Ми дивились на них і дивувалися: чому бджоли, напившись води, не летять по мед, а відразу повертаються до вулика?

Ніна Сергіївна сказала, щоб ми позначили фарбою бджіл, які прилітають пити воду. Толя заходився мазати фарбою усіх бджіл, які прилітали до напувалки.

Позначені бджоли летіли у вулик, а з вулика вилітали нові бджоли і летіли до напувалки. Толя мазав їх усіх по черзі. Раптом ми помітили, що з вулика вилізла одна позначена бджола і полетіла до напувалки, за нею друга, третя… Незабаром ми побачили, що до напувалки літають самі тільки позначені бджоли і позначати більше нікого.

— Та це якась водяна бригада! — закричав Толя. — Ці бджоли, напевне, не п'ють, а носять навіщось воду до вулика?

— Це так і є, — сказала Ніна Сергіївна. — В жарку погоду частина бджіл завжди носить до вулика воду для тих бджіл, які зайняті роботою всередині.

— Хіба ті бджоли самі не можуть вилетіти з вулика, щоб напитися? — запитав я.

Ніна Сергіївна пояснила нам, що у бджіл є розподіл праці. Молоді бджоли, які ще не навчились розшукувати квіти, працюють у вулику: будують стільники, стежать за чистотою, провітрюють приміщення, годують дітваків, а старі бджоли літають по мед, носять у вулик воду, коли дуже жарко.

— Шкода, що не можна подивитись, як там у вулику бджоли працюють, — сказав Євгенко.

Ніна Сергіївна сказала, що бувають такі вулики зі скляними стінками, крізь які можна спостерігати, як працюють бджоли.

Ми вирішили, що, коли у нас буде кілька вуликів, то обов'язково зробимо один із скляною стінкою.

Сьогодні Ніна Сергіївна сказала:

— Незабаром зацвіте липа. Треба нам приготуватися до головного медозбору.

— А що таке головний медозбір? — зацікавились ми.

— Це така пора, коли зацвітає відразу багато квітів: цвіте на полях конюшина чи гречка, зацвітають акація, чи клен, чи верба. Саме в цей час бджоли роблять найбільші запаси меду. Це і є головний медозбір.

— А у нас нема ні конюшини, ні гречки, — кажемо ми.

— Зате у нас багато липи. У нас буде головний медозбір із липи.

Ніна Сергіївна навчила нас зробити для вулика надставку, яка називається магазином.

Цей магазин — ніби другий поверх вулика. У нього ставлять додаткові рамки, щоб бджолам було куди складати мед. коли почнеться великий медозбір.

Ми зробили для вулика надставку, а Ніна Сергіївна сказала, щоб ми стежили, коли почне цвісти липа.

Тільки-но липа зацвіте, ми поставимо на вулика надставку.

Липа ще не зацвіла. Я навмисне заліз на дерево, щоб перевірити, але квіти ще не порозпукувалися. Галя побачила і каже:

— Ти чого по деревах лазиш? Злазь зараз же вниз! Я кажу:

— Я квіти перевіряю.

— Для цього не треба по деревах лазити, і так буде видно.

Але я все-таки перевірив як слід. Що, як проґавимо!

Я вже давно помітив, що в льотку вулика постійно сидять дві чи три бджоли. Інші бджоли прилітають і відлітають, а ці сидять і нікуди не йдуть. Я довго думав, що це за бджоли.

А сьогодні до вулика намагався пролізти джміль. Він дзижчав навколо вулика, дзижчав, — напевно, шукав яку-небудь дірку, щоб залізти до вулика і поласувати медом. Дірки він так і не знайшов і посунув прямо в льоток. Тут ці бджоли напали на нього і стали проганяти.

Він кинувся від них тікати, але вони наздогнали його і жалили. І правильно! Навіщо він зазіхнув на їхній мед! Бджоли ж не для нього збирають мед. Хто працює, той і їсть мед, а хто не працює, тому не треба давати меду.

А тоді я подумав: «Може, ці бджоли навмисне сидять в льотках і чатують, щоб до них не пролізли які-небудь розбійники?» Я запитав Ніну Сергіївну. Ніна Сергіївна сказала, що я правильно вгадав.

Все-таки, виявляється, у мене голова на дещо здатна.

Ніна Сергіївна розповіла, що бджоли не шкодують життя, захищаючи свій вулик. Якщо на вулик нападе і такий великий звір, як ведмідь, усі бджоли кидаються на нього і жалять.

