— Отже? — спитав Армстронг.

— Отже, — підхопив Ломбард, — ми перед новою загадкою. Де закопано собаку? Де отой містер Ікс, містер Оуен, містер А. Н. Оуен, містер невідомий? Або, інакше кажучи, розшалілий псих, котрий підносить нам оці сюрпризи?

— Та… а… ак, — полегшено зітхнув Армстронг, — виходить, ви згодні зі мною. Але чи розумієте, що це означає? Адже Роджерс присягається, що на острові, опріч нас, нікого немає.

— Роджерс помиляється. Якщо не бреше!

Армстронг сумнівно похитав головою:

— Навряд. Він такий переляканий, що нічого не тямить.

— І моторний човен сьогодні не прибув, — сказав Ломбард. — Це кільця одного ланцюга. На всьому позначається передбачливість містера Оуена. Індіанський острів ізольовано від світу, доки містер Оуен не завершить своєї справи.

Армстронг зблід.

— Невже ви не розумієте, що ця людина — найнебезпечніший маніяк?!

— І все ж містер Оуен дечого не передбачив, — одповів Філіп, і в голосі його забриніли загрозливі нотки.

— Чого саме?

— Обшукати острів — невеликий клопіт. Ми в один момент здійснимо цю нескладну операцію й вловимо цього Оуена.

— Він може виявитися небезпечним, — застеріг Армстронг.

— Небезпечним? — щиро зареготав Філіп Ломбард. — Не страшний нам сіроман, сіроман, сіроман! Небезпечним буду я, коли нарешті доберуся до нього. — Щось із хвилину він розмірковував, потім продовжив: — Нам, мабуть, варто заручитися допомогою Блора. У такій халепі він людина не зайва. Жінкам краще нічого не казати. Щодо інших, то генерал, певно, вже схибнув розумом, а старий Уоргрейв до активної діяльності непридатний. Ми втрьох цілком упораємося.

Заручитися допомогою Блора було неважко. Він, не вагаючись, погодився з їхніми міркуваннями:

— Ці фарфорові фігурки, сер, справді змінюють суть справи. Очевидно, це маніяк, іншої думки й припустити не можна. А у вас не виникало гадки, що містер Оуен хоче здійснити цю операцію, так би мовити, чужими руками?

— Поясніть, будь ласка, свою думку, друже.

— По-моєму, після вчорашньої колотнечі Марстон розгубився й прийняв отруту. Роджерс теж не дає собі ради й відправляє на той світ свою дружину — цілком по плану люб'язного А. Н. О.!

Армстронг заперечливо хитнув головою:

— Не забувайте про ціаністий калій.

— Так, так, справді, зовсім не врахував, — згодився Блор. — Безперечно, ніхто не носитиме з собою таку отруту. Але як отрута могла потрапити до Марстонового келиха?

— Я вже обмірковував, — відгукнувся Ломбард. — Марстон того вечора пив декілька разів. Від його передостанньої порції віскі до тієї, що стала для нього останньою, минув відчутний відрізок часу. Увесь цей час його келих стояв на якомусь із столів. Мені здалося, що келих стояв на маленькому столику біля вікна. Вікно було відчинене — отже, отруту, можливо, підкладено через вікно.

— І жоден із нас не помітив цього? — недовірливо спитав Блор.

— Ми були надто зайняті іншим, — сухо відповів Ломбард.

— Вірно, — сказав Армстронг, — обвинувачення зачепили всіх, і тому всі ми метушилися, сперечалися, поринуті у власні справи. Вважаю, така версія цілком слушна.

Блор знизав плечима:

— Певно, так воно й було. А тепер, джентльмени, за роботу. Ніхто з вас про всяк випадок не захопив із собою пістолет?

— Я, — похляпав себе по кишені Ломбард.

Блор витріщив баньки й навмисно буденним тоном поцікавився:

— Постійно носите його при собі, сер?

— Завше, — відповів Ломбард. — Мені, знаєте, не раз доводилося потрапляти в скрутні ситуації.

— О, — мовив Блор. — Проте вважаю, що ніколи вам не доводилося бути у складнішому становищі, ніж зараз отут! Якщо на цьому острові ховається якийсь маніяк, то напевно він має запас сучасної зброї, не кажучи вже про ножі або кинджали.

