити в такi iнтереснi деталi, як напр., символiка кольорiв у народних вiруваннях i в поезiї, символiка цвiтiв i т. i., що, властиво, також належить сюди, i подамо ще декiлька примiрiв зорових образiв у нашiй артистичнiй поезiї, а головно у Шевченка. Кождому, хто читав Шевченковi поезiї, мусила лишитися в тямцi та маса зорових, кольористичних образiв, якими вiн любить характеризувати українську природу, всi отi "карiї оченята i чорнiї брови", "вишневий сад зелений i темнiї ночi", "синє море", "червону калину", "зеленi байраки", "степ, як море широке, синiє", "небо блакитне", "чорнi гори", i могили, "що чорнiють, як гори", i тi хлопцi i дiвчата, що "як мак, процвiтають". Варто звернути увагу на деякi мальовничi порiвняння. I так в часi нiчного нападу на Скутару:

Неначе птахи чорнi в гаї,

Козацтво смiливо лiтає.

Загальнозвiсне є порiвняння: "Червоною гадюкою несе Альта вiстi". В "Катеринi" читаємо:

А без долi бiле личко,

Як квiтка на полi:

Пече сонце, гойда вiтер,

Рве всякий по волi.

Дiвчина у нього часто є рожевим цвiтом. Катерина, "як тополя, стала в полi при битiй дорозi". Дитина "червонiє, як квiточка вранцi пiд росою". Розпука "коло серця, як гадина чорна, повернулась". Зима в Московщинi: "Як те море, бiле поле снiгом покотилось". Взагалi багатство мальовничого елемента додає "Катеринi" незвичайного повабу.

Дуже часто поет послугується грою кольорiв у природi, щоб характеризувати змiну людського чуття. Є се звiсна поява, що в добрiм настрої чоловiковi вся природа видається ясною, всмiхнутою, свiжою i веселою, а в пригнобленнi - понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрiй українського народу по битвi пiд Берестечком, Шевченко спiває:

Ой чого ти почорнiло,

Зеленеє поле, -

де зелений колiр, очевидно, є символом здоров'я, сили, краси i надiї, якi були перед битвою, а чорний - символом пригноблення по битвi.

Та не треба забувати, що правдивi поети нiколи не позволяють собi тих кольористичних оргiй, у яких любуються теперiшнi декаденти та пленеристи пера i чорнила, їх описи виглядають радше як вказiвки для маляра або як прейскуранти рiзних вишуканих фарб, анiж як поетичнi креацiї. А погляньте, як описав Шевченко вечiр в українському селi весною - на що вже мотив здiбний до якого хочете кольористичного трактування!