Тут упала в слово Філомена:
— Байдуже про те, аби я сама жила чесно і мала чисте сумління, хай плещуть, хто що хоче, а Бог і правда будуть мені покровом. Якщо вони мають замір із нами йти, то справді, мовляла Пампінея, доля щастить нам у сій дорозі.
Почувши інші панни сії речі, одразу заспокоїлись і згодилися покликати тих кавалерів, розповісти про свій замір і попрохати їх ласкаво товаришити їм у дорозі. Тоді Пампінея встала без дальших балачок і підійшла до юнаків, що стояли й дивилися на дам (а вона та була родичкою одному); веселенько привітавши їх і розказавши про свою справу, вона попросила їх од імені всього гурту, щоб вони не одмовили супроводити їх по-чесному та по-братерському. Ті подумали спочатку, що то все смішки, як же побачили, що Пампінея говорить навсправжки, то сказали, що залюбки на те пристають, і, не гаючи дармо часу, перед тим як розійтися, домовились, як їм виряджатися в дорогу. Загадавши налаштувати як слід усе, що потрібно, і пославши вістку в те місце, куди вони зібралися йти, назавтра рано, себто в середу, ледве благословилося на світ, наші дами із своїми служебками і троє кавалерів із трьома пахолками рушили в дорогу; чи пройшли од города дві милі, чи ні, уже й прибули до того місця{19}, що першим обрали на пробування. Воно лежало на невеликому узвишші, далеченько звідусіль од шляху; усе там поросло деревами й кущами, зеленіло так, що любо глянути. На самому вершечку стояв палац із гарним просторим двором посередині, з одкритими ґанками, залами та покоями, і все то прехороше, одно в одно, стіни обвішані штучним малюванням; округи поляни, сади розкішні та криниці прохолодні; в льохах повнісінько коштовних вин ― то вже про завзятих питців, а не про тверезих та скромних дам. Немала ж була втіха нашого товариства, як, прийшовши, побачили, що скрізь чисто поприбирано, в покоях постелено, заквітчаніно квітками, які тільки можна було достати на ту пору, ще й потрушено очеретом.
Коли всі посідали з дороги, зняв річ Діоней (він був більше за всіх веселої вдачі, дотепний на вигадки й жарти):
— Ґречні дами, всі ми прийшли сюди з вашого призволу, а не з нашого наводу; я не знаю, що ви гадаєте робити з вашими думками; мої думки я лишив за брамою міста, як ішов отсе вкупі з вами; отож будьте готові веселитися, реготати й співати разом зі мною (звісно, наскільки воно личить вашій гідності), а ні, то одпустіте мене назад до моїх думок у наше стражденне місто.
Пампінея одказала йому втішно, ніби й вона так само прогнала свої думки:
— Добре сказано, Діонею, будемо жити весело, не чого ж тікали ми од смутку. Тільки ж де немає ладу, там не буде і тривку; а як я була починальницею тих розмов, що з них постала наша люба компанія, то й бажаю, щоб веселощі у нас тривали довго. От я й думаю, що треба нам мати якесь своє начальство, щоб невсипуще дбало про наше веселе життя, а ми б його всі шанували і слухались, як старшого. А щоб кожен міг зазнати і ваготи турбот, і втіхи од старшинування і щоб нікого не брали дурно завидки ні на те, ні на те, вважаю я, що найкраще нам усім по черзі мати на один день сей тягар і сю шанобу. Першого оберемо гуртом, а потім старший чи старша, як заходитиме вечір, буде призначати собі заміну ― кого захоче. Отсей старший нехай і порядкує всім у часі свого панування і вказує по своїй уподобі, де нам жити і що робити.
Сі слова припали товариству до душі, і на перший день усі одностайно обрали за старшу Пампінею. Філомена, чувши не раз, яке почесне листя з лавра і скільки поваги додає воно тим, кого ним достойно увінчано, підбігла хутенько до лавровини, зірвала кілька віточок, звила прехороший вінок та й поклала на голову Пампінеї. З того часу, поки й держалося товариство, сей вінок був для будь-кого ознакою королівської влади чи старшинування.
