— Ваш хід, колего, — почув наче здалеку. Розплющив очі: Шрікель схилився над картами, майже умкнувши в них масне червоне обличчя; партнер праворуч нетерпляче смикав себе за гудзик мундира.

— Ваш хід, — повторив, витягти шию з акуратно випрасуваного комірця.

Карл недбало кинув карту. Дійсність не обрадувала його, серце тенькнуло, і десь глибоко в грудях ніяк не вщухав тупий, ниючий біль.

Зранку Ерлер почував себе погано: давався взнаки ревматизм, який штурмбанфюрер схопив кілька років, тому внаслідок ускладнення після грипу. Навіть нагримав на ротенфюрера, який приніс холодний чай, хоча цей недотепа й божився, ніби чайник щойно закипів. Потім прискіпався до секретарки — чому не встигла передрукувати термінові папери. Даремно дівчисько виправдовувалось — мовляв, одержала їх лише вчора увечері, — Штурмбанфюрер перестав відчитувати її лише після того, як побачив сльози під густо нафарбованими віями.

— Йдіть! — мовив сердито. — Зараз потече вся ваша краса!..

Ерлеру не хотілося навіть обідати: сидів у кабінеті і з роздратуванням дивився на вікна, по яких нудно тарабанив холодний листопадовий дощ. Навіть гидко бачити таке неподобство — вже третій день хлюпає й хлюпає…

Боже мій, як крутить йому суглоби!

Двері рипнули, і в щілину насмілився просунути носа ротенфюрер.

— Ну, що там? — роздратовано крикнув Ерлер.

— Донесення гауптшарфюрера Мауке.

— Що ж ви стовбичите у дверях? — загорлав штурмбанфюрер. — Давайте його сюди!

Два густо списані аркуші паперу. Ерлер простяг ноги під столом, відкинувся на спинку стільця. Цікаво, що нового в гауптшарфюрера?

“Штурмбанфюреру СС доктору Ерлеру”, — машинально пробіг очима перший рядок. Усе це — формалістика. Де ж суть? Ага…

“Після того, як мені стало відомо, що на території протекторату Чехії і Моравії працівниками таємної поліції знайдено листівки, видрукувані німецькою мовою, я зацікавився цією справою. Празьке гестапо у відповідь на наш запит повідомило, що в Празі знешкоджено підпільну групу, котра вела широку прокламаційну кампанію. Мною було одержано кілька примірників нелегальних комуністичних відозв, адресованих німецьким солдатам. Встановлено, що ці листівки тотожні прокламаціям, знайденим два тижні тому в поїздах, призначених для перевезення солдатів на Східний фронт. Листівки надруковані однаковим шрифтом і на папері однакової структури. Адресовані “Німецьким пролетарям у військових шинелях”.

Вважаю за необхідне викласти коротко зміст прокламацій. Говориться, що війна провадиться не заради інтересів і прав німецького народу. Навпаки, чесних німців фюрер нібито катує і ув’язнює в концентраційних таборах. Німецькі солдати не повинні забувати, що справжній вождь німецького робітничого класу Ернст Тельман мучиться у катівні”.

— Бач, до чого докотилися! — не витримав штурмбанфюрер і вдарив кулаком по столу. Заскавчав від болю — чорт, він зовсім забув про цей клятий ревматизм. Але ж яке нахабство! Згадувати Тельмана!

Заспокоївся і продовжував читати:

“Празьке гестапо повідомило, що один з заарештованих підпільників свідчить: прокламації надруковані другого листопада. П’ятого листопада органи таємної поліції провели арешти членів підпільної організації і ліквідували друкарню. Отже, листівки були переправлені з Праги до Дрездена в один з днів від другого до п’ятого листопада.

Мною встановлено, що в цей період з Дрезденського залізничного вузла до Праги відправлялися два вантажних ешелони прямого сполучення. Машиністами на них були Георг Панкау і Франц Шніцер.

Георг Панкау. 63 роки. Безпартійний. У комуністичній та соціал-демократичній партіях не перебував. Дисциплінований і кваліфікований робітник. Характеристика від шефа депо позитивна. Від політики далекий. На доброму рахунку в місцевої адміністрації. Нічого підозрілого за ним не помічалося.

Франц Шніцер. 59 років. В минулому — член соціал-демократичної партії. Кваліфікований робітник, характеристика від шефа депо позитивна. Має двох синів, обидва на фронті. Лояльний. Висловлювань проти державної політики не помічалося. Бере участь у заходах, що проводяться ортсгрупенляйтером.

