Ці слова були необережні; але пан де Тревіль знав, що робив. Він хотів викликати вибух, бо розумів, що кожен вибух супроводжується полум'ям, а полум'я освітлює все навкруги.

— З поліцейськими справами! — вигукнув король, обурений останніми словами пана де Тревіля. — З поліцейськими справами! Та що ви про них знаєте, добродію? Ідіть краще до своїх мушкетерів і не морочте голови. По-вашому, виходить, що, арештувавши якогось там мушкетера, ми вже занапастили всю Францію. Подумаєш — один мушкетер! Та я накажу арештувати їх цілий десяток, хай йому чорт! Ба навіть сотню, всю роту! І нікому не дозволю й писнути.

— Відтоді, як ваша величність стали підозрювати своїх мушкетерів, — сказав Тревіль, — Їх позбавлено довіри, і тому я готовий віддати вам свою шпагу; звинувативши моїх солдатів, пан кардинал, безперечно, звинуватить зрештою й мене самого, так що краще вже я сам визнаю себе в'язнем разом з паном Атосом, арештованим раніше, і з паном Д'Артаньяном, якого, напевно, арештують не сьогодні-завтра.

— Лукавий гасконцю, чи замовкнете ви нарешті? — вигукнув король.

— Ваша величносте, — відповів Тревіль, анітрохи не стишуючи голосу, — накажіть звільнити мого мушкетера з-під варти — або хай його судять.

— Його судитимуть, — сказав кардинал.

— Що ж! Тим краще, бо принаймні я проситиму його величність дозволити мені захищати Атоса.

Король злякався спалаху.

— Якби його високопреосвященство, — мовив він, — не мав особисто…

Рішельє збагнув, чого прагне король, і вирішив випередити його.

— Пробачте, — сказав він, — але якщо ваша величність вважає мене за упередженого суддю, то я не братиму участі в процесі.

— Слухайте-но, — звернувся король до Тревіля, — присягніть ім'ям мого батька, що пан Атос справді був у вас під час усіх цих подій і що він не міг брати в них участі.

— Присягаюсь ім'ям вашого славного батька і вашим ім'ям, які шаную над усе на світі!

— Подумайте, ваша величносте, — зауважив кардинал. — Бо, звільнивши в'язня, ми не дізнаємося правди.

— Пан Атос нікуди не втече, — відповів пан де Тревіль. — Він буде готовий відповісти судочинцям у будь-який час. Атос не втече, пане кардинале; не сумнівайтесь, я сам відповідатиму за нього.

— Ай справді, він нікуди не втече, — сказав король. — Його завжди можна буде знайти, як запевняє пан де Тревіль. До того ж, — додав він, стишивши голос і благально глянувши на його високопреосвященство, — хай вони вважають, що небезпека минула: саме в цьому полягає справжня політика.

Ця політика Людовіка XIII змусила Рішельє всміхнутися.

— Наказуйте, ваша величносте, — сказав він. — Ви маєте право помилувати.

— Право помилування застосовується лише до злочинців, — зауважив Тревіль, який хотів, щоб останнє слово лишилося за ним, — а мій мушкетер — не злочинець. Отже, ваша величносте, вам зовсім не треба його милувати, вам просто слід вирішити справу по справедливості.

— Він у Фор-Левеку? — спитав король.

— Так, ваша величносте, до того ж у карцері, як найзапекліший ворог.

— Хай йому чорт! — прошепотів король. — Що ж його робити?

— Підписати наказ про звільнення з-під варти, тільки й того, — відповів кардинал. — Як і ваша величність, я певен: гарантії пана де Тревіля більш ніж досить.

Тревіль шанобливо вклонився, відчуваючи, що до його радості домішується тривога: він волів би, щоб кардинал затявся, а не так несподівано й легко відступив.

Король підписав наказ про звільнення, і Тревіль одразу ж узяв його.

Коли капітан мушкетерів виходив з кімнати, кардинал приязно всміхнувся до нього й сказав королю: — Яка згуртованість панує між командирами і солдатами у ваших мушкетерів, ваша величносте! Це дуже корисно для служби й робить честь усій роті.

«Незабаром він спробує відігратися на мені, — подумав Тревіль. — Ніколи не вгадаєш, що він утне в останню мить. Але треба поспішати, бо король може враз змінити своє рішення; до того ж, куди важче знову кинути до Бастилії або до Фор-Левека людину, яка вже вийшла звідти, ніж не випустити з-під варти в'язня, що вже сидить там».

Пан де Тревіль переможно ввійшов до Фор-Левека й звільнив свого мушкетера, спокійного та незворушного, як завжди.

Згодом, зустрівшись з Д'Артаньяном, Тревіль сказав йому:

— Вам справді пощастило; це розплата за рану Жюссака. Невід — плаченою лишилася рана Бернажу, так що будьте обачні.

