Через кілька день наш ченчик, узявши з собою вірного товариша, пішов до монни Лізетти додому; він повів її в засторонню кімнатку, щоб ніхто не бачив, упав перед нею на коліна і сказав:

― Мадонно, даруйте мені, бога ради, що тоді в неділю я так сказав ото про красоту вашу, бо тієї ж ночі так мене страшенно побито, що я ледве отсе сьогодні з постелі зміг устати.

― А хто ж се вас так покарав? ― спитала дурепа.

― Зараз усе вам розкажу, ― одповів отець Альберт. ― Стою я ото вночі, молюся своїм звичаєм, коли бачу ― келія моя дивним сяєвом ураз освітилася; дивлюсь ― аж де взявся переді мною муж юний і благоліпний з грубим бичем у руці; схопив він мене за каптур, повергнув до стіп своїх і почав тим бичем кості мої сокрушати. Як я спитав його потім, за що мені така кара, він одрік: «За те, що ти дерзнув сьогодні хулити небесную ліпоту монни Лізетти, яку я возлюбив паче всього на світі, окрім Господа Бога». Тоді я питаю: «Хто ти єси?» ― він же мені рече: «Архангел Гавриїл». ― «Воїн небесний, ― заволав я тоді, ― прости мене й помилуй!» Він же одвітує: «Прощаю і розгрішаю, як тільки підеш до неї і перепросиш; коли ж вона тобі вини не подарує, явлюся знову і так покрушу тебе, що стогнатимеш, поки віку твого». А те, що він потім глаголав, я не насмілюся вам сказати, поки не буде мені од вас прощення.

Прицюцькувата монна Лізетта, в якої не гурт було олії в голові, дуже раділа, почувши ту нісенітницю, і повірила їй, як би й щирій правді.

― Отче Альберте, ― озвалася вона, ― я ж вам казала, що врода в мене небесна. А проте мені вас шкода; щоб вам не було вже більше ніякого лиха, я прощаю; тільки скажіть мені, спасибі вам, які ще були там глаголи архангельські?

― Раз ви вже мені простили, ― озвався отець Альберт, ― то я все скажу вам, мадонно; та глядіть же, не розказуйте нікому в світі того, що од мене почуєте, бо тільки собі нашкодите, а нині ж ви ― благословенна між усіма женами земними. Архангел Гавриїл велів мені сказати вам, що він вас дуже вподобав і прийшов би не раз до вас ночувати, якби не боявся, що вас перелякає. Отсе ж він і переказує тепер через мене, що бажає з вами вночі побути; та якби він явився в ангельській постаті, то ви не змогли б до нього й доторкнутися; отож, вам на догоду, хоче він навістити вас у людській подобі; скажіть тільки, що ви того бажаєте і чию йому на себе постать узяти. Воістину, блаженна єсте понад усіх, живущих на землі.

Дурноверха жіночка сказала тоді, що вона вельми рада тій небесній любові, бо й сама страх як любить архангела Гавриїла і, де тільки побачить його подобизну, зразу ліпить йому найдорожчу свічку; хоч коли він прийде, то вона його радо прийме ― сама буде в своїй кімнаті. Тільки цур, щоб не покинув її заради Діви Марії, бо він її, відомо, дуже любить ― недаром на всіх іконах стоїть перед нею на колінах. А в якій постаті він прийде, то байдуже, аби тільки її не перелякати.

― Ви говорите, як у дзвони дзвоните, ― промовив тоді отець Альберт. ― Усе те я з ним уладнаю як слід. Та зробіть мені одну велику ласку, вам же воно все одно: попрохайте його явитися вам у моїй подобі. А чим се велика ласка, так ось чим: він вийме мою душу з тіла і пошле її в рай, а сам утілиться в мене, тож поки він з вами буде, поти душа моя в раю витатиме.

― Гаразд, ― одповіла неширока лобом, ― нехай уже буде вам ся потіха за ту лупку, що ви через мене дістали.

― І коли так, ― сказав отець Альберт, ― то не замикайте ж уночі дверей дому вашого, бо архангел, явившись у людській постаті, зможе ввійти тільки через двері.

Лізетта сказала, що так і зробить, і чернець пішов. Вона ж так розпишалась і розприндилась, що вже й сорочка їй на пані-старій розлазилась; коли б уже та ніч ― тільки й думки.

Отець Альберт, зміркувавши, що вночі йому доведеться не на крильцях літати, а верхи їздити, почав покріплятися всякими солодощами та лагоминками, щоб не сплоха з сідла випасти. Діставши дозвіл вийти з монастиря, подався він смерком з товаришем своїм у дім до одної знайомої жінки, звідки він і раніше було брав розгін, як думав на кобилу скочити. Тут він перевдягнувся, виждав трохи та й попрямував до дому монни Лізетти; увійшовши в дім, начепив на себе деякі цяцьки, щоб бути схожим на ангела, та й побрався вгору до її покою. Вона ж, побачивши щось біле, упала перед ним навколішки; тоді він поблагословив її, підвів і поманив за собою на ліжко. Вона залюбки покорилася, і ангел приліг до своєї преподобниці.

