Кельнер прослизав між столиками безшумно й плавно, буцімто виконував урок з фігурного катання на льоду. Спритно підкотився до третього від Грейтового столика, поставив пляшки й тарілки з закусками, почав пересувати фужери.

У Грейта пересохло в горлі, він роздратовано дивився, як вовтузиться кельнер; міг би раніше принести йому сифон — секундна ж, справа! — у порядному ресторані ніколи б не примусили клієнта чекати так довго. Але ж кельнер, певно, обслуговує німця — біляву рожевощоку бестію у гарно пошитому світлому костюмі…

Смердючі німецькі свині! Насмілився б хтось із них так обійтися з американцем ще два-три роки тому? А тепер навіть президент Штатів заграє з ними. Ця думка остаточно розлютила Грейта, він грюкнув кулаком по столу і загорлав:

— Кельнер, содової!..

— Несу… — вклонився той здалеку, але не кинувся з сифоном до Грейтового столика одразу, а посміхнувся білявому німцеві і щось сказав йому стиха, можливо, образливе для Грейта, бо той зареготав голосно й безсоромно.

Полковник втупив у нього важкий погляд, та німець не дивився в його бік, щось пояснював своїй дамі, вказуючи на пляшку з вином.

Німець чомусь не сподобався Грейтові, хоча, фактично, для цього не було жодних підстав. М'які і правильні риси обличчя і мало не дитяча рожевість щік могли лише приваблювати, та саме це й дратувало полковника, він раптом відчуй, що починає п'яніти. Хотів ще раз гукнути кельнера, але той уже вихилявся між столиками, тримаючи сифон у догідливо простягнутих руках. Гнів Грейта враз пригас, він лише пробуркотів щось, підставивши склянку під тугу цівку содової.

Вода дещо протверезила його, знов налив із пляшки, але навіть запах віскі чомусь здався огидним. Хотів посидіти в порожньому залі, і раптом цей німець… Грейт примирився б з будь-яким іншим відвідувачем, та цей самовпевнений шваб чомусь порушив його душевну рівновагу. Тим більше, що Грейт помітив, як німець скоса зиркає на нього.

Полковник пересів на інший стілець, влаштувавшись спиною до молодика, налив собі віскі, сильно розбавивши содовою. Тепер він міг бачити лише зади відвідувачів, що сиділи на високих табуретках біля бара. Ця не дуже приваблива картина нараз заспокоїла полковника, він повільно спорожнив склянку, забувши про рожевощокого.

Усе це — нерви, подумав.

Так, звістка про відставку все ж підкосила його, хоча давно готувався до неї і знав, що рано чи пізно це станеться. Після того, як він висловив генералові Блекеру те, що думав про нього, чекав на цю звістку і звикся з нею, ба навіть ужив усіх заходів, аби заздалегідь підготувати собі грунт у Штатах, і все ж якийсь біль засів глибоко в серці. Сам факт, що він сидить у «Веселому пеклі» — цьому кублі шлюх і алкоголіків — і дудлить, не закушуючи, віскі, хіба не свідчить про цілковиту деградацію полковника Кларенса Грейта?

Грейт посміхнувся, налив содової, але, подумавши, додав віскі. Завтра здасть справи і по тому вилетить додому. Він скучив за Штатами, і повернення на батьківщину до деякої міри компенсує його неприємності. Крім того, стане грошей, щоби відкрити майстерню по ремонту автомобілів чи придбати мотель.

Грейт уявив собі мотель: споруду з бетону й скла, яскраві квіти перед ним — і заплющив очі. На першому поверсі — маленький ресторанчик (віскі, коктейлі, біфштекси і омлет), на другому — кімнати вікнами на море. Він хоче жити біля моря, неодмінно десь біля теплого моря у Флоріді. Заведе моторного човна й ловитиме тунців. Кажуть, нема нічого приємнішого, ніж рибалити в Карібському морі: коли велика риба хапає наживку, здригається навіть човен — хороший човен з мотором сил на сорок-п'ятдесят. А потім, дай боже, якщо підуть на лад справи, купить собі автомобіль. Не дешевий «форд» чи масову модель «дженерал моторс», на яких їздить уся Америка. Для людей, що мають долари, випускаються «Лінкольни» і «каділлаки» — лайнери шосейних доріг із чотиристасильним серцем. Або білий відкритий «крайслер» — фото останньої моделі Грейт бачив недавно у рекламних проспектах, довго милувався досконалістю форм присадкуватого гіганта…

Зітхнув: у Флоріді ніколи не буває холодно, і відкритий «крайслер» наче створений для такого підсоння.