Обрана за королеву Пампінея звеліла всім замовкнути і, покликавши також слуг трьох кавалерів та покоївок (їх було четверо), ознаймила серед повної тиші:
— Щоб мені першій показати вам приклад, яким побитом має жити і діяти, поки нам захочеться, наше товариство, з добре заведеним ладом і задоволенням та без будь-якого неподобства, я перш за все наставляю Пармена{20}, Діонеєвого слугу, моїм дворецьким і доручаю йому дбати і піклуватися про челядь та про стіл. Сіріск, Панфілів служник, нехай буде нашим скарбівничим і витратчиком під орудою Пармена, Тіндар слугуватиме в покоях не тільки у Філострата, а й у тих двох кавалерів, коли його товариші не зможуть сього робити, пильнуючи своєї повинності. Моя служебка Мізія та Філоменина Лічіска поратимуться на куховарні, дбайливо готуючи ті страви, що загадає їм Пармен. Лауреттина Кімера та Ф'ямметтина Стратілія нехай дають лад у дамських кімнатах та чепурять у світлицях, де ми будемо збиратися. Всім же взагалі, хто стоїть о нашу ласку, повеліваємо й наказуємо, щоб куди хто не пішов, звідки б не прийшов, що б там не чув, не бачив ― нехай не сміє приносити сюди ніяких новин, опріч веселих.
Давши такий короткий розпорядок, прийнятий усіма, вона встала і весело сказалаг
— Тут є садки, є полянки, є ще різні прегарні містини, гуляйте собі кожне до своєї любості, а як виб'є третя година, будьте всі тут на місці, щоб попоїсти ще захолодки{21}.
Коли нова королева одпустила так веселу компанію, кавалери з панянками пішли помалу по саду, розмовляючи про втішні речі, в'ючи віночки з листя та любо співаючи. Прогулявши таким робом до години, що вказала королева, вони повернулися додому і постерегли, що Пармен щиро заходився коло своєї служби, бо, ввійшовши в світлицю на долішньому поверсі, побачили столи, позастелювані білісінькими убрусами, а на столах чари неначе срібні, і все засипано дроковим цвітом. Помивши руки по велінню королеви{22}, всі посідали на місця, де кому призначив Пармен. Принесено делікатно зготовлені страви, подано смаковиті вина, троє пахолків жваво й моторно слугували при столі. Усе було влаштовано гарно й доладне, всі розвеселилися і призволялися до їства, жартуючи мило та сміючися.
Коли прибрали зо столу, королева сказала принести інструменти, бо всі дами й кавалери вміли танцювати, а декотрі знаменито грали й співали; по її загаду Діоней взяв лютню, а Ф'ямметта віолу{23}, та й заходилися прехороше грати до танцю. Королева ж, одіславши челядь обідати, стала в коло разом з іншими панянками та двома кавалерами і повела виступцем таночок, а натанцювавшися, почали співати пісень, гарних та веселих. Так бавились вони поти, поки не здалось королеві, що пора спочивати; тоді вона одпустила всіх, і кавалери пішли до своїх покоїв, окремо од дамських, де були добрі постелі й сила квітів, як і в світлиці, а панянки теж подалися в свої кімнати, розляглися та й полягали спати.
Як видзвонили ж дзиґарі дев'яту годину, королева встала сама й веліла побудити всіх дам і кавалерів, говорячи, що довго спати вдень вадко на здоров'я. Тоді всі пішли на галявину, вкриту високою зеленою травою, куди не догрівало сонце, тільки вітер тихесенько віяв. Королева загадала всім посідати кружка на зеленій траві і сказала:
— Ви бачите, що сонце ще височенько і спека стоїть велика, тільки й чути, як сюрчать цикади в оливині; іти зараз абикуди було б вельми нерозумно. Тут нам гарно в холодочку, є шахи і дамки, і всяк може гуляти в те чи в те, до чого кому серце лежить. Та якби ви послухалися моєї ради, то, поки жарко, лучче не грати, бо комусь із грачів, як заведено, буде прикро на душі, а другому і тим, що дивляться, од того веселіше не стане; краще нам оповідати: один говорить, решта слухають, і всі задоволені. Поки ви розкажете кожне свою оповідку, сонце вже зверне на вечірній пруг, жарота спаде, і ми підемо собі гуляти, куди скортить. Коли вам до вподоби те, що я сказала (а тут я готова чинити вашу волю), то так і зробимо, як же ні, то нехай усяке робить до вечора, що кому завгодно.