Сьогодні увечері сенаторові Секстону буде непереливки, коли йому доведеться вибиратися з політичного кошмару, спричиненого гучним тріумфом НАСА, однак його доля стане ще прикрішою, коли на додачу до необхідності захищати свою позицію стосовно НАСА його ще й публічно обізвуть брехуном. І зробить це не хто-небудь, а його власна асистентка.

Підходячи до дверей відділу інформації, Марджорі Тенч відчула захват від боротьби. Політика — це війна. Вона глибоко вдихнула і поглянула на годинник: п’ятнадцять хвилин на сьому. Невдовзі пролунає перший постріл.

Вона відчинила двері й увійшла до кімнати.

Відділ інформації був маленьким не через брак місця, а через відсутність необхідності. Це був один із найпотужніших та найефективніших відділів інформації у світі, але працювало в ньому всього-на-всього п’ятеро людей. І зараз вони стояли біля своїх блоків електронного устаткування, наче плавці, що приготувалися стрибнути в басейн за сигналом стартового пістолета.

Приготувалися, виснувала Тенч, побачивши їхні сповнені ентузіазму очі.

Вона не переставала дивуватися — як цей крихітний відділ, маючи в своєму розпорядженні лише дві години, зумів вийти на зв’язок з більш ніж третиною населення всього цивілізованого світу. Маючи електронний зв’язок буквально з десятками тисяч світових джерел новин — від найбільших телевізійних конгломератів до найменших місцевих газет, — відділ інформації Білого дому мав змогу сягнути найвіддаленіших куточків світу, натиснувши лише кілька кнопок.

Комп’ютерні радіофакси видавали прес-релізи на вхідні пристрої радіо- і телестанцій, газет та інтернет-видань від штату Мен аж до Москви. Працювала широка мережа розсилки повідомлень електронною поштою. Телефонні автоматичні набирачі номеру обдзвонювали тисячі медіа-менеджерів і крутили їм заздалегідь записані голосові повідомлення. Веб-сторінка сенсаційних новин видавала безперервно оновлювані новини та дані в заданому форматі. Джерела новин, здатні працювати в режимі «прямої подачі матеріалу», — Сі-ен-ен, Ен-бі-сі, Ей-бі-сі, Сі-бі-ес, а також закордонні синдикати — отримували численні запрошення і пропозиції безкоштовної прямої трансляції. Усе, що ці медіа-мережі планували, доведеться зі скреготом загальмувати заради термінового виступу президента Сполучених Штатів.

Повне і цілковите проникнення в усі куточки Землі.

Наче генерал, що інспектує своє військо, Тенч поважно підійшла до столу з копіями і взяла звідти роздруківку прес-релізу-блискавки, який зараз чекав свого часу в передавальних машинах, наче патрони в магазині гвинтівки.

Прочитавши роздруківку, Тенч тихо посміхнулася сама собі. Зазвичай стандартний прес-реліз, «заряджений» для трансляції, бував досить незграбним у стилістичному плані і більше скидався на рекламне оголошення, аніж на заяву Білого дому. Але цього разу президент наказав відділові інформації докласти всіх зусиль. Що вони й зробили. Текст вийшов бездоганним: легким, зрозумілим та інформативним. Кожне слово мало високий смисловий та емоційний заряд. Це була вбивча суміш. Навіть агенції новин, що мали автоматичні шукачі «ключових фраз» для сортування вхідних повідомлень, побачать у цьому прес-релізі масу «червоних прапорців», якими зазвичай позначають варту уваги інформацію.

Поклавши аркуш назад на стіл, Марджорі Тенч кинула на персонал відділу задоволений погляд і схвально кивнула. Працівники були сповнені ентузіазму.

Запаливши цигарку, вона навмисне повільно випустила дим, посилюючи відчуття важливості моменту. Нарешті розпливлася посмішкою і сказала:

— Пані та панове, вмикайте свої пристрої!

Розум Рейчел Секстон повністю втратив здатність до логічного мислення. Не залишилося в її голові думок ані про метеорит, ані про загадкову роздруківку, що лежала в її кишені, ані про Міна, ані про жахливий напад, вчинений на них на льодовику. За лишилася одна-єдина поточна справа.