Армстронг кахикнув:

— У цьому ви можете й помилитися, Блор. Багато хто з божевільних, пойнятих манією вбивства, вельми тихі, лагідні люди.

— Я не вважаю, докторе Армстронг, що цей належить саме до такого типу божевільних, — відказав Блор.

Обшукали острів без особливих зусиль. На північному заході рівний стрімчак прямовисно спускався до моря; дерев на острові не було, квола травиця стелилася по землі. Троє чоловіків працювали ретельно й методично. Починали з вершини гори й спускалися схилом до моря, обнишпорюючи найменші щілини в скелі, що траплялися на їхньому шляху. Жодної печери. Прочісуючи вже берег моря, вони наштовхнулися на Макартура. Генерал сидів прямо, втупивши погляд у небокрай. Місце обрав він зручне, тихе: лиш рокіт хвиль, що розбивалися об скелі, долинав сюди. Старий не звернув на них найменшої уваги. І від того, що він їх навіть не помічав, стало ніяково.

«Дивна річ, — подумав Блор, — скидається на те, що старий впав у транс чи, мо’ щось гірше…»

Щоб зав'язати розмову, він люб'язно звернувся до генерала:

— Чудову місцинку обрали собі, сер, — тихо, спокійно.

Генерал насупився й стрімко озирнувся на всі боки.

— Мені надто бракує часу, — відповів, — і я рішуче наполягаю, щоб мене не турбували.

— Ми не маємо наміру турбувати вас, сер, — доброзичливо мовив Блор. — Ми просто оглядаємо острів. Хочемо, бачте, перевірити, чи не ховається хто.

— Ви не розумієте. Нічого не розумієте. Прошу, ідіть звідси.

Блор квапливо відійшов від генерала. Наздогнавши своїх супутників, сказав:

— Старий таки з'їхав з глузду… Верзе якісь дурниці…

— Що він сказав? — поцікавився Ломбард.

— Що йому надто бракує часу. Наполягав, щоб його не турбували.

Доктор Армстронг насупився й промурмотів:

— Хотів би я знати…

Обхід завершено. Троє чоловіків стоять на вершині острова й дивляться на море. Вітер посвіжішав.

— Рибальські човни сьогодні не вийшли, — сказав Ломбард. — Насувається шторм. Прикро, що звідси селища не видно, подати б сигнал.

— А ми зможемо ввечері запалити вогнище, — запропонував Блор.

— Проти цього, — похмуро заперечив Ломбард, — на жаль, могли вжити запобіжних заходів.

— Яких саме, сер?

— Звідки я можу знати? Могли попередити, приміром, що це жарт. Мовляв, нас навмисне висадили на цьому безлюдному острові, і тому не слід зважати на наші сигнали. А може, поширили чутку, що забилися в заклад. Одне слово, вигадати могли казна-що.

— І, гадаєте, цьому повірили? — недовірливо промимрив Блор.

— Такому, в усякому разі, легше повірити, ніж тому, що скоїлось насправді, — сухо відповів Ломбард. — Як ви вважаєте: коли б у селищі оголосили, що острів має бути ізольований, доки цей містер Невідомий-Оуен спокійно не повбиває всіх своїх гостей, — цьому повірили 6?

— Бувають хвилини, коли я й сам не можу цього збагнути. Та все ж… — процідив крізь зуби Армстронг.

— Та все ж… — вищирився Ломбард, — саме так!

— Ніхто не міг причаїтися там? — спитав Блор, поглядаючи вниз, у воду.

— Навряд, — хитнув головою Армстронг, — стрімчак зовсім прямовисний, де тут сховаєшся?

— Цілком імовірно, що в стрімчаку є розколина, — заперечив Блор. — Мали б ми човна, неважко було б перевірити, об'їхавши навколо острова…

Ломбард глузливо обірвав його:

— Мали б ми човна, то зараз уже були б на півдорозі до материка!

— Свята правда, сер.

— А можна й без човна обстежити стрімчак, — раптово запропонував Ломбард. — Є тільки одне місце, де може бути розколина, — он там, під нами, трохи праворуч. Якщо ви знайдете тут канат, я зможу спуститися туди й особисто в усьому переконатися.

— Як на мене, переконуватися нема в чому, — сказав Блор, — все і так ясно. А втім, можете спуститися. Піду-но пошукаю щось годяще. — І він прудко затюпав у напрямку вілли.