Прошу встановити нагляд за Георгом Панкау і Францом Шніцером. Не виключено, що їхня лояльність — лише маскування ворожої діяльності проти рейху. Необхідно вивчити коло їхніх знайомств, дати можливість знову побувати в Празі, завчасно попередивши празьке гестапо. Доручити цю справу прошу найкращим агентам.

Слід мати на увазі — не виключений інший шлях транспортування листівок з Праги у Дрезден. Але, враховуючи те, що прокламації були знайдені в поїздах уже сьомого листопада, вважаю таку версію мало-прийнятною. Крім того, характер розповсюдження листівок свідчить, що це — справа залізничних робітників: прокламації знайдено не в казармах, а у військових поїздах.

Гауптшарфюрер СС Еміль Мауке”.

Штурмбанфюрер відклав доповідну і нервово заходив по кабінету. Дощові патьоки за вікном уже не дошкуляли йому. Він знав, що Мауке — здібна людина, але отак от відразу напасти на слід підпільної організації! Звичайно, заслуга його, Ерлера, в тому, що саме Мауке було доручено цю справу!

Ерлер нетерпляче зірвав телефонну трубку.

— З’єднайте мене з групенфюрером фон Вайгангом! — наказав. — Біля телефону його ад’ютант? Добрий день, Рехане. Як себе почуваєте? Я — не дуже: клятий ревматизм… Шеф у себе? Є важливе повідомлення…

Останні дні були важкими для Карла Кремера: треба було налагоджувати зв’язки, втрачені після провалу Марлени Пельц.

Ще в Москві Кремер згадав, що в Дрездені повинен працювати фельдфебель Штеккер, — він казав Катрусі про наказ, згідно з яким його перекидали в залізничну комендатуру саме цього міста. Карл порадився з Левицьким, і вони вирішили тримати цей варіант про запас. Зв’язуватись з Штеккером Кремеру дозволили лише в крайньому випадку, адже це могло поставити під загрозу, з одного боку, організацію німецьких товаришів, у котру, напевно, входить Штеккер, з іншого — виконання завдання, одержаного Карлом.

Такий “крайній випадок” настав тепер.

Спочатку Карл думав доручити розшуки фельдфебеля Реханові, але відмовився від цього. Хто його зна, як обернеться з Руді! Кремер не сумнівався: в разі чого оберштурмфюрер викладе все, що знає, на першому ж допиті.

Через Рехана Кремер з’ясував лише номер телефону приймальні коменданта. Подзвонив і попросив покликати фельдфебеля Штеккера.

— Штеккера? — перепитали на тому кінці дроту, і Карл злякався: невже марні всі його сподівання? — Одну хвилину, переключаю.

Хрипкий голос у трубці:

— Фельдфебель Штеккер слухає.

Кілька секунд Кремер не міг вимовити жодного слова.

— Я слухаю вас! — знов загуло в трубці.

— Фельдфебель Штеккер, — нарешті почав Карл, — мене просили передати вам привіт від фройляйн Кетхен.

Тепер замовкли на тому кінці.

— Фройляйн просила передати вам, що й досі вважає себе в боргу за копірку.

— А-а… Це така дрібниця, про яку слід уже давно забути…

— І все ж вона просила мене передати вам невеличку посилку. Де я можу зустрітися з вами?

— Хвилинку, — зрозумів Штеккер, — ви зможете сьогодні о шостій годині бути на площі Єдності біля кінотеатру “Одер”?

— Звичайно.

— Я чекатиму на вас біля входу.

Кремер побачив фельдфебеля, лише підійшовши до самого кінотеатру. Зупинився поруч, зробив вигляд, що розглядає афішу.

— Фельдфебель Штеккер? — запитав.

Той ледь помітно кивнув.

— Я від Катрі.

— Ідіть за мною. На відстані, — не повертаючи голови, мовив той.

Штеккер простував не поспішаючи, роздивлявся довкола. Несподівано завернув на зруйновану бомбардуванням вулицю і, обравши зручний момент, югнув у руїни. Навіть Карл не помітив, як він зник. Першої миті розгубився, та все зрозумів, почувши тихий свист з-за купи цегли і пошматованого бетону.

Фельдфебель постояв з хвилину, спостерігаючи за вулицею, і лише після цього зробив Карлові знак слідувати за ним. Спустились у темний, вогкий підвал. Фельдфебель присвітив ліхтариком.