Ця повітряна річка виявилася ще неприємнішою через невеликий нахил льодовика. Він мав зовсім малий кут протягом двох миль — аж до самого океану. Але навіть попри гострі шпичаки, прикріплені до черевиків, Толланда не полишало неприємне відчуття, що будь-який необережний крок здатен позбавити його опори і швиргонути у вирі вітру по нескінченному льодовому схилу. Двохвилинна лекція, прочитана Норою Менгор про безпеку на льодовику, виявилася абсолютно даремною.

— Це льодоруб «Піранья», — пояснювала вона під час зборів у житлосфері, прикріплюючи легкий інструмент у формі букви «Т» до його пояса.

Лезо стандартне, у формі банана, наполовину трубчасте, з одного боку—молоток, з іншого — власне льодоруб. Пам’ятайте одне: якщо хтось посковзнеться або не зможе встояти перед поривом вітру, треба схопити льодоруб однією рукою за руків’я, другою за головку, з силою увігнати лезо в лід і впасти поряд, упираючись шпичаками.

Після такого оптимістичного інструктажу Нора зв’язала всіх чотирьох чимось на кшталт страхувальної «збруї». Усі наділи захисні окуляри і вийшли в полярну ніч.

А зараз чотири постаті рухалися вниз по льодовику, відокремлені одна від одної десятьма ярдами страхувальної мотузки. Нора йшла першою, за нею Марлінсон, потім Рейчел, а Толланд виконував функцію якоря.

Що далі йшли вони від житлосфери, то гострішим ставав неспокій Толланда. У надутому костюмі, хоч і дуже теплому, він почувався позбавленим координації астронавтом, який насилу дряпається далекою планетою. Місяць сховався за щільні штормові хмари, зануривши крижану пустелю в непроглядну темряву. Щохвилини вітер дужчав, відчутно підганяючи вниз.

Поступово очі Толланда, захищені окулярами, почали розрізняти величезний пустельний простір, що розпростерся довкола, а з усвідомленням порожнечі прийшло і відчуття реальної небезпеки.

Мав рацію керівник НАСА зі своєю надмірною обережністю чи не мав, але Толланда дивувало рішення ризикнути життям чотирьох людей, хоча можна було обмежитися двома. Особливо якщо зважити на те, що ці два додаткові життя належать дочці сенатора та знаменитому астрофізику. Толланд відчув потребу захистити Рейчел і Коркі. І недивно — як капітан судна, він звик брати на себе відповідальність за членів команди і всіх, хто перебуває поряд.

— Тримайтеся позаду мене! — скомандувала Нора, насилу перекрикуючи вітер. — Нехай санчата прокладають шлях.

Алюмінієві санчата, на яких Нора везла необхідне устаткування, мали величенький розмір. На них акуратно помістилося дослідне приладдя і засоби безпеки, які Нора використовувала впродовж декількох останніх днів. Усе устаткування, у тому числі запасні батареї, сигнальні ракети і потужний ліхтар, було закрите надійно закріпленим пластиковим чохлом. Попри велику вагу санчата легко ковзали гладкою поверхнею на довгих широких полозах. Навіть на ледь помітному схилі вони самі їхали вниз, і Нора лише трохи притримувала їх, прокладаючи шлях.

Відчуваючи, як збільшується відстань між ними і житлосферою, Толланд обернувся. Вони пройшли лише якихось п’ятдесят ярдів, проте блідий вигнутий силует купола майже абсолютно зник з очей, занурившись у темряву.

— А як ми знайдемо дорогу назад? — прокричав Толланд, звертаючись до Нори. — Житлосферу майже не...

Він не встиг договорити — його голос перервали гучний свист і сичання. То в руці Нори спалахнула сигнальна ракета. Яскравий червоно-білий спалах осяяв простір у радіусі десяти ярдів довкола них. Ногою Нора зробила невелике заглиблення в снігу, змайструвавши з навітряного боку захисний горбик. Потім вставила в поглиблення палаючу ракету.

— Корисні високотехнологічні штучки, — пояснила вона.

— Корисні штучки? — перепитала Рейчел, прикриваючи очі від несподівано яскравого світла.

— Як у казці про Гензеля і Ґретель, що заблукали у темному лісі! — прокричала у відповідь Нора. — Ці ракети протримаються десь з годину — цілком достатньо, щоб по них знайти дорогу назад!

І з цими словами Нора знову рушила вперед, ведучи їх униз по льодовику в непроглядну темряву.

