І тільки згодом, коли його праця була опублікована, він заспокоївся. Відкриття молодого вченого стало сенсацією, справжньою сенсацією серед фізиків. Прізвище Загорського друкувалося великими літерами на сторінках газет і журналів, лунало по радіо, його вигукували продавці газет на багатолюдних вулицях американських міст.

Це був перший крок молодого вченого сходинками слави, що їх він подолав дуже швидко. Та як людина Загорський не змінився. Скромний і відлюдкуватий, він не терпів реклами, шуму й слави, не влаштовував прес-конференцій, був геть одірваний від навколишнього світу й навіть у газети заглядав уряди-годи. Фізика була для нього й відпочинок, і розвага — словом, це було його життя.

Тим-то, коли Фенімор Кріпс натякнув йому на якесь загадкове явище природи, вчений пожвавішав. Він зрозумів, що йдеться не про звичайну пораду, яку Джон Равен може дістати по телефону або через власну телевізійну станцію безпосередньо з кабінету якогось викладача фізики. Професор Загорський прожив у Сполучених Штатах понад чверть століття й добре вивчив американські звичаї і таких людей, як Джон Равен та директор пароплавної компанії Фенімор Кріпс. Вони не вступають у дрібну гру. Отже, в тому, що його покликали сюди, криється щось важливе й серйозне.

Загорський уважно вдивлявся в добре виголене, припудрене обличчя Кріпса, намагаючись збагнути, чи не ставлять на нього тенета шантажу.

Настала коротка пауза. Кріпс допив свою чарку, витер шовковою хустинкою губи й відкинувся на кріслі.

— Що ж треба вивчати? — запитав Загорський.

Фенімор Кріпс підвівся й глянув на нього.

— Це загадкове явище викликає різні здогади… Воно зацікавило не лише нас із Джоном Равеном. Про такі речі можна хіба що прочитати у фантастичних романах. А тут ми стали свідками справжнього дива природи.

Він засунув руки в кишені, пройшовся по кімнаті й з притиском повторив:

— Так, так, дива природи!

Кріпс закурив сигару.

— Дива? — іронічно поглянув на нього Загорський.

— Дива! — Кріпс утретє наголосив на цьому слові, вкладаючи в нього якийсь незрозумілий фізикові зміст.

— Але чудес на світі не буває, сер!

— Саме це нас і дивує.

— Вас і Джона Равена?

— Так, мене й Джона Равена.

Теодор Загорський посміхнувся:

— Можливо, те, що вам здається загадковим явищем, для інших — відкриті двері, в які не треба добиватися!

— Ви жартуєте!

— Таке іноді буває з людьми! І для директора пароплавної компанії, і для сенатора Джона Равена можуть здатися таємничими й загадковими цілком звичайні явища!

— Це не той випадок! — відказав Кріпс.

— Послухаємо! — Загорський струсив сигару.

Фенімор Кріпс вимкнув усі електроприлади, телефон, перевірив, чи щільно зачинені двері, зазирнув під письмовий стіл і натиснув на якусь кнопку. На протилежній стіні кімнати, мов на екрані, виникло зображення острова Абалули, що потопав у буйній тропічній рослинності. Примруживши очі, професор Загорський пильно дивився. Це було не проектування кінофільму, а, очевидно, телевізійна передача. Бурхав океан; могутні хвилі прибою розбивалися на міріади бризок, на якусь мить повиваючи екран гарною перламутровою вуаллю, а тоді знову одкриваючи мальовничий берег з фініковими пальмами, з тихими лагунами й довгастими тубільними човнами, у яких сиділи голі веслярі, що веслували точними й ритмічними рухами.

— Острів Абалула, — пояснив Кріпс, натиснув на якусь кнопку, і на екрані застиг загальний краєвид острова, знятий з висоти пташиного польоту.

— Що спільного мають мої наукові праці і цей далекий острів? — знизав плечима професор Загорський.

Фенімор Кріпс увімкнув настільну лампу, і цю ж мить посилилось освітлення екрану. Тепер професор Загорський цілком виразно бачив звивисту лінію берега, захищені од вітру лагуни, тропічну рослинність, скупчені тубільні хатини, океан, серед якого загубився острів.

— Я чекаю ваших пояснень, сер! — не стримався Загорський.

Та Фенімор Кріпс не квапився.

— Чи можна на вас звіритись? — пошепки запитав він.

— Я абсолютно нейтральна людина.

