— Не поспішайте, сер! Я знаю суворі морські закони, але тут треба виявити такт.

Жозеф Браун невдоволено глянув на нього.

— Ви мене дивуєте, професоре!

— Поки що можна було б обмежитися погрозами.

— Що за великодушність, сер? Напевно, ви не знаєте, що вияв будь-якої слабості призведе до нового бунту.

— У нашій експедиції уже й так пролилася кров.

— Це ще не покарання! — сухо відказав капітан.

— Але ж бунтівників знешкоджено. Хіба цього не досить? П'ять діб карцера наведуть їх на розум. А нам треба провадити свою справу далі!

Жозеф Браун зчудовано розвів руками й усміхнувся.

— Ну й дивні ж люди ви, вчені!

Але незабаром його обличчя спохмурніло, він мацнув у кишені пістолет і швидко спустився в трюм.

Загорський пішов до апаратної.

Тільки-но він узявся за ручку дверей, як повз нього пробіг, схиливши голову, наче від когось ховаючись, присадкуватий матрос.

Лабала, який ступав слідом за Загорський, різко повернувся, підскочив до матроса, вдарив його кулаком, але той відразу ж підхопився й побіг далі.

— Тримайте його! — долинув чийсь голос.

То гукав штурман. Побачивши професора, він зупинився.

— Куди він сховався?

— А чого ви за ним женетесь? — спитав Загорський.

— Він хотів убити капітана.

Штурман тримав у руці французького ключа. Дихав він важко, обличчя в нього було бліде, під очима синіли кола.

Лабала показав рукою на трюм, і штурман побіг у тому напрямку. Загорський глянув на Лабалу й тільки тепер помітив у нього під лівим оком величезний синій набряк. Мабуть, його вдарили чимось твердим.

— Хто це так тебе? — запитав професор. — Педро Грін?

Лабала кивнув головою.

Все сталося зненацька. Ніхто й гадки не мав, що купка страхополохів може скаламутити екіпаж корабля й підбурити матросів стати на бік Акули. Звичайно, ті матроси не знали, що Акула виношував у голові зовсім інші плани і що саме заради тих планів він і підбив переляканих людей вчинити бунт…

Загорський сидів у апаратній біля екранів і думав про людей, з якими йому довелося зустрітися на кораблі.

… Жозеф Браун ніколи не покине свого поста. Якщо йому запропонують зупинити корабель, то він не вагаючись відмовиться, навіть коли знатиме, що йде на неминучу смерть. Капітан добре усвідомлює, який нелегкий шлях лежить перед ними, і сумлінно веде корабель до Абалули.

Одного разу Загорський запитав його:

— Ви одружений, капітане?

— Так, у мене є дочка.

— Шкода, якщо разом зі мною загинете й ви!

— Капітан ніколи не думає про корабельну аварію!

— Однак вона може статися…

— Ми загинемо з честю, сер! — усміхнувся Браун. — Жертва науки! Моя дочка пишатиметься мною!

— Ви все жартуєте, Брауне!

— У цьому жарті — сто відсотків істини, сер. Ви зможете переконатися в цьому. Моя дочка — студентка, вивчає атомну фізику. Я з нею часто говорив про вас. Вона вас знає. Коли я вирушав у цю плавбу, дочка мене підбадьорювала…

Капітан говорив схвильовано. Він раз у раз вертався думками до причалу, звідки його проводжала дочка. І наче досі ще бачив у надвечірніх сутінках її струнку постать…

З часу тієї розмови минуло багато днів, і Загорський уже не раз міг пересвідчитись у тому, що Жозеф Браун не кидає слів на вітер.

«Суворий моряк», — захоплено подумав про нього Загорський і раптом згадав: куди це подівся Кріпс?

— Чи ви не зустрічали Фенімора Кріпса? — звернувся він до асистента.

— Доктор Раск казав, що Кріпс п'яний, — відповів Хамід.

— Маневр! — буркнув собі під ніс професор.

Почувся гуркіт, задзвеніли металеві бочки. Загорський випростався й прислухався. Він швидко намацав ручку пістолета. Хамід вискочив з каюти.

Загорський вийшов на палубу. На відстані двох кроків од нього ступав, похнюпившись, блідий Макс Шнайдер-Акула. Руки в нього були зв'язані. Слідом за Акулою ледве волочив босі ноги прищавий Педро Грін. Побачивши Загорського, Педро Грін клякнув і заплакав, але штурман суворо штовхнув його під бік, і Педро Грін побіг уперед.

— Цирк та й годі! — гнівно відрубав капітан.

— Куди їх ведуть? — запитав Хамід.

Та Загорський не відповів на його запитання. Він стояв похмурий, куйовдячи пальцями свій посивілий чуб. Аж ось на палубі з'явився Кріпс; зупинився й пильно глянув на Акулу. Капітан, що стояв осторонь, чекаючи, поки проминуть заарештовані, крикнув штурманові:

— У карцер їх!

— Не спитавши мене? — вереснув Фенімор Кріпс.

Жозеф Браун повернув до нього обвітрене обличчя.

— Не розумію, чому це я маю вас питати?

— Хто їх зв'язав?

— Я, — озвався Загорський.

— Ви?!

— Я і мої помічники.

— А про інших подбав я, — додав Браун.

— Ви заарештовуєте, зв'язуєте й саджаєте в карцер людей? За моєї присутності і без моєї згоди?

— Може, ви не знаєте, що на кораблі був заколот? — спалахнув Жозеф Браун.

— Заколот?!

— Доктор Раск вам доповідав про це, сер.

Фенімор Кріпс знизав плечима:

— Відколи це капітани влаштовують директорам допити?

— Тут викрито змову! — повторив Жозеф Браун. — І ви про це знаєте. На чолі заколотників стояв Макс Шнайдер!

— Ваш Макс Шнайдер, сер, — додав Загорський.

— Чому мене не повідомили про це? — закусив у зубах сигару Кріпс.

— Ви були п'яні, — тихо сказав Загорський.

— Час уже всім знати, — мовив Браун, ледве стримуючи себе, — що на кораблі командир я! Ці мерзотники напали на мене й на Загорського, хотіли нас зв'язати і втопити, однак прорахувалися. Даруйте мені, сер, я хочу вас запитати: ви що — їх захищаєте? Я запитую вас як капітан корабля.

Кріпс не стримався й закричав:

— Геть звідси!

Капітан випустив йому в обличчя цівку тютюнового диму:

— Сер, ви помиляєтесь: я не у вашій конторі. І ви це добре знаєте.

— Прошу вас, сер, не заважайте нам! Браун на те й капітан, щоб командувати на кораблі, — енергійно впав у розмову Заїрський.

— А ви хіба найнялися до нього за адвоката? — в'їдливо зауважив йому Кріпс.

— А ви хіба — співучасник заколотників?

— Співучасник?! — сіпнувся Кріпс.

— Інакше-бо чим ще можна пояснити ваше втручання? — ущіпливо запитав Загорський. — Чи, може, ви вболіваєте за Акулою?

— Що ви маєте на увазі? На що натякаєте? — засичав Кріпс.

— Ви все добре розумієте! Я не маю ніяких сумнівів щодо ролі вашого Шнайдера

— Може, ви ще скажете, що я підбурював матросів бунтувати на власному кораблі?

— Хтозна: можливо, ви маєте від цього користь?

— Я?!

— Ви!

Загорський стискав у руці пістолет. Було зрозуміло, що це — пусті балачки. В особі Акули Кріпс утрачав свою єдину підпору, та хоч-не-хоч йому довелося відступити…

І він відступив… Але це був тільки вправний маневр. Кріпс знав: коли він провадитиме цю суперечку далі, то може викритися те, що він — убивця, що це через нього загинув екіпаж корабля Луїса Ліпмана…

Тим-то Кріпс сягнув рукою до кишені Жозефа Брауна, вийняв звідти пляшку віскі, зробив з неї кілька ковтків і, вдаючи з себе людину, що починає заспокоюватися, промовив:

— Вибачте, панове! Нерви…

Ця раптова зміна вразила капітана.

Загорському теж здалося, ніби сталося щось незвичайне, та ніяких сумнівів бути не могло — Кріпс стояв серед них, і вони чули його слова на власні вуха.

Ту мить Загорському щось сяйнуло, і він звернувся до Кріпса:

— А тепер, сер, коли бунт ліквідовано, я хочу вам сказати, що той негр, в якого стріляв хтось із цих негідників, урятував також і ваше життя!

Кріпса пересмикнуло, та він опанував себе.

— Я вас не розумію…

— Він знешкодив Акулу й Гріна!

— Лабала? Хіба він живий?

Загорський кивнув головою. Кріпс повернув Браунові пляшку, засунув руки в кишені плаща і, не проронивши ані слова, швидко попростував до своєї каюти.

Три години перегодом професор Загорський запросив до себе капітана.

— Яка відстань до Абалули?