Каннібал розуміє, що потонув, з головою занурився в рідкий водяний матрац, який заткнув йому вуха, тому він і чує плескоту океанських хвиль. Його тіло здригається з голови до п’ят, і Каннібал відчуває, як б’ється його серце, відчуває, як б’ється чиєсь серце. І тут раптом, нізвідки, голос Марши Сендерс каже йому:

— Та смокчи вже, бовдуре!

І Каннібал починає смоктати. А тоді вона каже:

— Треба хутчіше кінчати.

І Каннібал смокче так, наче хоче зацілувати її нутрощі до синців. Проти нього також грає той факт, що Каннібала важко назвати досвідченим джигуном, наприклад колись місіс Каннібал попросила його приколоти букетик на зустріч випускників, але не пояснила, що його доведеться приколювати до її сукні[83]. А ще проти нього був той факт, що можна щовечора ходити повз їх будинок і слухати, як містер Каннібал волає:

— Терпіти життя з тобою?! Та я стільки не вип’ю!

Каннібал не може чинити опір Марші Сендерс, бо коли дітлахи кажуть, що в нього ноги, наче стовбури дерев, то мають на увазі вербові гілки. А ще в «Клубі 700» розповідають багато чудових, радісних історій з життя, але це геть не той випадок, бо що сильніше смокче Каннібал, то важче це робити, бо його починає засмоктувати всередину. Бо він воює з мокрими нутрощами, наче перетягує канат у цій битві ні за що.

Каннібал дихає крізь протигаз Марши Сендерс, смокче так, наче її там змія вкусила, а її стегна повністю затуляють йому вуха по обидва боки голови, тож він не може розібрати, чого вона кричить. Бо на тих каналах «Плейбой» вчать, що крик — це саме те, чого треба прагнути. Каннібал починає панікувати, бо всі ті сині вафлі по кабельному пахли лише маминими стравами, що вона їх готувала в кухні нагорі. Бо в телевізорі гаман із шинкою ніколи не пручається, тож Каннібал смокче, що той торнадо на каналі погоди, який розбиває вікно й викручує цілий дім навиворіт.

Бо Каннібал іще ніколи не куштував кошлатих пиріжків, тож коли він чує, як у голові щось лопається, то гадає, що водяний матрац репнув і почав протікати. Так само клацає у вухах, коли ви піднімаєтеся в супершвидкому ліфті на дах Сірс Тауер[84]. Так клацає, коли ви лускаєте бульби жуйкою або вгризаєтеся в стиглий помідорчик.

Каннібал гадає, що репнув матрац, бо наступної миті вже кашляє та спльовує воду, яка на смак — наче сльози. І вона заливається йому в рот галонами, наче там ціле століття ридала Теммі Фей Беккер[85], і оскільки Каннібал ніколи не закусював синіми вафлями, то одразу ж вирішує, що він убив Маршу, а йому в горлянку зливається вміст її нутрощів. Бо вона верещить, наче офіціантка в корчмі для дальнобійників. І все це сталося за лічені секунди, а через те, що Каннібал дивиться-таки канал «Плейбой», то він розуміє, що змусив Маршу стікати відрами жіночого супу просто в його пащеку. Він же бачив оті відео, на яких дівчата дрочать, а потім випускають цілі гейзери, здоровенні фонтани, як у китів на «Енімал пленет», або потоки, що вириваються з пожежних шлангів, якими гасять вогонь на Статуї Свободи на двохсотріччя з дня прийняття Декларації незалежності. Бо він бачив, як потужні струмені жіночої підливи просякають кошлатий килим оранжевого, сирного кольору, який завжди присутній у фільмах «Плейбоя». Каннібал добре знає, що не варто випльовувати той жіночий сік, бо найлегший спосіб образити людину — це не проковтнути страву, яку вона подала до столу.

Через те що знайомство з жіночим соусом відбувалося в Каннібала лише на кабельному телебаченні, він не помічає, що в рідину домішався якийсь твердий кавалок. Тобто не одразу. Але зараз між його язиком і піднебінням перекочується маленька солона горошина. Такий собі нирковий камінець, на смак — наче розсіл із банки з маринованим овочами. Він стрибає в роті, немов остання оливка в пляшці киплячої оливкової води. Цей кавалок такий маленький, що Каннібал просто ковтає його. І через те, що в половині випадків він і сам не розуміє, про що думає, Каннібал каже:

— У тебе вийшло.