Грейт неохоче розплющив очі: білий автомобіль і запльований кабак, вілла біля Майамі і гора недокурків у дешевій фаянсовій попільниці…

Чи здійсняться коли-небудь ці мрії?

Можна, правда, найнятися льотчиком-випробувачем — там непогано платять, і полковника Кларенса Грейта взяли б із зав'язаними очима, — та біс із ним, Грейт мерзлякувато зіщулився, мало який випробувач тягне три-чотири роки. А скільки його однополчан згоріли на «старфайєрах» і «боїнгах»?..

Повз столик прослизнув кельнер, і ті двоє за спиною замовкли. Певно, розрахувалися і збираються йти…

Нараз Грейт відчув, що хтось стоїть у нього за спиною, що чиїсь очі уважно втупилися йому в потилицю. Відчуття було таке, наче хтось підняв «кольт» і тримає палець на гашетці. Коли б це трапилось у Техасі, Грейт був би вже під столом, тягнучи з кишені пістолет, але ж тут, у самому серці Європи…

Полковник удав, що впустив запальничку; повільно нахилився за нею, скосивши очі, і справді побачив за два кроки ноги в жовтих черевиках. Він міг би дотягнутися до них, смикнути на себе так, щоби чоловік пробив собі потилицю об брудну підлогу, та, повільно випроставшись на стільці, лише повернув голову назад.

Так і є — рожевощокий! Стоїть, всміхається, заклавши руки в кишені піджака.

— Що потрібно?

— У вас чудова витримка, полковнику Грейт!

— Що потрібно? — повторив, взявшись за спинку стільця.

Та рожевощокий ступнув убік, витяг руки з кишень, наче підкреслюючи миролюбність своїх намірів, і чемно вклонився:

— Франц Хаген до ваших послуг.

— Не потребую ваших послуг… — обірвав його полковник.

Хаген не звернув на це уваги. Сів напроти Грейта, приязно посміхаючись. Полковника злила і ця посмішка, і розв'язність його манер. Шрам на лобі Грейта побілів, що свідчило про крайню душевну збудженість.

— Мені не подобається, коли, хто б то не був, лізе, куди його не запрошують… Я не потерплю!..

— На вашому місці я вчинив би так само, — перебив його Хаген. — На жаль, у мене нема іншого виходу, а справа нагальна, лише тому я дозволив собі потурбувати вас. Зрештою, я не заберу багато часу, і, коли мої пропозиції не зацікавлять вас, можете перервати розмову…

Це було логічно, і Грейт не міг не визнати аргументів Хагена.

Той сів напроти світла — полковник міг добре роздивитися його зблизька. Перше його враження виявилося помилковим — німець був не такий уже юний. Молодив його рожевий колір щік, чоло ж зрили глибокі зморшки, на голові проступали залисини, а очі запали глибоко і дивилися стомлено, як у людини, що переступила сорокарічний рубіж.

— Які можуть бути пропозиції? Я не бажаю слухати жодних пропозицій… — пробуркотів Грейт, хоча зробив це скоріше за інерцією; Хаген не був схожий на комівояжера по продажу унітазів, тим більше на сутенера. — Звідки ви знаєте мене?

— Я знаю навіть, на коли у вас замовлений квиток до Нью-Йорка, — ледь посміхнувся Хаген. — Мої друзі мали з вами колись справи… — Помітивши, що полковник здивовано округлив брови, пояснив: — Ну, запчастини для автомобілів, пальне та деякі інші дрібниці… Мені рекомендували вас як ділову людину, а це в наш час — найкраща рекомендація.

Грейт іронічно примружив очі. Він не любив красномовців, а цей, здається, балакун. Проте не зупинив німця — налив лише собі в склянку, ковтнув, наче нічого й не чув.

Хаген помахав рукою, мовив неголосно: «Кельнер, пляшку віскі!» — і продовжував:

— Мої пропозиції мають суто діловий характер. Сподіваюсь, вони зацікавлять вас…

Все, що він казав, якось обминало Грейта, слова текли кудись, не залишаючи сліду в пам'яті, наче й не були вимовлені, якісь звичайні, нічого не варті слова, так, просто звуки, що не викликають ні емоцій, ні зацікавлення.

«А може, я п'яний? — Грейт подумав про це, наче поплескав сам себе по плечі, знаючи, що й кінська доза не звалить його з ніг. — Але все ж, про що він говорить?..» Напружився, аби вловити зміст сказаного Хагеном, зупинити його, встановити якийсь контакт з рожевощоким, котрий дивиться на нього вивчаюче і серйозно, наче й справді сподівається чимось зацікавити полковника Кларенса Грейта.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: