— Слухай, Славовичу. Я ж послав тобі вчора два десятки. Де вони?

— В коморі. Я тільки шестеро відігрів і держу для вас напоготові.

— Це не для мене, — ще тихше зашептав Скажений. — Звари їх ріденько та піднеси від мене міс Ерол.

— Я сам зараз все зроблю, — запевнив його Славович.

— Та не забудь поклонитись від мене, — додав Скажений.

Гарненька Люсіль Ерол з відразою поглядала на шматок шинки та картоплю, коли Славович поставив перед нею тарілку з двома некруто звареними яйцями.

— Привіт вам від містера Скаженого, — звернувся він так, що почули за сусіднім столом.

«Яка акторка!» — подумав Смок, дивлячись на Люсіль. Обличчя її зашарілось, вона швидко повернула голову, здавалося, що вона ось-ось усміхнеться — і тільки зусиллям волі вона стрималась і щось сказала Славовичу.

Скажений під столом штовхнув Смока ногою.

— Чи буде вона їх їсти, ось у чім справа? Чи буді вона їх їсти? — тривожно прошепотів він.

І скоса поглядаючи в той бік, вони побачили, як Люсіль Ерол спочатку завагалась, навіть мало не відсунула тарілки — і раптом піддалася спокусі.

— Беру всю партію! — сказав Скажений. — Умова діє. Ти бачив? Ні, ти бачив? Вона майже посміхнулась. От і гаразд. Ще двоє яєць завтра, і вона простить мене. Якби її тут не було, я потис би тобі руку, Смоку. Ти не грабіжник, ти — мій рятівник!

Смок повернувся додому у доброму гуморі, але застав Малого за пасьянсом. Смоку було відомо, що коли його товариш сідав за пасьянс, то це завжди віщувало якесь лихо.

— Іди собі. Не чіпай мене, — були перші слова Малого.

Але згодом його прорвало, і він почав розводитись.

— Все пішло нанівець, — простогнав він. — Ми збанкрутували. Завтра у всіх салунах продаватимуть коктейлі з яйцем по долару за порцію. Не буде жодного старченяти, що не назбирає повної торби яєць. Як ти гадаєш, на кого я наскочив? На типа, що має три тисячі яєць. Три тисячі! Допіру він привіз їх сюди з Сорокової Милі.

— Казки, — не повірив Смок.

— Де там у чорта казки! Я сам їх бачив. А його звати Готеро — блакитноокий велетень, канадський француз. Він спочатку питав тебе, а потім одізвав мене вбік і розповів, у чім річ. Він чув, що ми скуповуєм яйця, і кинувся за ними, бо знав, що на Сороковій Милі їх до біса. От і привіз їх аж три тисячі. «Покажіть їх мені», — кажу я. І він показав. Там, на березі, була його запряжка та двоє погоничів. А на санках стояли скриньки з-під мила. Такі маленькі дерев'яні скриньки. Ми витягли одну з них на лід і тут же відчинили. А там яйця! Повно яєць, пересипаних тирсою. Смоку, все пропало. Ми прогендлювалися. Ти знаєш, що він мені сказав? Що всі ті яйця будуть наші, якщо ми дамо по десять доларів за штуку. А знаєш, що він робив, коли я вже йшов? Писав оповістку, що продає яйця. І пропонує нам першим купити по десять доларів за яйце, — термін до другої години. А після цього він підніме ціну. Каже, що він не ділок, але навчився гендлювати, взявши нас за приклад.

— Це все нічого, — весело сказав Смок. — Тільки не розгублюйся і дай мені подумати. Швидкість і злагода — ось, що зараз потрібно. Я на другу годину затягну сюди Скаженого і хай забере свої яйця. А ти поки що закупи партію Готеро. Спробуй поторгуватися. Навіть коли ти даси йому по десять доларів за штуку, Скажений забере їх у нас по тій самій ціні. Якщо ж ти купиш дешевше, то ми на цьому ще заробимо. Ну, гайда. Та привези їх сюди не пізніше другої. Позич у полковника Бові собак та візьми нашу запряжку.

— Слухай-но, Смоку, — гукнув Малий, коли той спускався з пагорка. — Краще візьми парасольку, а то, чого доброго, яйця з неба посиплються.

Смок знайшов Скаженого в салуні. З півгодини тривала бурхлива розмова.

— Попереджаю вас, що ми прикупили яєць, — заявив Смок, коли Скажений пообіцяв принести о другій свій золотий пісок.

