Щоправда, це були вже не колишні жваві розмови, про які Ґреґор завжди з тугою згадував у маленьких кімнатках по готелях, коли стомлено кидався ввечері на вологу постіль. Тепер у вітальні здебільшого стояла глибока тиша. Батько після вечері швидко засинав у своєму кріслі, а мати й сестра зацитькували одна одну; мати, згорбившись біля світла, шила тонку білизну для крамниці мод, а сестра, що знайшла собі місце продавця, вчила вечорами стенографію і французьку мову, щоб, може, хоч згодом дістати якусь кращу роботу. Часом батько прокидався і, ніби зовсім не знав, що спав, казав матері: «Як ти сьогодні вже довго шиєш!» Й одразу засинав знову, а мати й сестра втомлено усміхалися одна до одної.

Із своєрідної впертості батько відмовлявся навіть удома скидати мундир: його халат даром висів на вішалці, а батько дрімав у кріслі цілком одягнений, немов завжди був готовий до служби і навіть тут чекав наказів свого начальника. Через це мундир, що вже з самого початку батькової роботи був не новий, швидко втратив свою охайність, хоч як пильнували його мати й сестра. Ґреґор часто цілі вечори дивився на той засмальцьований сурдут із завжди начищеними ґудзиками, що дедалі більше вкривався плямами і що в ньому батько, хоч і дуже незручно, але міцно собі спав.

Як тільки дзиґарі били десяту, мати намагалася тихенько збудити батька і вмовити його перейти до ліжка, казала, що в кріслі не те спання, а йому ж треба відпочити, бо о шостій іти на роботу. Але батько з упертості, яка з’явилась у нього, відколи він став на службу, завжди відмовлявся залишити своє місце біля столу, хоч щоразу засинав знову, а крім того, так розімлівав, що потім його ще важче було зрушити з місця. Матері й сестрі доводилось тоді цілі чверть години обережно, але настійливо упрошувати його, а він тільки хитав повільно головою, не розплющуючи очей, і не підводився з місця. Мати термосила його за рукав, шептала на вухо ласкаві слова, сестра залишала свої підручники й теж допомагала матері, та на батька це не впливало. Він ще глибше поринав у своє крісло. І тільки як мати й сестра брали його під руки, він розплющував очі, зиркав на одну й на другу і звичайно казав: «Отаке в мене життя. Отакий відпочинок на старість». Тоді, спершись на них, підводився і церемонно, ніби сам для себе був найбільшим тягарем, давав себе вести до дверей, на порозі кивав жінкам і далі вже йшов сам. Мати кидала своє шиття, сестра — ручку, і обидві бігли за ним у спальню, щоб допомогти ще йому лягти.

Хто в цій спрацьованій, виснаженій родині мав час зробити для Ґреґора щось більше, ніж було необхідно? Жили вони дедалі скромніше; служницю врешті відпустили; височенна кістлява робітниця з сивим розпатланим волоссям приходила вранці і ввечері і виконувала найтяжчу роботу; все інше робила мати, уриваючи годину від свого цілоденного шиття. Дійшло навіть до того, що продали родинні коштовності, в які раніше мати й сестра, не тямлячись від радощів, убиралися на забаву та на свято; Ґреґор довідався про це, коли ввечері батьки з сестрою підсумовували, що за скільки пощастило продати. Та найбільше вони бідкалися, що не могли піти з цього завеликого, як на теперішні їхні достатки, помешкання, бо не знали, як переселити Ґреґора. Однак Ґреґор добре розумів, що річ не тільки в тому, бо його, врешті, можна було б перевезти у якій-небудь скрині, прорізавши дірки для повітря; батьків більше втримували від переселення цілковита безнадія і сором: адже їх спіткало лихо, про яке їхні родичі та знайомі й гадки не мали. Все, що світ вимагає від бідноти, вони виконували до останку; батько носив дрібним банковим службовцям сніданки, мати страчувала себе над чужою білизною, сестра бігала за прилавком, вволяючи накази покупців, але на щось більше в них не ставало сили. І рана на спині немов починала боліти Ґреґорові наново, коли мати й сестра, поклавши батька в ліжко, поверталися до вітальні, сідали одна біля одної, кинувши роботу, і мати говорила, показуючи на Ґреґорову кімнату: «Зачини ті двері, Ґрето», — тоді Ґреґор лежав у темряві, а вони сиділи, обнявшись, і плакали або мовчки дивилися перед собою невидющими очима.