Пан де Тревіль таки мав слушність, не довіряючи кардиналові й думаючи, що не все ще скінчено. Бо тільки-но капітан мушкетерів зачинив за собою двері, як його високопреосвященство мовив до короля:

— Тепер, коли ми залишилися самі, поговоримо серйозно, якщо буде на те ласка вашої величності. Мій королю, пан Бекінгем пробув у Парижі п'ять днів і виїхав лише сьогодні вранці.

XVI. Про те, як канцлер Сег’є шукав дзвін, щоб, за старою звичкою, вдарити в нього

Годі собі уявити враження, яке ці слова справили на Людовіка XIII. Він почервонів, потім зблід. Кардинал зрозумів, що одним ударом відвоював утрачені позиції. — Пан Бекінгем у Парижі! — вигукнув король. — Чого він сюди приїжджав?

— Мабуть, щоб змовитися з вашими ворогами — гугенотами та іспанцями.

— Ні, хай йому чорт, ні! Щоб зазіхнути на мою честь у змові з пані де Шеврез, пані де Лонгвіль та всіма Конде[97]!

— О ваша величносте, як ви можете навіть подумати про це! Королева така розсудлива і так безмежно кохає вашу величність!

— Жінки слабкі духом, пане кардинале, — мовив король. — Ну, а щодо її палкого кохання, то в мене є власна думка з цього приводу.

— І все-таки я вважаю, — відповів кардинал, — що герцог Бекінгем приїздив до Парижа в суто політичних справах.

— А я певен — він був тут із зовсім іншою метою, пане кардинале. Але якщо королева завинила, то горе їй!

— Ай справді, — мовив Рішельє, — хоч як прикро мені думати про можливість такої зради, але ваша величність нагадали про одну річ: пані де Ланнуа, яку згідно наказу вашої величності я кілька разів допитував, сказала сьогодні вранці, що позавчора її величність довго не лягала спати, що сьогодні вранці королева багато плакала і що весь день вона писала.

— Все ясно, — сказав король. — Безперечно, вона писала до нього. Кардинале, мені потрібні папери королеви.

— Але як їх дістати, ваша величносте? Гадаю, ні мені, ні вашій величності не личить братися за таку справу.

— А як вчинили з дружиною маршала д'Анкра[98]? — нестямно вигукнув король. — Спершу обшукали її шухляди, а потім обшукали її саму.

— Дружина маршала д'Анкра все-таки лишається дружиною маршала д'Анкра — флорентійською авантюристкою, ваша величносте, не більше. А можновладна дружина вашої величності є Анна Австрійська, королева Франції, тобто одна з найбільших володарок світу.

— Але від цього вона не стає менш винуватою, пане герцогу! Що легше вона забула про висоту свого сану, то глибше вона впала. До того ж, я вже давно вирішив покінчити з усіма цими дріб'язковими політичними й любовними інтригами. Їй служить Ля Порт…

— Якого я, признаюсь, вважаю головним важелем у цій справі, — зауважив кардинал.

— То ви теж гадаєте, що вона мене обманює? — спитав король.

— Я гадаю і повторюю вашій величності, що королева організувала змову проти могутності свого короля. Проте я не говорив, ніби вона зазіхає на його честь.

— А я вам кажу — і те, й те! Я стверджую, що королева не кохає мене; я повторюю, що вона кохає іншого; я певен, що вона кохає цього безчесного Бекінгема! Чому ви не наказали арештувати його в Парижі?

— Арештувати герцога! Першого міністра короля Карла Першого! Хіба можна, ваша величносте? Який скандал! А коли б підозри вашої величності — підозри, що в них я сумніваюся, — дістали підтвердження, який страхітливий розголос пішов би по всій країні! Який неймовірний скандал!

вернуться

97

Давній французький аристократичний рід Конде з XVI століття перебував у далеких родинних зв'язках з династією Бурбонів. Луї І де Конде (1530–1569) став першим визнаним ватажком кальвіністів. Генріх II, принц де Конде (1588–1646), людина нестримної, запальної вдачі, не хотів підкорятися батькові Людовіка XIII Генріхові IV, а після його смерті відкрито виступав проти Марії Медичі. Анна Женев'єва де Бурбон, герцогиня де Лонгвіль (1619–1679) — дочка Генріха Конде, в майбутньому діяльна учасниця Фронди.

вернуться

98

Йдеться про Леонору Дорі, звану Галагаї (1576–1617), флорентійську дворянку, яка, бувши з дитинства близькою подругою Марії Медичі й зберігши в зрілому віці величезний вплив на неї, отримала зрештою в 1602 році звання придворної дами. 1601 року одружилася з італійським авантюристом, сином флорентійського нотаря Кончіні (рік народження невідомий — 1617), який завдяки протекції Марії Медичі дістав титул маркіза д'Анкра і звання маршала Франції, хоч жодного разу не брав участі у військових походах. Після смерті Кончіні, вбитого під час арешту капітаном гвардійців Людовіка XIII Вітрі, її, на підставі знайдених під час обшуку листів, звинуватили в образі його величності та чаклунстві й стратили.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: