Рейчел заворожено заціпеніла.

Перед нею на тросах погойдувався мокрий метеорит, і його шершава поверхня виблискувала у світлі флуоресцентних ламп; вона була обвуглена та зморщена, від чого метеорит нагадував скам’янілий гігантський чорнослив. З одного боку камінь був рівний та гладенький; вочевидь, ця його частина відшліфувалася тертям об повітря, коли він входив у щільні шари атмосфери.

Дивлячись на обвуглену кору плавлення, Рейчел уявила, як метеорит снопом полум’я несеться до Землі, неначе стрімка ракета. Неймовірно, але це сталося аж триста років тому. А тепер ця спіймана космічна тварина висіла на тросах, а з її тіла скрапувала вода.

Полювання скінчилося.

І тільки цієї миті Рейчел збагнула всю драматичність та значущість події, свідком якої вона стала. Предмет, який висів перед нею, був представником іншого світу, віддаленого від Землі на багато мільйонів миль. А всередині цього предмета містилися свідчення — та які там свідчення — докази! — того, що людина у Всесвіті не самотня.

Здавалося, всіх умить захопила ейфорія, і натовп вибухнув вітальними криками та аплодисментами. Навіть директор НАСА — і той, здавалося, піддався загальному ентузіазму. Він плескав колег по спинах і вітав із успіхом. Спостерігаючи цю картину, Рейчел раптом відчула гордість за НАСА. Останнім часом космічній агенції не щастило. Та нарешті все змінилося. І НАСА заслужила цей момент слави.

Зяючий отвір посеред житлосфери скидався на невеличкий плавальний басейн. Поверхня талої води в цьому озерці двісті футів завглибшки трохи похлюпалася об крижані стінки, а потім заспокоїлася. Лінія води в шахті виявилася на цілих чотири фути нижче від кромки — внаслідок витягнення метеорита та властивості льоду зменшуватися в об’ємі під час танення.

Нора Менгор негайно розставила довкола отвору пілони ССЗН. Хоча його і було чітко видно, який-небудь надміру цікавий індивід міг підійти занадто близько, послизнутися — і наразитися на велику небезпеку. Стіни басейну були з суцільного льоду, без ручок та сходинок, тому вибратися з отвору самому було марною справою.

До Нори Менгор нечутно підійшов Лоуренс Екстром і міцно потиснув їй руку.

— Гарна робота, докторе Менгор.

— Гадаю, газети не забудуть мене похвалити, — пожартувала вона.

— Обов’язково похвалять. — Керівник НАСА повернувся до Рейчел. Вигляд у нього був щасливий і безтурботний. — Ну що, міс Секстон, ви, професійний скептик, тепер переконалися?

Рейчел не стримала посмішки.

— Точніше було б сказати — я просто ошелешена.

— От і добре. А тепер ходімо зі мною.

Рейчел пішла слідком за Екстромом через житлосферу до великого металевого ящика, що нагадував промисловий транспорт-пий контейнер. Ящик був розфарбований камуфляжними кольорами і мав трафаретний напис «ППСЗ».

Пересувний пункт секретного зв’язку, розшифрувала Рейчел. Ці пересувні кабіни стандартної військової конструкції призначалися для використання в районах бойових дій, хоча Рейчел не очікувала, що один з них буде використано під час мирної місії НАСА. Але раніше Екстром працював у Пентагоні, тому він, безперечно, мав доступ до таких іграшок. З напружених і суворих облич двох озброєних охоронців Рейчел виснувала, що контакт із зовнішнім світом здійснювався тут виключно з недвозначної згоди директора.

Схоже, не одна я перебуваю поза зоною досяжності.

Екстром про щось швидко переговорив з одним із охоронців біля контейнера, а потім повернувся до Рейчел.

— Всього найкращого, — побажав він. І пішов.

Охоронець постукав у двері контейнера, і вони розчинилися зсередини. Вийшов інженер і запросив Рейчел. Вона увійшла слідком за ним.

Усередині пункту секретного зв’язку було темно й душно. У синюватому світінні екрана комп’ютерного монітора Рейчел змогла розібрати полиці з телефонною апаратурою, радіообладнання та пристрої супутникового зв’язку. Не встигла вона зайти, як уже відчула напад клаустрофобії. Повітря всередині було різким та вогким, як у підвалі взимку.

