— Її звали Рубі Кіні. Це ім'я професійне, а справжнє — Розі Легг. Наші матері були двоюрідні сестри. Я знаю Рубі від самого народження, але не дуже добре, скажу вам. У мене багато двоюрідних сестер — одні роблять бізнес, інші заробляють на сцені. Рубі так-сяк навчилася танцювати. Торік вона мала кілька вигідних контрактів на пантоміму й таке інше. Не в першокласних, але в досить пристойних провінційних трупах. А потім почала виступати у Палаці танців, що в Бріксвеллі. Південний Лондон. То гарне, цілком респектабельне місце, і там про дівчат дбають. Але платня мала. — Вона зробила паузу, і полковник кивнув головою. — А тепер трохи про себе. Вже три роки працюю у «Меджестіку», що в Дейнмуті, — танцюю і влаштовую ігри в бридж. Пристойне місце, добра платня і приємна робота: зустрічаєш людей, коди вони приїздять, придивляєшся, кому що до душі — тому потрібен спокій, той самотній і прагне спілкування. А я шукаю і знаходжу людей для бриджу й таке інше: молодих зводжу танцювати одне з одним. Тут потрібен такт і досвід.

Мелчетт знову кивнув головою. Йому здавалося, що Джозі вельми вправна в своїй роботі. У неї приємна, товариська вдача, вона кмітлива: хоча й не дуже освічена.

— Крім того, — провадила Джозі, я виступаю з кількома показовими танцями разом із Раймондом Старром — він професійний тенісист і танцівник. Але цього літа я послизнулася на валунах, коли купалася в морі, й вивихнула коліно.

Мелчетт уже помітив, що вона трохи накульгувала.

— Звісно, на деякий час про танці довелося забути, а це дуже неприємно. Я не хотіла, щоб на моє місце взяли когось іншого. Тут, бачте, є небезпека… — на мить погляд її блакитних очей обважнів, став гострішим; у Джозі виявилась жіноча здатність боротися за життя, — залишитися за бортом. Отоді я й подумала про Рубі і сказала про неї власникові готелю. Я й далі, мовляв, зустрічатиму людей, влаштовуватиму ігри в бридж і таке інше. А Рубі танцюватиме. Щоб це не виходило за родинне коло, розумієте?

— Розумію, — мовив Мелчетт.

— Усі з цим погодились. Я надіслала Рубі телеграму, і вона приїхала. Для неї це був шанс. Рівень куди вищий проти всього, що вона мала доти. Це було з місяць тому.

— Розумію, — сказав полковник Мелчетт. — І вона мала успіх?

— Мала, — недбало кинула Джозі. — Публіка прийняла її добре. Танцювала Рубі гірше за мене, але Раймонд чоловік розумний і допомагав їй. До того ж вона, бачте, досить гарненька — струнка, білява і ще зовсім юна. Щоправда, занадто захоплювалась косметикою — я й за де дорікала. Але ж ви знаєте дівчат. Рубі було тільки вісімнадцять, а в цьому віці вони завжди зловживають косметикою. Це не личило робити в такому класному готелі, як «Меджестік», і я щоразу її лаяла.

— А людям вона подобалась? — запитав Мелчетт.

— Подобалась. Знаєте, Рубі була небалакуча, мовчазна. Їй легше велось зі старими людьми, аніж із молодими..

— У неї був хлопець?

Джозі розуміюче подивилась полковникові в очі.

— Такого, якого ви маєте на увазі, не було. А може, я просто не знаю. Та вона б мені однаково про це не сказала.

Мелчетту стало цікаво, чому ж не сказала б. Джозі не справляла враження деспота. Однак полковник стримався і сказав лише:

— А тепер розкажіть, коли ви бачили двоюрідну сестру востаннє.

— Вчора ввечері. Вони з Раймондом мали танцювати двічі — о пів на одинадцяту й о дванадцятій ночі. Після першого їхнього виступу я бачила, як Рубі танцювала з одним хлопцем, що живе в готелі. Я грала у вітальні в бридж. Між вітальнею і танцювальною залою є скляна перегородка. Тоді я востаннє й бачила її. Одразу ж по дванадцятій прийшов Раймонд, сердитий, спитав, де Рубі, — пора було виходити, а вона не з'являлась. Ох і люта ж я була, скажу вам! З молодими дівчатками завжди так: щось накоять, і їх звільняють. Ми з Раймондом піднялися до кімнати, але Рубі там не було. Я помітила, що вона перевдяглася. Легка рожева, з оборками, сукня лежала на стільці. Звичайно Рубі не перевдягалася, тільки в середу — це особливий танцювальний день.

