Багато літер розпливлося, чимало зовсім вицвіло, але в лупу, яку Фернан тут же вийняв із кишені, прекрасно виднілися заглибини на місці зниклих знаків.
Деякі слова він зрозумів одразу: “вчитель”, “праведник”, “посланець”. Про зміст інших міг лише здогадуватися.
Не зважаючи більше на господаря, Фернан узявся за роботу.
Через дві години йому стало ясно, що в руки отця Філіппа якимсь чином потрапив християнський документ, написаний… за двісті-триста років до християнства.
— Може, підробка? — не витримав нарешті отець ігумен, що терпляче мовчав протягом виснажливих годин, поки Фернан досліджував темну шкіру. — Може, підробка?
Фернан мовчав. Адже цей шматок старої шкіри такий цінний і такий небезпечний для церкви, що він безслідно зникне, як тільки шефи отця ігумена дізнаються про знахідку. Що ж робити?.. Як врятувати рукопис?..
— Чи не підробка це? — задумливо повторив Фернан. — Чи не підробка… Послухайте, отче Філліппе, а чому б вам не звернутися з цим питанням до когось із ваших патронів у Ватикані? Адже там прекрасно розуміються на старовині! А я можу й помилитися.
— Крім його святейства кожний може помилитися! — повчально мовив ігумен. — Не варто турбувати святих отців усякими дрібницями. Рукопис може бути не справжній. Не відмовте у вашій думці. Я в боргу не зостанусь.
— Не зостанетесь? — усміхнувся Фернан. — Це мене щиро радує. З десяток таких консультацій — і мені, можливо, все-таки пощастить попасти в рай. Як ви думаєте? Але я чесний чоловік, пане Філіппе. І не хочу брати дурно грошей. Сьогодні я пошлю телеграму своїм колишнім колегам у Париж. Там є великі знавці манускриптів. Хто-небудь негайно прибуде і підтвердить мої слова. Гонорар ми поділимо порівну…
Маленькі очиці отця Філіппа неспокійно забігали в усі боки:
— Я покладався на вашу скромність, пане Гізе. Невже ви здатні розголосити чужу таємницю?
“Все йде прекрасно!” — сказав до себе Фернан. А вголос вимовив:
— Звичайно, не здатний. Але я маю бути цілком впевнений, що не введу вас в оману. Раз ви не хочете вплутувати в діло третіх осіб, я мушу докладніше ознайомитися зі всіма фактами, що стосуються рукопису. Насамперед мені конче необхідно з’ясувати, звідки він узявся!
З хвилину помовчавши, отець Філіпп сказав:
— Мені приніс його як плату за козу Халід ель Акбар.
— Що за коза, що за Халід, достобіса?
Ігумен докірливо похитав головою, почувши такі слова. Однак пояснив:
— Халід — це хлопчик, пастух. А козу називали Жозефіною. Він її не догледів…
— Дідько з нею, з козою! — нетерпляче закричав Фернан. — Мене цікавить не коза, а рукопис. Звідки ваш пастух його взяв?
— Каже, що в печері, — спокійно відповів отець Філіпп.
— Нісенітниця! Справжня нісенітниця! — байдуже обізвався Фернан. — Украв де-небудь. Ану, давайте-но сюди цього брехунця!
— Несправедливо шельмуєте невинного, — суворо промовив ігумен. — Я сам бачив цю печеру. І посудину, в якій зберігалася шкіра…
Він прочинив двері і гукнув:
— Халіда сюди! Швидко!..
За годину до кімнати увійшов худий хлопчак в обшарпаному, вицвілому халаті і грубих стоптаних черевиках. На засмаглому до чорноти обличчі вирізнялися тільки блакитнуваті білки очей та білі зуби. Він зупинився біля столу з шапкою в руках і мовчки спідлоба поглядав то на отця Філіппа, то на Фернана.
— Повтори при панові Гізе, як ти загубив Жозефіну! — наказав отець Філіпп.
Винуватим голосом, опустивши очі й запинаючись, Халід розповів про все — про загублену козу, про печеру, про глечики, про стару шкіру, котра зараз на столі у пана ігумена. І про те, що коли коза коштує набагато дорожче, ніж шкіра, то він, Халід, може не, застати дідуся Джафара живого…
Про мідну гирю Халід вирішив поки що не казати. В разі господар і цей пан скажуть, ніби шкіра з позначками коштує менше, ніж Жозефіна, тоді можна буде принести й гирю.