Тільки якщо бджола вжалить кого-небудь, вона не може витягти жало, а без жала бджола обов'язково помирає.

От які хоробрі бджоли!

Ось яке велике наукове досягнення!

Сьогодні Євгенко Шемякін винайшов, як спостерігати бджолине життя всередині вулика. Він узяв дзеркальце й пустив у льоток сонячного зайчика. Сонячний зайчик освітив середину вулика, і бджіл стало видно. Тільки всім одразу не можна дивитись, бо льоток маленький і можна дивитися лише одній людині. Всі хлопці дивились по черзі, і я ніяк не міг дочекатись. Переді мною став дивитись Віталик Алмазов. Я все просив, щоб він пустив мене, а він усе «почекай» та «почекай». Цілу годину, напевно, дивився! Потім каже:

— На, дивись.

Я взяв у нього дзеркальце і став пускати у вулик зайчика, але сонце вже перейшло на інший бік, і зайчик не попадав у льоток. Я кажу:

— Що ж ти дав дзеркальце, коли сонце зникло?

— А я винен, що воно зникло?

От і поговори з ним! Такий жадюга! Завтра візьму дзеркало, прийду раніше за всіх і захоплю місце біля вулика. Нехай тоді попросять мене.

Дома читав газету. В газеті була стаття про мед. Виявляється, мед — лікувальна речовина. У кого хворий шлунок, чи серце, чи легені, чи нерви, чи ще що-небудь, усім треба їсти мед. І вони швидко видужають. А якщо в кого-небудь нарив або чиряк, то треба помастити його медом і зав'язати шматиною, і чиряк швидко пройде.

Ось яка прикрість! Сьогодні навмисне прийшов на пасіку з дзеркальцем, а сонечка нема. За весь день сонце не виглянуло жодного разу. Не щастить мені!

Потім у нас був збір загону. Всі ланки розповідали про свою роботу. Ми розповіли про наші досліди з бджолами, а ланковий другої ланки Євгенко розповідав про роботу на дослідному городі. Він сказав, що у них буде дуже великий урожай огірків; значно більше, ніж торік. Це, звичайно, тому, що торік бджіл не було, а в цьому році наші бджоли збирали на огіркових квітах мед і допомагали запиленню.

Нарешті сонечко виглянуло! Я надів на голову сітку, на руки натягнув рукавиці, щоб бджоли не жалили, сів біля вулика і став пускати дзеркальцем зайчика їв льоток. Леле, що там у вулику коїлося! Бджоли копошаться на стільниках, лазять по них угору й униз, для чогось залазять у комірки, потім вилазять назад. Коли сонечко стало припікати, бджоли знову вентилювали вулик. Вони махали крильцями не тільки в льотку, а й усередині вулика. Деякі бджоли сиділи прямо на стільниках і щосили працювали крильцями. Кожна бджілка — ніби маленький вентилятор. Мені дуже хотілося побачити бджолиних дітваків, та хоч як я дивився, жодної маленької бджілки не бачив.

Увечері я сказав Ніні Сергіївні, що у наших бджіл нема ніяких дітваків.

— А які, по-твоєму, бджолині дітваки? — запитала Ніна Сергіївна.

— Ну, це такі маленькі бджілки, зовсім-зовсім крихітні, — кажу я. Ніна Сергіївна засміялась і каже:

— Ні, бджолині дітваки не такі. Ось ми завтра відкриємо вулика, я вам покажу бджолиних дітваків.

Я сказав усім хлопцям, щоб приходили завтра дивитись бджолиних дітваків.

Вся наша лапка зібралася зранку на пасіці. Невдовзі прийшла Ніна Сергіївна і стала розповідати, як бджоли виводять дітваків. Виявляється, що бджоли будують комірки з воску не тільки для того, щоб складати в них запаси меду, а й для того, щоб виводити в них дітваків. У кожній бджолиній сім'ї є одна найбільша бджола — матка. Бджолина матка нічого не робить у вулику, тільки кладе яйця. Всі інші бджоли не можуть класти яєць, вони тільки працюють і тому називаються робочими бджолами. Бджолина матка може відкласти за день до двох тисяч яєць. Вона відкладає яйця в порожні воскові комірки. Кожна комірка — це ніби кубельце, в якому лежить яйце.