Спiвай, старче божий, не слухай його.

Гайдамака_

_

Та воно так, чоловiче; я це й

сам знаю, та ось що: не так пани, як пiдпанки, або - поки сонце

зiйде, то роса очi виїсть.

Запорожець_

Брехня! Спiвай, старче божий, яку знаєш, а то й дзвона

не дiждемо - поснемо.

Гуртом_

Справдi, поснемо; спiвай яку-небудь.

Кобзар (спiває)_

_

“Лiта орел, лiта сизий

Попiд небесами;

Гуля Максим, гуля батько

Степами-лiсами.

Ой лiтає орел сизий,

А за ним орлята;

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп’ята.

Запорожцi тi хлоп’ята,

Сини його, дiти, -

Помiркує, загадає,

Чи бити, чи пити,

Чи танцювать; то й ушкварять, Аж земля трясеться.

Заспiває - заспiвають,

Аж лихо смiється.

Горiлку, мед не чаркою -

Поставцем черкає,

А ворога, заплющившись,

Ката, не минає.

Отакий-то наш отаман,

Орел сизокрилий!

I воює, i гарцює

З усiєї сили -

Нема в його нi оселi,

Нi саду, нi ставу…

Степ i море; скрiзь битий шлях, Скрiзь золото, слава.

Шануйтеся ж, вражi ляхи,

Скаженi собаки:

Йде Залiзняк Чорним шляхом, За ним гайдамаки”.

Запорожець_

_

Оце-то так! вчистив, нiчого сказати: i до ладу, i правда.

Добре, далебi, добре!

Що хоче, то так i втне.

Спасибi, спасибi-

Гайдамака_

Я щось не второпав,

що вiн спiвав про гайдамакiв?

Запорожець_

Який-бо ти бевзь i справдi!

Бачиш, ось що вiн спiвав:

щоб ляхи поганi, скаженi

собаки, каялись, бо йде

Залiзняк Чорним шляхом з

гайдамаками, щоб ляхiв, бачиш, рiзати…

Гайдамака_

I вiшати, i мордувати!

Добре, єй-богу, добре! Ну, це так!

Далебi, дав би карбованця,

якби був не пропив учора! Шкода!

Ну, нехай стара в’язне, бiльше м’яса буде

Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам.

Утни ще що-небудь про гайдамакiв.

Кобзар_

_

До грошей я не дуже ласий.

Аби була ласка слухати,

поки не охрип, спiватиму;

а охрипну - чарочку,

другу тiї ледащицi-живицi,

як то кажуть, та й знову.

Слухайте ж, панове громадо!

“Ночували гайдамаки

В зеленiй дiбровi,

На припонi пасли конi,

Сiдланi, готовi.

Ночували ляшки-панки

В будинках з жидами,

Напилися, простяглися

Та й…”

Громада_

Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз… о!..

“Задзвонили, задзвонили!” -

Пiшла луна гаєм.

“Iдiть же ви та молiтесь,

А я доспiваю”.

Повалили гайдамаки,

Аж стогне дiброва;

Не повезли, а на плечах

Чумацькi воловi

Несуть вози. А за ними

Слiпий Волох знову:

“Ночували гайдамаки

В зеленiй дiбровi”.

Шкандибає, курникає,

I гич не до речi.

“Ну лиш iншу, старче божий!” -

З возами на плечах

Кричать йому гайдамаки.

“Добре, хлопцi, нате!

Отак! отак! добре, хлопцi!

А нуте, хлоп’ята,

Ушкваримо!”

Земля гнеться.

А вони з возами

Так i рiжуть. Кобзар грає,

Додає словами:

“Он гоп таки так!

Кличе Гандзю козак:

“Ходи, Гандзю, пожартую,

Ходи, Гандзю, поцiлую;

Ходiм, Гандзю, до попа

Богу помолиться;

Нема жита нi снопа,

Вари вареницi”.

Оженився, зажурився -

Нiчого немає;

У ряднинi ростуть дiти,

А козак спiває:

“I по хатi ти-ни-ни,

I по сiнях ти-ни-ни,

Вари, жiнко, лини,

Ти-ни-ни, ти-ни-ни!”

“Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!”

Кричать гайдамаки.

“Ой гоп того дива!

Наварили ляхи пива,

А ми будем шинкувать,

Ляшкiв-панкiв частувать.

Ляшкiв-панкiв почастуєм,

З панянками пожартуєм.

Ой гоп таки так!

Кличе панну козак:

“Панно, пташко моя!

Панно, доле моя!

Не соромся, дай рученьку,

Ходiм погуляймо;

Нехай людям лихо сниться,

А ми заспiваймо.

А ми заспiваймо,

А ми посiдаймо,

Панно, пташко моя,

Панно, доле моя!”

“Ще раз, ще раз!”

“Якби таки або так, або сяк, Якби таки запорозький козак, Якби таки молодий, молодий, Хоч по хатi б поводив, поводив.

Страх менi не хочеться

З старим дiдом морочиться.

Якби таки…”

“Цу-цу, скаженi! схаменiться!

Бач, розходилися! А ти,

Стара собако, де б молиться, Верзеш тут погань. От чорти!”

Кричить отаман. Опинились;

Аж церков бачать. Дяк спiва, Попи з кадилами, з кропилом; Громада - нiби нежива,

Анiтелень… Помiж возами

Попи з кропилами пiшли;

За ними корогви несли,

Як на Великдень над пасками.

“Молiтесь, братiя, молiтесь! -

Так благочинний начина. -

Кругом святого Чигрина

Сторожа стане з того свiту, Не дасть святого розпинать.

А ви Україну ховайте:

Не дайте матерi, не дайте

В руках у ката пропадать.

Од Конашевича i досi

Пожар не гасне, люде мруть, Конають в тюрмах, голi, босi…

Дiти нехрещенi ростуть,

Козацькi дiти; а дiвчата!..

Землi козацької краса

У ляха в’яне, як перш мати, I непокритая коса

Стидом сiчеться; карi очi

В неволi гаснуть; розкувать

Козак сестру свою не хоче,

Сам не соромиться конать

В ярмi у ляха… горе, горе!

Молiтесь, дiти! страшний суд

Ляхи в Україну несуть -

I заридають чорнi гори.

Згадайте праведних гетьманiв: Де їх могили? де лежить

Останок славного Богдана?

Де Остряницина стоїть

Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова? нема!

Живого й мертвого спалили.

Де той Богун, де та зима?

Iнгул щозиму замерзає -

Богун не встане загатить

Шляхетським трупом . Лях гуляє!

Нема Богдана - червонить

I Жовтi Води, й Рось зелену.

Сумує Корсунь староденний:

Нема журбу з ким подiлить.

I Альта плаче: “Тяжко жити!

Я сохну, сохну… де Тарас?

Нема, не чуть… не в батька дiти!”

Не плачте, братiя: за нас

I душi праведних, i сила

Архiстратига Михаїла.

Не за горами кари час.

Молiтесь, братiя!”

Молились,

Молились щиро козаки,

Як дiти, щиро; не журились, Гадали теє… а зробилось -

Над козаками хусточки!

Одно добро, одна слава -

Бiлiє хустина,

Та й ту знiмуть…

А диякон:

“Нехай ворог гине!

Берiть ножi! освятили”.

Ударили в дзвони,

Реве гаєм: “Освятили!”

Аж серце холоне!

Освятили, освятили!

Гине шляхта, гине!

Розiбрали, заблищали

По всiй Українi

Третi пiвнi

Ще день Украйну катували

Ляхи скаженi; ще один,

Один, останнiй, сумували

I Україна, i Чигрин.