- найвищого тоді органу влади, який існував до 1938 року, на якому було прийнято Декларацію (Договір) про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР». Хоч офіційною датою створення СРСР вважалося 30 грудня 1922 р., проте між Республіками, які входили до складу СРСР, не було ніяких договорів. А виданий у Харкові Календар комсомольця на 1925 р. писав: «День 6 липня -пам'ятний день для трудящих не лише СРСР, а й усього світу: у цей день закладено на території земної кулі підвалини Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік».

1923—1924 - Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув'язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 років, а Політбю-ро ЦК КП(б)У виключило його з числа академіків.

1923—1925 - Москва відтинає від України понад 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. чоловік, 70 % яких становили українці. Серед українського населення, яке відійшло до складу Росії, прокотилися хвилі незадоволення. Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів України. Так, мешканці Валуй-ського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали в постанові:

«Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до України русаки різних руських губерній... Ми, громадяни, просимо... о визволенні нас від Московщини й прилученні до рідної матері-України... Хай наші діти будуть вільними українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові».

Сількор П. Самоорало із села Червоного Валуйського повіту писав: «Ми всі кричимо й простягаємо свої мозолясті руки до рідної України».

Більшовицька влада на це відповіла традиційними для неї залякуваннями, арештами, репресіями. Так, жителі Добровського повіту Воронезької губернії' писали:

«Нещодавно в нас було постановлено питання про перехід до України... було проведено мітинг, на якому зібралося тисячі людей. І що ж ми з цього одержали? Ті люди, які виходили на трибуну, захищали наші національні звичаї, на другий день були заарештовані й передані до суду... Наше 12-тисячне населення одноголосно ухвалило приєднатися до України, були обрані делегати, але тепер вони заарештовані».

Не зважаючи на репресії', потік скарг не припинявся до 1928 р.

(В. Ложкін, «Пам'ятки України» ч. 88, 1991 р.).

1924 - Польська держава ухвалила закон про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях. Не зважаючи на те, що перед рішенням Ради Амбасадорів - Великої Британії', Франції', Італії' та Японії' - від 15 березня 1923 року про признання Галичини Польщі, тодішня польська влада декларувала надання Галичині територіальної автономії' з забезпеченням усіх мовних та культурних прав. Проте на другий день забула про заяви. За рішенням Ради українська більшість Галичини на власній території стала національною меншиною. Так як нинішні русифікатори України хочуть перетворити українську більшість у всій Україні.

1924 - Закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 - Остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові.

Йосиф Сталін (Джугашвілі) (1922 —1953)

1926 - Лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».

1926—1937 - Посилене нищення утвореної в 1919 році незалежної від Москви Української Автокефальної Православної Церкви. 28-29 січня 1930 року влада інсценізувала Надзвичайний Собор у Києві, який ліквідував УАПЦ. Однак Церва продовжувала діяти в підпіллі. Датою ліквідації' в Україні УАПЦ вважається 27 листопада

1937 року, день, коли за рішенням так званої «трійки» НКВД, було розстріляно засновника УАПЦ митрополита Василя Липківського.

1927 - Судовий процес над 10 студентами - членами Української національно-козацької партії', створеної 1924 р., яка ставила за мету відновлення державної незалежності України. Керівники Іван Шу-мигора, Василь Артеменко та Вікторія Басович були розстріляні 26 листопада, інші засуджені до різних строків ув'язнення.

(«Київ: жертви репресій», т.1, с.11, К. 1997 р.).

1929—1930 - Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, Спілки української молоді. Харківський судовий процес над ними («Процес СВУ»). На допиті одного із арештованих, Волод. Дурдуківського, слідчий Соломон Брук сказав: «Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим - перестреляем». Одночасно в усій Україні було заарештовано й розстріляно (більшість) або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори понад 120 тисяч українців, головним чином інтеліґенції. До звільнення й реабілітації дожили одиниці.

1931 - У Ленінграді було видано книжку для шкіл (її фотокопії' доступні в Інтернеті за декількома адресами⁴²) «На великой стройке», в якій зазначалося, що на кінець 20-х років XX століття в СРСР проживало 81,195 мільйонів ёукраінців і 77,791 мільйонів росіян. Таке співвідношення ніяк не вписувалося в концепції' злиття націй та культур у російському морі. У той час, як сказано у тій книжці , на території' СРСР було приблизно 200 націй, більшість із яких поглинуло «російське море».

1930—1937 - Ліквідовані всі без винятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закриті газети та видавництва на Кубані, у Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями.

«Из Постановления ЦК ВКП(б) и СНК Союза ССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области. 14 декабря 1932» «г-7... .а) выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей, ...и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых... д) немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский, как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык... срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах».

1933 - Погром українців Кубані. Жорстоке придушення комуністами повстання українців на Кубані. Розстріли й виселення понад 50 тис. українців. Зокрема, повністю була виселена станиця Полтавська (30 тис. мешканців), яка була впливовим центром української освіти та культури. Виселене місто було заселене сім'ями військових та перейменоване на «Красноармейскую». Нові засе-ленці Полтавської застали ще чимало виснажених і вмираючих українців, проте ніхто їх не рятував, а розстрілювали.

Перейменування станичних назв робилося з метою знищити пам'ять про те, що там жили колись славні нащадки Запорізької Січі. Після ліквідації' шкіл та культурно-освітніх установ на Кубані в багатьох станицях комуністи виносили зі шкіл, клубів та хат-читалень українську літературу й палили її вдень при дорогах. Усі українці, котрі відігравали хоча б якусь роль у культурно-національному житті Кубані, фізично нищилися або засилалися на каторжну працю до концентраційних таборів, звідки мало-хто повертався. Така страшна доля випала зокрема 1500 вчителям українських станичних шкіл на Кубані.

(За матеріалом Я. Савки «Російщення Кубані», Київ, 1992).

ГОЛОДОМОР