Фернан мовчки слухав плутану Халідову розповідь, недовірливо похитував головою.
— От Хома невіруючий! — вигукнув отець Філіпп. — Хочете переконатися? Будь ласка. Зараз же звелю приготувати їжу, і вирушимо до печери!
Фернан подивився на хлопчика. Той ковтнув слину.
— Про час від’їзду домовимося пізніше. А от щодо їжі накажіть. Тільки не для мене, а для цього хлопця. Йому вона, здається, не завадить.
Отець Філіпп посміхнувся і перехрестив Халіда.
— Іди, сину мій, скажи Христофорові, що я звелів дати тобі хліба…
— Ви задоволені? — знову посміхнувся отець Філіпп, обернувшись до гостя, та так і занімів на місці: Фернан діставав з кишені маленький фотоапарат.
Ігумен кинувся до рукопису. Але Фернан встиг клацнути затвором і, ховаючи апарат у кишеню, спокійно сказав:
— Чудовий кадр. Ігумен монастиря Святого Гільйома розчепіреними руками захищає шкіряний згорток. Навіть літери видно…
Отець Філіпп схопив шкіру, засунув її у сейф, грюкнув сталевими дверцями і зривистим голосом крикнув:
— Як це розуміти?.. Священні закони гостинності…
— Сідайте і слухайте, — відрубав Фернан. — Поговоримо як мужчина з мужчиною. По-перше, мені приємно повідомити вас, що рукопис справжній. Його приблизна ціна, — двісті тисяч доларів. По-друге, якщо справедливо дивитись — він належить не вам, а Халідові….
— Хай доведе! — крикнув ігумен. — Хай доведе! Рукопис лежить у моєму сейфі! Він мій!
— А як же із заповіддю “не украдь”? — спокійно запитав Фернан.
— Ви мені більше не потрібні, — так само спокійно сказав отець Філіпп, раптово присмирівши. — Скільки я вам винен за консультацію?
— Даруйте, який дріб’язок, — усміхнувся Фернан. — Краще я, з вашого дозволу, надішлю цю фотографію в канцелярію його святейства.
— З мого дозволу? — прошепотів отець Філіпп, раптово збліднувши й важко опускаючись на стілець.
— З дозволу чи без дозволу — це, погодьтесь, уже деталі.
— Ви не вчений, а звичайний шантажист! Гангстер!
— Навіщо так грубо? — знову посміхнувся Фернан. — Я ж не зазіхаю на ваше майно.
— Цей голодранець не одержить ані цента.
— І. ви теж. Центи одержить канцелярія його святейства. Коли, звичайно, захоче реалізувати манускрипт, який ви доставите в Рим наступного дня після того, як там одержать мій фотознімок.
— Що ви хочете? — засичав ігумен.
— Небагато. Ви виймаєте згорток із сейфа і розгортаєте рукопис на цьому столі. Потім я прокручую плівку до чотирьох останніх кадрів і фотографую згорток з обох боків. Потім початок плівки — з вашим зображенням — засвічується, відрізається і передається вам у цілковите розпорядження.
Отець Філіпп насторожено дивився прямо Фернанові в рот.
— Здається, ви починаєте розуміти, — сказав Ферман. — Це приємно. Разом з плівкою я передаю вам розписку про те, що сфотографував ваш документ і зобов’язуюсь відшкодувати вам будь-які матеріальні збитки в разі опублікування цих фотокарток без вашого відома — доти, звичайно, поки ви не продасте рукопис.
Все ясно? Якщо ж я опублікую фотознімки рукопису, ви зможете мене зробити жебраком і запроторити в тюрму за борги. Але як тільки ви продасте згорток, ми відразу ж не залежатимемо один від одного. Ви зможете придбати на двісті тисяч доларів акцій будь-якої компанії, а я зможу повідомити вченим найцікавіший стародавній текст…
— Ви впевнені, що ця шкіра коштує двісті тисяч? — діловим тоном перебив його отець Філіпп…
Фернан махнув рукою:
— Плюс-мінус тисяча! Запишіть назву фірми, котра видасть вам чек негайно. “Рене Блез лімітед”, Ліон, Рю Дарваль, шістдесят вісім… Та зачекайте, отче Філіппе! Я ще не скінчив. Справедливість вимагає, щоб у нас з вами все було порівну. У вас плівка — у мене плівка. У вас розписка — у мене розписка… Не розумієте, про що мова? Про розписку дідуся Джафара! Про свободу Халіда!..