— Мати з вами справу, Хейг, воістину задоволення, — сказав чоловік у сірому костюмі. — Я прилетів з Парижа заради цієї розмови, і, сподіваюсь, не витрачу час даремно.

Хейг посміхнувся радісно й відверто, хоч і подумав, що цей молодик безсоромно бреше. Проте хто зараз каже чисту правду? Особливо в їхніх колах. А якщо це син самого Деллона, який, либонь, має не менше мільярда, то йому можна вибачити будь-яку брехню.

— Мені дуже приємно почути те ж саме від вас, Роберте, — знову посміхнувся сліпуче, хоч і подумав, що синки мільярдерів, улаштовані батьками до Управління стратегічних служб і сповнені до краю власної гідності, ніколи не сягнуть рівня кадрових офіцерів розвідки. Однак що вдієш! Сильні світу сього тому й називаються сильними, бо звикли, щоб усі навколо підкорялися їм. Хоча, зрештою, Робертові Деллону не можна не підкоритися, особливо якщо зважити на зовсім уже близьку повоєнну ситуацію. Певно, значною мірою саме від нього залежатиме майбутній розподіл посад у розвідці, до того ж і в Деллоновому концерні завжди знайдеться тепленьке місце для відданої та розумної людини.

— Маємо обговорити з вами, Дональде, деякі аспекти нинішньої ситуації, — мовив Деллон, міцно стискаючи наполовину спорожнену склянку. — І наші з вами завдання, що випливають з неї.

Хейг схвально нахилив голову, хоч і звик до мало не щоденних розмов, присвячених саме цим проблемам: Аллен Даллес дещо зловживав часом своїх підлеглих, збираючи їх для обговорення іноді не дуже суттєвих питань. Видно, Деллон помітив ледь вловимий іронічний блиск в Хейгових очах, бо визнав за можливе додати:

— Конкретні й найближчі завдання, Дональде. Я чув, ви встановили контакти безпосередньо з офіцерами РСХА…

Хейг відповів не одразу. Хто його зна, що хоче від нього Деллон і як він насправді ставиться до ділових стосунків з есесівцями. Дехто й досі в полоні старомодних уявлень про роль СС у третьому рейху й вважає, що треба суворо дотримуватися угоди про денацифікацію. Правда, Деллона ніколи не можна було запідозрити в обмеженості поглядів, проте…

Про всяк випадок Хейг відповів ухильно:

— Не зовсім точна інформація, Роберте. Усього лише з одним офіцером, до того ж, можна сказати, він зараз в опалі.

— Проте чув, він зберіг старі зв’язки, і можна скористатися з того.

У цих словах уже відчувався прямий натяк, Хейг змірял Деллона уважним поглядом, ковтнув зі склянки й пояснив:

— Йдеться про таємні документи особливої команди “Цепеліна”. Списки агентів, закинутих німцями до росіян, зокрема до промислових центрів.

Деллон повільно відрізав кінчик сигари, непоспішливо розкурив її.

— Це дуже серйозно, — сказав, — і мені прикро, що я тільки тепер почув таку новину.

— Містер Даллес у курсі, — пояснив вибачально Хейг, — і я не винен, що така інформація досі не потрапила до вас.

— Не маю наміру звинувачувати особисто вас, Дональде, — заперечив Деллон. — Отже, документи “Цепеліна”… В якій стадії все це?

— Штурмбанфюрер Краус, який запропонував цю комбінацію, другий день у нашому розпорядженні. Під Бреслау, в якомусь маєтку графа чи барона, на нас чекають шеф особливої команди “Цепеліна” і якийсь росіянин-білогвардієць, визначний спеціаліст по документах. Потрібен маленький літак, бажано російський, який би міг приземлитися там і забрати їх.

— І все залежить від літака?

— Сьогодні повідомили: виникли якісь непередбачені труднощі.

— Дурниці, завтра вранці за будь-яких умов літак буде. Але він зможе взяти лише двох. Краус має летіти туди?

— Без нього пілот навряд чи знайде місце посадки.

— Шеф команди “Цепеліна” й російський спеціаліст… — сказав Деллон. — Третій — штурмбанфюрер з Головного управління імперської безпеки. Кимось із трьох доведеться пожертвувати.

— Гадаю, спеціаліст по документах переважить навіть генерала СС.