Порятунок.

Унизу мелькала крига, схожа на нескінченне гладеньке шосе. Рейчел не розуміла, що відбувається з її тілом: чи то воно заніміло від страху, чи то його захищає щільний костюм. Болю вона не відчувала. Не відчувала нічого.

Одначе...

Пристебнута біля пояса до Толланда, Рейчел на мить опинилася з ним лицем до лиця, з’єднавшись у ніякових обіймах. Десь попереду, наповнений вітром, мчав балон кулі, більше нагадуючи гальмівний парашут перегонового автомобіля. Коркі летів услід, шалено обертаючись, немов валун, що котиться з гори. Слабке світло, що позначало те місце, де їм довелося пережити страшний напад, майже зникло з очей.

Вони мчали дедалі швидше, а тертя нейлонових костюмів об лід ставало дедалі сильнішим, видаючи сичання, що переходило у свист. Важко було точно визначити, з якою швидкістю вони рухаються. Гладка поверхня під ними з кожною секундою проносилася все швидше і швидше. Незнищенна повітряна куля не збиралася ані рватися, ані уповільнювати політ, ані відпускати від себе «пасажирів».

«Треба відчіплятися», — подумала Рейчел. Адже вони мчали в напрямку від однієї смертельної небезпеки до іншої. Напевне, до океану вже миля — не більше! Сама лише думка про крижану воду сколихнула страшні спогади.

Пориви вітру ставали дедалі різкішими, а з ними збільшувалася і швидкість. Десь позаду верещав од страху Коркі. Рейчел розуміла, що вже за декілька хвилин усі троє стрімко перелетять через крижане урвище й опиняться у владі вбивчої океанської стихії.

Толланд, очевидно, думав про те саме — він намагався відстебнути кріплення.

— Не можу розчепити! — прокричав він. — Натяг дуже великий!

Рейчел сподівалася, що хвилинне послаблення вітру допоможе Майклу, але безжальний вітер дув з неослабною завзятістю.

Намагаючись допомогти, вона зігнулася і з силою увіткнула в лід підошви зі шпичаками. Через це в повітря здійнявся цілий вихор крижаних та снігових бризок, дуже схожий на півнячий хвіст. Швидкість руху трохи ослабла.

— Давай! — прокричала Рейчел, трохи піднявши ногу.

В результаті канат метеозонда на мить ослабнув. Толланд потягнув кріплення, намагаючись відстебнутися. Нічого не вийшло — навіть близько.

— Ще раз! — прокричав він.

Цього разу обидва зігнулися одночасно й уперлися в лід шипами, здійнявши в повітря ще більший фонтан льоду і снігу. В результаті їх рух сповільнився вже помітніше.

— Ще раз!

І за командою Толланда обидва висмикнули шпичаки з льоду. Куля рвонула вперед. Натяг ослаб, і Майкл засунув палець під карабін, смикаючи гачок і намагаючись розстебнути замок кріплення. Цього разу він виявився ближчим до мети, але натяг і досі залишався дуже сильним. Нора не випадково хвалилася, що кріплення на її поясах найвищої якості — надміцні, зі спеціальним додатковим отвором у металі й особливими замками безпеки для того, щоб вони могли витримати будь-який натяг.

«Загинемо через супернадійність замків безпеки», — подумала Рейчел, і від цієї іронії їй було зовсім не смішно.

— Спробуймо ще раз! — скрикнув Толланд.

Зібравши всю свою енергію і силу, Рейчел відчайдушно зігнулася і встромила в лід обидва шиповані черевики. Вигнувши спину, вона спробувала натиснути на шипи всією своєю вагою. Толланд зробив те саме. Тепер вони попливли на животах, утворюючи тілами гострий кут. При цьому кріплення на їхніх поясах, іще сильніше натягнуло сполучну линву. Толланд сильніше уперся ногами в лід, а Рейчел вигнулася дугою. Тертя об лід ледь не ламало їй ноги. Їй здалося, що щиколотки не витримають.

— Нумо... нумо... — Толланд напружився щосили, намагаючись звільнити замок, поки їхня швидкість уповільнювалася. — Вже майже...