Ґреґор дні і ночі майже не спав. Часом він покладав собі, тільки-но ще раз відчиняться двері, знову взяти всі турботи про сім’ю на себе, в його пам’яті зринали по довгій перерві шеф і повірений, конторники й учні, і такий невторопний двірник, два-три приятелі з інших фірм, покоївка з одного готелю у провінції, любий скороминущий спогад, касирка з крамниці головних уборів, до якої він залицявся, але надто несміливо, і яку хотів сватати, — всі вони поставали перед його очима упереміж із чужими або забутими вже людьми, але, замість допомоги йому і його родині, всі були якісь неприступні, і Ґреґор радів, коли вони зникали. Та потім він знову втрачав бажання піклуватися про сім’ю, його охоплювала лють за поганий догляд, і він, хоч сам не знав, чого б хотів попоїсти, снував плани, як би залізти до комори і взяти те, що йому все ж таки належить, хай навіть він і не голодний. Тепер уже сестра не розмірковувала, що б Ґреґорові найбільше посмакувало, а вранці і вдень, коли бігла на роботу, ногою швидко заштовхувала до його кімнати будь-яку їжу, а ввечері, байдуже, чи він ту їжу тільки покуштував, чи — таке тепер траплялося найчастіше — навіть не торкався до неї, вимітала одним помахом мітли геть. Прибирала вона кімнату тепер завжди ввечері і робила цю роботу так швидко, що далі нікуди. На стінах утворилися брудні смуги, подекуди зібралися цілі клубки куряви і сміття. Спочатку Ґреґор, коли заходила сестра, ставав на те місце, де було найбільше бруду, щоб таким чином якось дорікнути їй. Та, мабуть, якби він стояв там і тижнями, сестрі було б байдуже; вона бачила сміття не гірше за Ґреґора, але й не думала його замітати. А проте сестра із цілком новою для неї вразливістю — останнім часом уся родина стала ображатися на кожну дрібницю — пильно стежила, щоб ніхто, крім неї, не прибирав у Ґреґора. Якось мати надумала прибрати у Ґреґоровій кімнаті як слід і добре вимила її, зуживши не одне відро води, — щоправда, від надмірної вологи Ґреґорові теж було погано, і він нерухомо лежав, слабий і засмучений, на канапі, — та це їй так не минулося. Бо тільки-но сестра ввечері помітила зміну в Ґреґоровій кімнаті, як, смертельно ображена, влетіла до вітальні і, хоч мати благала її заспокоїтися, зайшлася плачем. Батьки спочатку вражено й безпорадно дивилися на неї — батько навіть з ляку схопився з крісла, — потім зчинився гармидер: батько обертався ліворуч і дорікав матері, що та втручається в сестрине діло, потім обертався праворуч і, навпаки, кричав на сестру, що вона ніколи більше не буде прибирати в Ґреґоровій кімнаті; мати тим часом намагалася затягнути батька, який аж не тямився від хвилювання, до спальні; сестра, хлипаючи, стукала по столу кулачками, а Ґреґор сичав з люті, що нікому не спаде на думку зачинити двері, щоб він не бачив і не чув цієї веремії.

Але навіть якщо сестрі, стомленій роботою в крамниці, і набридло дбати про Ґреґора, як колись, то все ж не конче було саме матері заміняти її і не конче так занехаювати кімнату Ґреґора. Бо в домі була ще й робітниця. Ця стара вдова, що на її кощаві плечі за довге життя лягав, мабуть, ще й не такий клопіт, не відчувала до Ґреґора ніякої огиди. Вона не була надто цікава, проте якось випадково відчинила двері до Ґреґорової кімнати і, склавши руки на животі, довго дивилася па нього. А він розгублено метушився по кімнаті, хоч за ним ніхто й не ганявся. Відтоді вона завжди вранці і ввечері відхиляла на хвильку двері й заглядала до Ґреґора. Спочатку вона прикликувала його ближче словами, що їх, певно, вважала за ласкаві, як-от: «Ходи, ходи, кузько!» або «Ти глянь на цю кузьку!». На таке звернення Ґреґор не відповідав, а стояв на місці, ніби й не чув її слів. Хай би краще батьки звеліли цій старій прибирати вранці в його кімнаті, замість отак зазирати без діла й бентежити його! Якось рано-вранці — у шибки періщив дощ, певне, ознака того, що настає весна, — коли робітниця знову почала кликати його, Ґреґор так розізлився, що рушив на неї, ніби хотів напасти, щоправда, повільно й кволо. Проте робітниця, замість злякатися, схопила стільця, який стояв біля дверей, і підняла вгору, роззявивши рота: видно було, що вона стулить його аж тоді, як торохне Ґреґора стільцем по спині.