Габріель Еш прожогом вискочила з кабінету Марджорі Тенч, ледь не збивши з ніг секретарку. Її пропікав жахливий сором, а перед очима й досі стояли оті фотографії — переплетені руки і ноги, обличчя, сповнені екстазу.

Вона не мала ані найменшої гадки, яким чином зроблено ці знімки, але в їх достовірності сумніватися не доводилося. Вони дійсно відображали те, що відбувалося в офісі сенатора, причому фотографували звідкись зверху, немов прихованою камерою зі стелі.

Господи, допоможи! На одній з фотографій сенатор злягався зі своєю молодою асистенткою просто на робочому столі, посеред розкиданих офіційних документів.

Марджорі Тенч наздогнала Габріель біля Кімнати мап. У руці нона тримала той самий страшний червоний конверт.

— Судячи з вашої реакції, ви упізнаєте ці знімки? — Старший радник президента явно насолоджувалася миттю. — Думаю, тепер ви не сумніватиметеся у правдивості решти документів. Тим більше що вони прийшли з того самого джерела.

Ідучи по фойє, Габріель відчула, як почервоніла з голови до п’ят. Де ж, чорт забирай, тут вихід?

Тенч на своїх довгих ногах легко трималася поруч.

— Сенатор Секстон присягався перед усім світом, що ви просто його співробітниця. І це твердження звучало надзвичайно переконливо. Якщо хочете освіжити його в пам’яті, то у мене є відеозапис.

Габріель не треба було нічого освіжати. Вона чудово пам’ятала ту прес-конференцію. Слова Секстона звучали розлючено і щиро.

— Хоч як це не сумно, — продовжувала Тенч, зовсім не виглядаючи при цьому засмученою, — сенатор Секстон нахабно збрехав американському народу. Але народ має право знати. І він дізнається. Цим я займуся особисто. Залишається тільки вирішити, у який саме спосіб він дізнається істину. Краще, звичайно, якби це виходило від вас особисто.

Габріель спантеличено зупинилася.

— Невже ви дійсно сподіваєтеся, що я допоможу вам знищити мого боса?

Обличчя радниці набуло суворого виразу.

— Я намагаюся допомогти вам, Габріель. Даю вам шанс позбавити всіх нас неприємностей, визнавши правду з високо піднятою головою. Усе, що мені потрібно, — це підписана заява з визнанням сексуального зв’язку.

Габріель зупинилася як укопана.

— Що?!

— Що чуєте. Ця заява дасть нам у руки необхідну зброю, аби тихо розібратися з сенатором і врятувати країну від жахливого й огидного скандалу. Моя пропозиція проста: підпишіть заяву — і ці фотографії ніхто ніколи не побачить.

— Вам потрібне моє письмове визнання?

— Точніше кажучи, потрібне письмове свідчення під присягою, але у нас, у цій будівлі, є нотаріус, який може...

— Та ви збожеволіли! — кинула Габріель і попрямувала далі.

Тенч не відставала. І продовжила, але вже сердитіше:

— Сенатор Секстон зазнає фіаско так чи інакше, Габріель, а я даю вам шанс вискочити з цієї халепи, не побачивши у ранкових газетах власну голу дупу. Президент — пристойна людина, він не хоче публікувати ці знімки. Якщо ви просто надасте мені свідчення і визнаєте зв’язок, ми всі зможемо зберегти гідність.

— Я не продаюся.

— Зате ваш кандидат, безумовно, продається. Він дуже небезпечна людина і порушує закон.

— Він порушує закон? А ви — не порушуєте?! Потайки проникаєте до кабінетів, незаконно робите компрометувальні знімки! Чули таке слово — «Вотергейт»?

— Ми не маємо жодного стосунку до збирання цього компромату. Фотографії з’явилися з того самого джерела, що й решта інформації про отримання коштів на виборчу кампанію шляхом хабарів. Просто дехто пильно спостерігає за вами обома.

Габріель проскочила повз стіл, де одержувала перепустку. Зірвавши її з шиї, вона шпурнула картку в обличчя приголомшеному охоронцю. Тенч не відставала, тримаючись поряд.

— Вам доведеться вирішувати все дуже швидко, міс Еш, — сказала вона. — Або надайте мені свідчення, що підтверджували б ваш зв’язок з сенатором, або вже сьогодні, о восьмій годині, президент буде вимушений оприлюднювати все одразу — фінансові махінації Секстона, ці фотографії й таємні оборудки. І повірте, коли люди зрозуміють, що ви стояли поруч із Секстоном і дозволяли йому брехати щодо ваших стосунків, вашій кар’єрі кінець.