Гарний був із себе отець Альберт і кріпкий, ноги мав як улиті; злившися з пухкотілою та солодкомолокою молодичкою, він справувався дуже браво, не так, як її чоловік; дарма що крил не мав, а ширяв несогірше на превелику втіху Лізетті, ще й про блаженство раю наговорив їй дечого багато! Перед світом, домовившись про нову зустріч, він забрав свої цяцьки й пішов до товариша, якому тої ночі дотримувала компанії ласкава господиня, щоб не страшно було спати самому.

Після обіду монна Лізетта пішла в супроводі кількох товаришок до отця Альберта й сказала йому про архангела Гавриїла ― як він у неї був, що говорив їй про небесне блаженство, який він із себе, ще й приплела до того багато всяких нісенітниць. На те отець Альберт сказав:

― Мадонно, я не знаю, ― як вам із ним почувалося, а те добре відаю, що архангел явився мені вночі і, почувши од мене про вашу згоду, переніс одразу душу мою в якусь барвистопишну містину, всю трояндами та квіттям розмаїтим засіяну, і в тій красі небаченій витала вона до самого світу, а що було з тілом моїм, я так і не знаю.

― А я ж вам не що й кажу, ― одповіла жінка, ― ваше тіло, що взяв на себе архангел, всю ніч у моїх обіймах лежало. Як не вірите, то подивіться собі під лівий пиптик; там я архангелові такий поцілунок уліпила, що кілька день іще знак буде.

― Гаразд, ― сказав отець Альберт, ― зроблю ж я сьогодні те, чого давно вже не робив: роздягнусь та й подивлюся, чи правду ви кажете.

Набалакавшись, жінка вернулася додому, а отець Альберт часто ходив до неї ночувати в ангельській подобі, жодної ніколи не мавши перешкоди. Одного дня Лізетта зустрілася з кумою і зазмагалася з нею про красу; хотівши своєю вродою над усіма іншими повеличатися, вона ляпнула з дурного розуму:

― Якби ви знали, кумо, кому краса моя до смаку припала, то ви б уже про інших мовчали!

Кумі цікаво було її випитати; добре знаючи Лізеттину вдачу, вона сказала:

― Може, воно й правда ваша, та не знавши, хто се такий, я не зміню своєї думки.

Тоді безклепка жіночка сказала:

― Не годилося б про те і говорити, та знайте, кумо, що за мною упадає сам архангел Гавриїл. Він любить мене, як душу, і каже, що такої гарної жінки немає ніде на світі й поза світом.

Кума трохи не розреготалася, та стрималась, щоб не сполохати її, і сказала:

― Далебі, кумо, як за вами справді впадає архангел Гавриїл і каже вам такі речі, то так воно і є; тільки зроду я не думала, щоб ангели оте діло робили.

― Кумасю, ― сказала Лізетта, ― ви помиляєтесь: присягаю вам на рани Христові, що архангел те вміє краще за мужа мого; каже, що й на небі те роблять, та і в раю такої гарної, як я, немає; отож він улюбив мене і ходить до мене ночувати. Он воно як!

Пішла кума од Лізетти, і не терпілося їй ту новину по всьому місту розславити; зійшовшися десь на бесіді з своїми подругами, вона їм геть-чисто все розказала. Ті переказали ту дивину чоловікам та іншим жінкам, а ті знов далі, так що за два дні пішов поговір по всій Венеції. Прочули про те і дівери Лізеттині; вони їй нічого не сказали, а надумали присочити того ангела й перевірити, чи вміє він літати. Кілька ночей вартували вони коло її дому.

Дійшли якісь поголоски й до самого отця Альберта, і він вирядився одної ночі до жінки, щоб вичитати їй за те, що проязичилась. Ледве він роздягнувся, як її свояки, що бачили, як він ішов, почали добуватися в двері. Почувши їх грюкання, чернець догадався, в чім річ, устав і, не бачачи іншого виходу, одчинив вікно та й скочив з нього у великий канал. Води там було глибоко, плавав він добре, тож ніякої шкоди йому не сталося. Перепливши на той бік каналу, він шмигнув у розчинені двері якогось будинку і попросив господаря порятувати його ради бога, сплівши йому при тому якусь побрехеньку, як він тут опинився такої доби та ще й голий. Тому чоловікові стало його шкода, він поклав його спати на своє ліжко, бо мав саме кудись іти, і сказав йому, щоб побув тут, поки вернеться; тоді замкнув його, а сам пішов собі.