— Будь ласка, сідайте сюди, міс Секстон.

Витягнувши стілець на коліщатах, інженер запросив Рейчел сісти біля плаского монітора. Потім встановив перед нею мікрофон і надів їй на голову навушники. Поглянувши в журнал паролів, інженер натиснув кільканадцять кнопок на якомусь пристрої, що стояв неподалік. На екрані перед Рейчел виник таймер.

00:60 секунд.

Інженер задоволено кивнув, побачивши, як таймер почав зворотний відлік часу.

— До з’єднання залишилася одна хвилина. — А потім повернувся і вийшов, хряснувши за собою дверима.

Рейчел почула, як надворі клацнув засув.

Приголомшливо.

Чекаючи у темряві і спостерігаючи, як на таймері спливають секунди, вона збагнула, що це перший момент приватності, який у неї трапився за останню добу. Сьогодні вранці вона прокинулася без найменшого уявлення про те, що чекає її попереду. Позаземне життя. І от сьогодні цей найпопулярніший із сучасних міфів перестав бути міфом.

Тільки зараз до Рейчел почало приходити розуміння, наскільки небезпечно-руйнівним стане цей метеорит для президентської кампанії її батька. Хоча фінансування НАСА в політичному плані було не таким важливим, як, скажімо, проблема абортів, соціальних програм та охорони здоров’я, батько все ж таки висунув його на перший план. І тепер ця проблема ось-ось мала вибухнути просто йому в обличчя.

За кілька годин американці мали пережити знайомий трепет піднесення і гордість за досягнення НАСА. Будуть заплакані очі мрійників. Роззявлені роти науковців-скептиків. Політ дитячих фантазій. Проблеми доларів та центів зблякнуть і відійдуть як щось дріб’язкове, затьмарене монументальною величчю історичного моменту. Президент постане з попелу, мов той фенікс, ураз перетвориться на героя, а надто прагматичний сенатор у розпал святкування виглядатиме дріб’язковим скнарою, як Скрудж із мультфільму, особою, позбавленою американського духу першопрохідців.

Комп’ютер писнув, і Рейчел підвела голову.

00:05 секунд.

Раптом екран замерехтів, і на ньому виникло розмите зображення Білого дому. За мить це зображення зникло, і натомість з’явилося обличчя президента Герні.

— Привіт, Рейчел, — сказав він, пустотливо посміхаючись. — Сподіваюся, подорож виявилася цікавою?

Офіс сенатора Седжвіка Секстона був розташований у сенатській офісній будівлі імені Філіпа А.Гарта на С-стрит з північного сходу від Капітолію. Ця будівля — неомодерністська конструкція з білих трикутників, — на думку критиків, більше скидалася на тюрму, аніж на жиле приміщення. Багато людей, що там працювали, були тієї ж думки.

На третьому поверсі Габріель Еш нетерпляче ступала своїми красивими довгими ногами, походжаючи перед комп’ютерним терміналом. На екрані виникло нове повідомлення, надіслане електронною поштою. І вона не знала, як його тлумачити.

Перші два рядки сповіщали:

Такі повідомлення Габріель регулярно отримувала ось уже два тижні. Зворотна адреса була, ясна річ, фіктивною, хоча вона й змогла відстежити її до якогось начебто урядового домену, пов’язаного з Білим домом, — whitehouse.gov. Схоже, її загадковий інформатор працював у системі Білого дому; хоч би хто це не був, він останнім часом перетворився на джерело всілякої надзвичайно цінної інформації, включно з даними про таємну зустріч керівника НАСА з президентом.

Спочатку Габріель поставилася до цих повідомлень з недовірою і підозрою, але коли влаштувала паралельну перевірку, то з подивом виявила, що ця інформація була надзвичайно надійною та корисною — то були засекречені дані про марнотратство НАСА, надміру дорогі нові проекти, цифри, що підтверджували роздутість тієї статті бюджету космічної агенції, яка покривала витрати на пошуки позаземного життя, демонструючи гнітючу безрезультатність цих пошуків. Серед надісланих даних були навіть результати внутрішньовідомчого опитування, які били на сполох: проблеми НАСА відвертали виборців від президента.