Я не мала жодного уявлення, куди вона пішла. Оркестр заграв іще один фокстрот, однак Рубі не з'являлася. Мені не лишалось нічого іншого, як сказати Раймондові, що на показовий танець вийду з ним я. Ми вибрали якомога легший для моєї ноги, навіть скоротили його, але вранці коліно все ж таки дуже розпухло. Але Рубі не було. Ми чекали її до другої години ночі. Я була страх яка люта на неї.

Голос у Джозі ледь помітно затремтів. Мелчетт уловив у ньому нотку справжнього роздратування. Це його насторожило. У полковника було таке враження, ніби Джозі щось навмисно замовчує. І тоді він сказав:

— Отже, сьогодні вранці, коли Рубі Кіні не повернулась, тобто не ночувала вдома, ви звернулися до поліції?

З телефонної розмови зі Слеком, який дзвонив із Дейнмута, начальник поліції знав, що це було не так, але вія хотів вислухати Джозефіну Тернер.

— Ні, не звернулася, — не вагаючись, відказала вона.

— А чому, міс Тернер?

— На моєму місці ви б теж не звернулися, — заявила вона, коли їхні. очі зустрілись.

— Ви так гадаєте?

— Мені треба думати про роботу, — пояснила Джозі. — Чого в готелях бояться найбільше, то це скандалів, а надто, коли справа доходить до поліції. Я й не припускала, що з Рубі могло щось статися. Ні на мить! Я подумала, що вона просто зв'язалася з якимсь хлопцем і з нею все гаразд, а як тільки з'явиться, то матиме від мене доброго прочухана. У вісімнадцять років дівчата такі дурненькі!

Мелчетт удав, ніби переглядає свої записи.

— А, так, так. Це містер Джефферсон звернувся до поліції. Він що — живе в готелі?

— Так, — коротко відповіла Джозефіна Тернер.

— Що змусило його зробити це? — спитав полковник Мелчетт.

Джозі погладжувала рукою манжет свого жакета. Рухи її були напружені, і полковникові Мелчетту знову здалося, ніби вона щось замовчує.

— Він каліка, — якось. неохоче мовила Джозі. — І… і дуже нервовий. Через те, що каліка.

Мелчетт пропустив ці слова повз вуха і спитав:

— А хто той хлопець, з яким танцювала ваша двоюрідна сестра?

— Його прізвище Бартлетт. Він живе в готелі днів десять.

— Вони дружили?

— Я б не сказала. Наскільки мені відомо. — І знову у її голосі прослизнула сердита нотка.

— А він що каже?

— Каже, нібито після танцю Рубі пішла до себе пудрити носа.

— Саме тоді вона й перевдяглася?

— Мабуть.

— І це все, що ви знаєте? Потім вона просто…

— Зникла, — доказала Джозі. — Саме так..

— Міс Кіш мала знайомих у Сент-Мері-Міді чи в околицях?

— Не знаю. Можливо. Бачте, до Дейнмута звідусюди приїздить чимало молодих хлопців і дівчат, які зупиняються в «Меджестіку». Звідки мені знати, де вони живуть, якщо вони самі про це не скажуть!

— Ваша двоюрідна сестра коли-небудь згадувала в розмові про Госсінгтон?

— Госсінгтон? — Джозі була неабияк здивована.

— Госсінггон-хол.

— Ніколи не чула, похитала вона головою.

В її голосі була і впевненість, і цікавість.

— В знайшли у Госсінгтон-холі, — пояснив полковник Мелчетт.

— У Госсінгтон-холі? — здивовано перепитала Джозі. — Неймовірно!

«Точніше не скажеш», — подумав Мелчетт, а вголос промовив:

— Ви знаєте полковника або місіс Бентрі?

Джозі знов похитала головою.

— А містера Безіла Блейка?

Вона насупила брови.

— Здається, я чула це прізвище. Так, чула, але більш нічого не пригадую.

Невтомний інспектор Слек посунув через стіл своєму начальникові вирваний із записника аркуш. На ньому стояло: «Полковник Бентрі минулого тижня вечеряв у «Меджестіку». Начальник поліції підвів погляд і зустрівся очима з інспектором. Кров ударила Мелчетту в обличчя. Слек був працьовитий, старанний офіцер, і Мелчетт його недолюблював, але залишити виклик без уваги не міг. Інспектор мовчки звинувачував його в тому, що він потурає людям свого класу, покриває колишніх однокашників.

Полковник повернувся до Джозі.

— Міс Тернер, якщо ви не проти, я просив би вас поїхати з нами до Госсінгтон-холу.