А Сварог провів руками понад краєм, благословляючи онуків Дажбога, своє сонячне плем’я. Голос його вплівся до гримотіння перунів, і від його потуги колихалася земля та двигтіло небо.

— Слухай мене, свята Земле! Слухай мене, зоряне Дивоколо! Зупиніте, доки знову звелю, течію ріки Долі. Бари-ведмеді, вовки-сіроманці, вітроногі гепарди, гірські леви, мудрі лиси, лісові коти, забудьте про своє полювання, залиште в спокої даровану вам звірину! Повстаньте на хижу орду, котра порушила кільце великого миру, покладене зоряними Пращурами довкола Троян-поля! Вікові прадуби, могутні ясени й осокори, густі терни, правічні чагарі, станьте стіною на шляху синів Мороку, зупиніть чорну руку, що простягнута до вічної Криниці! Мужні орли, віщі круки-ворони, грайливі ластівки, божі вісники-лелеки та журавлі, сонячні соколи і ніжні горлиці, несіте в усі краї Троян-поля наказ Дивокола й Землі-Геї: хай стане караючим громом для напасника солов’їна пісня, хай джерельна вода троянських річок та потоків втратить здатність гамувати спрагу убивць і насильників, хай жахнеться орда нашого звіра, і птаха, і гада! Розкоші смакування наших щедрих плодів хай втратять чужинці, залишивши собі лише гіркоту, біль та розпуку страху! Діброви затишні, позбавте ворога притулку й спочинку! Гори високі, заступіте троянські оселі потужною вартою, буйні ріки, переповніть свої долини шаленими водами!..

Зоряний Коваль ще вів далі своє страшне закляття, а трояни з острахом та священним трепетом вже бачили, як воно стало діяти в царстві Яви.

Здавалося, що всі краї Троян-поля раптово наблизилися і стали видимі. На заході встали стіною Карпати. Зовсім близенько вирувало Чорне море, а за ним — бовваніли в імлі гірські кряжі Асійських країв Трояна, на сході — вилася довжелезною гадюкою священна ріка Ра, що наповнювала прозорими водами велике Ярійське море, а на півночі — чорніли страшні зачакловані хащі, де таїлися корені і джерела всіх троянських казок.

Розкрилися барлоги ведмежі в правічних пущах. І з ревом встали з них господарі троянських лісів. Вовчі зграї відчули веління Дивокола і, слухаючи наказу своїх вожаків, помчали ведунськими стежками на захід, набираючи в груди люті й шалу. Чорні тучі воронів та галок знялися з дерев і полів, крізь сутінки ночі, крізь мерехтіння грози прямуючи до західних та полуденних меж Троян-поля. Здавалося, що прокинулися, нап’ялися самі надра Матері-Землі.

Страх наповнив груди й серця напасників.

Вони зненацька зупинилися, ніби прислухаючись до внутрішнього голосу. Рука, занесена для удару мечем по беззахисному тілу дитини чи жінки, повисла безсило. Згасало полум’я смолоскипів, що ними ординці палили села троянські. Вожаки напасників люто кричали, погрожували, проте загони найманців збивалися в безладні зграї, над тим товпищем лунав лютий лемент, прокляття, відчайдушна лайка.

А коли з неба вдарила на орду хвиля чорного птаства, коли орли, соколи і навіть лелеки почали таранами налітати на отаманів західного війська, викльовуючи очі, коли вовчі зграї вискочили з пущі, жахаючи коней та підгризаючи їм жижки, — тоді безладдя й жах опанували зайдами, і вони кинулися втікати, слухаючи лише всеперемагаючого почуття приреченості й смертельного страху.

На сході зажевріла зірниця. Постать Сварога почала танути в Дивоколі. Межі Трояц-поля знову стали невидимі, відсунулися в далечінь. Гроза потроху затихала. А над луками, над водами Дана-пира, над хащами котився, затихаючи, голос зоряного Коваля:

— Чарами захистило Дивоколо ваш рідний край, трояни. Та знайте, що минає пора дива, бо сили Мороку набирають потуги, і доведеться синам Сонця шукати моці й уміння в глибинах свого розуму та серця. Любі діти наші! Зоряне Дивоколо та Матінка Гея все дали вам, що буде на потребу в прийдешньому. Та чи зумієте ви відкрити ті втаємничені джерела? Ще один дарунок залишу для вас, доки відійду до правічної кузні на довгі віки. Викував я для Троян-поля чарівного плуга, якого під силу потягти лише велетням-зміям. Магатя-мл, вирощуйте оратаїв-зміїв, знайдіть силача плугатаря, котрий управить могутніми гадами. Проорете Змійові Вали довкола Троян-поля, і вони захистять ваші землі, допоки виросте син Дажбога. Він знатиме, куди пролягла стежка дітям Сонця! Плуга залишаю на Дивич-горі. Прощайте, діти!..