— Ви щасливіші за мене, — мовив Скажений. — Скільки ж у вас всього і скільки піску я мушу привести?

Смок заглянув у записну книжку.

— Малий підрахував, що ми маємо зараз три тисячі дев'ятсот шістдесят два яйця. Помножте на десять…

— Сорок тисяч доларів! — заревів Скажений. — Ви ж казали, що у вас біля дев'ятисот. Це грабунок! Я не пристаю на це.

Смок витяг умову з кишені.

— Тут нічого не говориться про кількість яєць. Ти згодився платити по десять доларів за яйце, скільки б їх не було. Тепер ми купили нову партію, але контракт є контракт. Хоч, правду кажучи, ми нічого не знали за ці додаткові яйця і купили їх лиш для того, щоб не зірвати операції.

П'ять довгих хвилин Скажений змагався сам із собою, а потім нехотя погодився.

— Ви загнали мене на слизьке, — сказав він понуро. — Навколо мене ціле море яєць, і що швидше я з нього виберусь, то краще. Я буду у вас о другій годині. Але сорок тисяч доларів!..

— Тільки тридцять дев'ять тисяч шістсот двадцять, — поправив його Смок.

— Це ж двісті фунтів піску! — лютував Скажений. — Мені доведеться. везти його собаками.

— Ми позичимо тобі свою запряжку, — запропонував Смок.

— Але де я їх діну? Де я їх діну?! Гаразд. Я буду у вас, але віднині до самої смерті в рот не візьму яйця. Мене нудитиме.

О пів на другу крутими схилами пагорка піднялись дві запряжки. Це Малий привіз яйця від Готеро.

— Ми заробимо майже вдвоє більше, — сказав він Смокові, поки вони заносили скриньки до хижі. — Я запропонував йому по вісім доларів, і француз вилаявся по-своєму — і згодився. Два долари зиску на кожному яйці! А їх три тисячі. Я повністю з ним розплатився. Ось розписка.

Поки Смок дістав терези та готувався до продажу, Малий заглибився в розрахунки.

— Оце так! — радісно казав він. — Ми маємо чистого прибутку дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят доларів. І ми нічим не скривдимо Скаженого. Він здобуде міс Ерол та ще й загребе всі яйця. Це вигідно для всіх. Ніхто не програє на цьому.

— Навіть Готеро одержав двадцять чотири тисячі, — засміявся Смок. — Звичайно, від цієї суми треба ще відняти витрати на яйця та їхній перевіз. І коли Скажений бере всю партію, то зможе й сам заробити на цьому.

Біля другої Малий, нетерпляче виглядаючи Скаженого, побачив, як той піднімався на пагорок. Вигляд у нього був веселий і діловитий.

— Давайте сюди яйця, пірати, — почав він. — І з сьогоднішнього дня ніколи не згадуйте мені про них, як хочете мати голову на плечах.

Вони почали рахувати першу партію. Коли було відраховано дві сотні, Скажений раптом розбив одне яйце об край столу.

— Гей! Обережно! — підскочив Малий.

— Це моє яйце чи ні? — огризнувся Скажений. — Плачу я за нього десять доларів чи ні? Мені не хочеться купувати кота в мішку. Коли я вже викидаю гроші, то хочу знати на що.

— Якщо воно не подобається тобі, я його з'їм, — лукаво запропонував Малий.

Але Скажений понюхав і похитав головою.

— Не треба, Малий. Яйце добре. Дай-но мені казанок. Я з'їм його сам на вечерю.

Тричі Скажений розбивав яйця і кидав їх у казанок.

— Тут на два більше, Малий, — заявив він, скінчивши підрахунок. — Дев'ятсот шістдесят чотири, а не шістдесят два.

— Моя помилка, — признався Малий. — Ми їх докинемо, щоб було з горою.

— Звичайно. Тепер ти можеш дозволити собі цю розкіш, — похмуро згодився Скажений. — Клади до гурту. Дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів. Одержуйте. Пиши розписку, Смоку.

— Чому б не підрахувати решти? — запитав Смок.

Скажений похитав головою.

— З мене поганий рахівник. Краще спершу розквитатись за це.

Він підійшов до свого кожуха, витяг з кишень дві торбинки золотого піску, круглі та довгі, наче ковбаси. Коли розплатився за першу партію, там залишилось піску не більш як на триста доларів

Потім поставили на стіл скриньку з-під мила і почали рахувати нову партію. Одрахувавши сотню, Скажений стукнув яйце об край столу. Але воно не розбилось.

— Здорово замерзло, — сказав він, стукаючи дужче.