Марша Сендерс вишукує свіжу ватяну коняку з косметички й починає:

— Клянуся, я нічого не знала…

Вона навіть не встигла зняти майку, а вже застібає джинси. Каннібал тоді каже:

— Я змусив тебе кінчити.

Марша роззявляє рота, але нічого не каже, бо саме цієї миті лунає дзвінок у двері — прийшов її справжній хлопець.

І через те, що Каннібал змусив Маршу Сендерс так сильно фонтанувати, їй доводиться прийняти «Тайленол» і заткнути свою кицьку корком, тож Каннібал знає, що він — справжній жеребець. І Марша Сендерс, мабуть, усе розпатякала Лінді Рейнольдс, бо Лінда Рейнольдс якось підкрадається до нього біля хімічних лабораторій і просить, щоб він став і її таємним хлопцем. І тому, що Каннібал так добре закусює м’ясними вареничками, Петті Уотсон також бажає побачити його в дії, бо від нього кожен кудлатий бургер стікає щедрими порціями того особливого соусу. Бо найкоротший шлях до серця жінки лежить через шлунок чоловіка.

Як гадаєте, на що здатні старшокласниці, аби спокійно спати ночами? Бо ж Каннібал усім дівчатам дає нагоду знову відчути себе цнотливими. І тому він став їх маленькою брудною таємницею, хіба що це вже не зовсім таємниця. Він базарить з таким виглядом, наче кожне його слово почепило сонцезахисні окуляри. Бо він же не малеча якась, тепер уже ні. Бо Каннібал жиріє з помилок, яких припускаються старшокласниці, і тому Марша Сендерс каже, що його треба заткнути. Лінда Рейнольдс заприсяглася перестріти Каннібала якогось п’ятничного вечора за корпусом технічного коледжу й пригостити його голову влучним ударом монтувалки, бо Каннібал щось надто бундючиться, надто гороїжиться собі на горе, бо він надто дурний, аби збагнути, що став уособленням зла. Бо тепер коли Каннібал пускає відрижку, то смакує вашу неперебірливість. А коли Каннібал пускає гази, то можна відчути запах мертвих онуків ваших батьків.

І якщо вірити Пету Робертсону, то в «Клубі 700» якось розповідали, що Ісус був вигнав легіон нечистих духів із одержимого і ті демони вселилися в стадо свиней. А тоді тим свиням довелося скинутися з кручі в Тиверіадське озеро, і саме тому Каннібал мусить померти. Це єдиний правильний вихід із ситуації.

Бо навіть ті священики, які харчуються гріхами крізь кухонні віконця своїх католицьких церков, коли вони наїдаються донесхочу, їх також треба спалювати на вогнищі. Саме тому цап-відбувайло потрапляє на заколення. Бо якщо вірити в еволюцію, то світ здається дорогою з жовтої цегли, якою, наче в кіно, стрибають люди й співають: «Тому що, тому що, тому що, тому що, тому що…»[86] Бо справжня істина ховається в Старому Заповіті, де сім народів ходять-бродять і все промовляють: «Понеси, понеси, понеси, понеси, понеси…»[87]

А з іншого боку, Каннібал має всі шанси потрапити до Раю, бо якщо не брати до уваги його рот, то він і досі незайманий.

І тому в цій школі капітани набирають у свої команди кого завгодно, тільки не Каннібала, бо він уособлює зло, з яким ми всі врешті-решт зустрінемося, тож просимо: «Дайте нам паски безпеки й мазки з шийки матки, ми заберемо бідність й старість, тільки не підпускайте до нас Каннібала. Не дозволяйте Каннібалу кидати тінь на наші будинки».

Тому під час вибору гравців капітан «Червоних» каже:

— Ми дамо вам свого кращого пітчера[88]…

Ми візьмемо того хлопа, що колупається в носі та їсть власні шмарклі. І того хлопа, від якого смердить сечею. Ми заберемо собі прокаженого, шульгу-сатаніста, хворого на СНІД і гемофілію, гермафродита й педофіла. Ми погоджуємось на наркотичну залежність, на світ у цифрових світлинах замість справжнього світу, на звук із навушників замість живої музики, ми проміняємо життя на існування за клавіатурою. Ми накинемо вам щастя й людяності, пожертвуємо співчуттям — тільки не підпускайте до нас Каннібала.