Вільно зітхнула земля троянська.

Згасли пожари на межах Рідного Краю.

Знову защебетали птахи і діти, засміялися діви юні й русалки у водах річкових, загомоніли бабусі по запічках, оповідаючи дітлахам про великий герць зоряного Коваля з синами Мороку, про таємничу любов діви Макоші до Дажбога та про чарівного плуга, залишеного Сварогом на Дивич-горі.

Тим часом кинули клич магатями: хто з плугатарів зважиться запрягти до Сварогового плуга велетенських гадів, вирощених чарами ведунськими у глибоких яругах на берегах Дана-пра?

Відгукнувся юний Микула, син плугатаря з городища Гребінського, що лежить в урочищі Янча, близенько від Рожища. Він приплив човном до Троян-поля в призначений ведунами та магатямами ранок для іспиту, в якому визначиться, кому під силу здійснити Заповіт Сварогів. Згодився прибути на випробування силач із сіверських лісів — молодий звитяжець Вернидуб. Зголосився лісоруб із Карпатських плаїв Скалій.

Велелюддя оточило Дивич-гору. А на верхів’я вийшли тільки магатями, волхви-ведуни та звитяжці, готові для іспиту.

Микула, хоч і був кремезний та широкоплечий, видавався малосильним супроти височенного, гривастого Скалія та волохатого, чорноокого, з товстелезними ногами й руками Вер-нидуба.

Першого запросили до плуга Вернидуба. Він уважно оглянув велетенський витвір Сварогів, похитав головою. Небесний плуг явно призначався для Божих плугатарів, бо перевершував звичайні земні плуги в десятки разів,

Магатям Ям підняв руку і суворо сказав:

— Синку Вернидубе, і ви, юні діти, котрі зважилися на таке діло. Самі бачите, що взятися до плуга звичайному плугатареві годі й мислити. Сварог попередив, що той, хто зрушить плуга з місця, обраний Дивоколом для захисту Краю. Проте він зможе запрягти гадів лише тоді, коли вип’є молока зоряної корови, виросте вдванадцятеро і отримає силу для такої потреби. Проте він уже позбавиться можливості вернутися до звичної подоби.

— А куди подінеться? — Тривожно запитав Вернидуб.

— На Ниви Сварогові, в інші світи, — просто відповів Ям.

Вернидуб помовчав, чухаючи потилицю. Обійшов плуга довкола, посмикав за блискуче, могутнє чересло. Потім підклав долоні під велетенського лемеша, напружився. Плуг залишився в спокої. Жодного коливання. Вернидуб одійшов убік, тяжко зітхнув.

— Таке хіба зоряним Пращурам під силу.

Виступив з кола присутніх Скалій. Схопивши могутніми руками чепігу, похилену набік, він нап’яв могутні м’язи, аж загарчавши від зусилля. Проте плуг навіть не поворухнувся.

Приступив до плуга Микула. Однією рукою взявся за чересло, і чарівний плуг, ніби пушиночка, піднявся над головами старійшин.

— Диво! — скрикнув Грім-тур.

— Диво, — згодилися магатями та волхви. — Рука Сваро-гова і Дажбожа! Минуло, тобі суджено запрягти гадів до плуга і проорати Змійові Вали довкола Троян-поля! Чи готовий ти випити молока зоряної корови?

Засміявся дзвінко Микула. Ясним поглядом оглянув своїх батьків та друзів.

— Навіщо мені молоко зоряної корови? Я п’ю його щодня. Матінка Гея, рідна земля дарує кожному те молоко з року в рік. Те, що попрошу в неї, — матиму. Гляньте!

Тупнув ногою Микула об верхів’я Дивич-гори і почав рости. Ось він удвічі вище звичайної людини. Ось — вчетверо. А далі — вшестеро, вдесятеро. А потім став як гора, і плуг зоряного Коваля сягав йому лише до пояса.

— Берися до справи, — схвально сказав юнакові Ям. — Направду Матінка Гея тебе благословила, що маєш чарівну силу сам по собі. Навіки залишиться пам’ять про тебе у казках троянських.

Микула легко підняв плуга на плече, кількома кроками спустився з Дивич-гори до берега Дана-пра, де в яругах ревли приковані на ланцюгах гади — велетенські ящери-змії. Троя-ни бачили, як юнак приготував мідні ярма та велетенські посторонки, прив’язав їх до Сварогового плуга, а потім вирвав паколи із землі, що на них були прикуті плазуни, і накинув упряж на потворних тварин. Вони заричали оглушливо, здибилися над кручами, та Микула вдарив їх здоровенним бичем по хребту і змусив виповзти на рівний степ.