— Цих бундючних віслюків, Дональде, вистачає і в нас. Вирішуйте самі: шеф команди чи Краус…

— Я вже думав над цим. Певно, Краус… Має величезний досвід, готував навіть замах на самого російського Верховного Головнокомандувача і не його вина, що той агент провалився.

— Я чув про цю акцію, — зацікавлено зблиснув очима Деллон. — Певно, ці відомості також від Крауса? Я інформував Аллена, і він сказав, що про це не варто доповідати навіть президентові.

Деллон усміхнувся ледь помітно: справді, президентові іноді не варто знати те, що не може бути секретом для Деллонів.

— Отже, Краус, — вирішив. — Звичайно, шкода, нам би згодився і той Кранке. Власне, цю проблему я і хотів обговорити з вами.

— Але ж, як я розумію, його доведеться прибрати.

— Одним есесівцем більше, одним — менше, — махнув рукою Деллон, і Хейг подумав, що це не узгоджується з його попередньою заявою. Видно, Деллон сам відчув це, бо додав одразу: — І все ж ми мусимо зберегти есесівську еліту, принаймні есесівських спеціалістів, ви розумієте, Дональде, скільки справді здібних спеціалістів з найрізноманітніших питань працювало в СС?

— Здогадуюсь.

— Безперечно, більшість буде щаслива співробітничати з нами.

— Куди подінуться…

— Також резонно, Дональде. Справді, не матимуть виходу. Або з нами, або за грати. Альтернативи нема, і всякий, в кого голова на плечах, не захоче опинитися в тюрмі.

Хейг подумав трохи й заперечив:

— Однак, Роберте, наскільки мені відомо, наш президент підписав угоду про денацифікацію та переслідування СС. Росіяни зчинять галас, і не тільки росіяни. Світова громадська думка настільки недвозначна, що буде важко…

— І вам не все одно, що казатимуть наші конгресмени? — перебив Деллон.

— Мені, звичайно, все одно, але ж есесівців виловлюватиме армія, і буде нелегко домовлятися з армійськими офіцерами. Потім есесівців судитимуть, треба якось дотримуватись вироків, створювати табори… Це не так уже й просто…

— Звичайно, і я прилетів сюди саме для обговорення деяких аспектів цієї справи. Треба продумати систему, яка допоможе нам негласно врятувати потрібних людей. Таких, як Краус і отой російський спеціаліст.

— Чесно кажучи, я ще не думав над цим.

— Але ж уже завтра матимете перших ластівок. Що робити з ними, куди переправляти? З якими документами?

— Я гадав, що містер Даллес…

— Навіть він не має точного уявлення про це. Хейг подивився на Деллона стурбовано.

— Ви хочете сказати, що наші зусилля виявляться марними?

— Не зовсім, Дональде, але може статися й таке, якщо не вжити термінових заходів.

— Яких?

Деллон підвівся і підійшов до вікна. Стояв спиною до Хейга, розглядаючи щось на вулиці, нараз мовив не обертаючись:

— Вам, Дональде, доведеться зайнятися цим. Слід налагодити чіткий і безпечний шлях, яким ми зможемо транспортувати потрібних нам людей.

Хейг подумав про складності, що чекають його, — завжди важко розпочинати нову справу, особливо тепер, коли ще гримлять гармати. Але, вирішив, складностей в їхньому неспокійному житті вистачає скрізь і завжди, а запропонована Деллоном справа виглядає перспективною. Надто коли врахувати, що ці кляті есесівці намагатимуться тікати з батьківщини не з порожніми кишенями. За даними, які є в їхній швейцарській конторі, СС — одна з найбагатших організацій світу. Награбували золота, коштовностей, картин в усій Європі. Хейг мав навіть відомості (не зовсім точні, бо швейцарські банкіри вміють тримати язик за зубами), що есесівські скарби вже осіли в банках Берна, Цюріха та Женеви. І, звичайно, який дурень, маючи доступ до секретного рахунку, подорожуватиме жебраком?

Думки про есесівські скарби одразу поліпшили Хейгові настрій. Він примусить цих паршивих фашистів платити за порятунок, і це буде, без сумніву, справедливо. Бо за все в житті треба платити, особливо коли тебе витягають з багна.

Щоб не виказати Деллонові свого справжнього зацікавлення, Хейг похмуро посміхнувся і мовив розважливо:

— Справа ця непроста — знадобляться надійні люди та й гроші, певно, чималі. Залежно від розмаху операції.