— І все ж таки ми з Джоном Равеном хотіли б, щоб усе це зберігалося в цілковитій таємниці!

— В цьому ви можете не сумніватися!

Фенімор Кріпс був схвильований. Він підвівся з крісла, підступив до екрана, взяв білу пластмасову указку й провів нею навколо острова.

— Спочатку дуже маленький вступ… Це португальська напівколонія. Джон Равен володіє її корисними копалинами. Він постачає сировиною з Абалули збройову індустрію нашого штату. Слід зауважити, що за сучасних історичних умов зброя — це єдина сила, якою балансується міжнародне становище в світі. Я не перебільшу, коли скажу, сер Загорський, що наші ракети — найкращі захисники миру. Цим ми повинні завдячувати Джонові Равену!

Загорський скривився.

— Ви не згодні зі мною? — стрепенувся Кріпс.

— Я в цьому не певен! — кинув Загорський і додав: — Втім, облишмо політику. Вона мене не цікавить.

Кріпс закурив нову сигару.

— І все ж я прошу вислухати мене!

— Саме для цього я тут! — відповів учений.

Проте Фенімор Кріпс уже не міг розмовляти з професором спокійним і поблажливим тоном. Він трохи помовчав, удаючи, що лагодить якусь кнопку, а тоді провадив далі:

— Але ж ви американець!

Загорський невдоволено поглянув на нього.

— Ні, сер, я — болгарин за походженням, душею і серцем. Але як громадянин вашого штату я поважаю працелюбних людей і їхню громадську гідність!

Фенімор Кріпс сприйняв слова професора по-своєму й заговорив упевненіше:

— Я вас розумію, сер! Тож послухайте далі. Як я вам уже сказав, джерелом сировини є острів Абалула.

«А-ба-лу-ла!» — по складах повторив про себе Загорський, намагаючись пригадати, де і що він чув про цей клапоть землі.

— Та, між нами кажучи, — вів далі Кріпс, — на шляху до цього острова раптом виникла непереборна перешкода… Тепер я хочу повідати вам цю таємницю.

Він підозріливо озирнувся навкруги, ще раз перевірив, чи вимкнено гучномовці й телевізійне устаткування, витяг з розетки шнур магнітофона й тихо-тихо промовив:

— Нас блоковано!

— Блоковано?

— Так, блоковано!

— Йдеться про сировину?

— Саме про неї.

— Острів став неприступний?

— В цьому й полягає катастрофа.

— Для Джона Равена?

— І для мене теж, сер.

— А чому для вас?

— Я вам усе поясню згодом.

Загорський спохмурнів.

— А чи думали ви про становище жителів острова? Їхня доля куди важча від вашої. Вони, можливо, гинуть від голоду та епідемій, і ніхто не може їй допомогти! Це справді жахливо! Жахливо! — підвищив голос Загорський. — Власне, якщо говорити про нещастя, то воно спіткало передусім абалульців!

Кріпс невдоволено закопилив губу:

— Облиште тих дикунів! Тут важливе інше — гине індустрія! Гине Джон Равен, бідолашний старий! — Кріпс помовчав і потім підбадьорено підвів угору голову. — Тому ми з Джоном Равеном вирішили створити вам усі умови для дослідження.

— Я й досі геть нічого не розумію! — знизав плечима Загорський, звівши допитливий погляд на директора.

— Якісь надприродні сили оточили острів невидимим кільцем, — підхопився з місця Фенімор Кріпс.

— Такого не може бути! — похитав головою Загорський.

— Так, так, кільце надприродних сил! — повторив Кріпс.

— І що ж далі? — поцікавився фізик.

— Наш корабель зміг підійти до острова лише на сто миль і завмер на місці!

Професор Загорський підвівся й почав нервово ходити по кімнаті.

— Далі, сер Кріпс!

— Машини зупинились, наче в них ударила блискавка! Ту ж мить течія з ураганною швидкістю понесла корабель у відкритий океан!

— А раніше там була така течія? — запитав Загорський, здивовано глянувши на Кріпса.

— Ні.

— Звідки ж вона взялася?

— Течія виникла під впливом тих невідомих сил, що заступили шлях кораблеві й скували його двигуни.

Професор Загорський застиг на місці. При матовому світлі його смагляве обличчя здавалося зовсім темним і похмурим. Фенімор Кріпс ледь помітно посміхнувся. Він був упевнений, що цей дивний, мовчазний, наче сфінкс, фізик, викинений бурею на американський берег, уже попав до тенетів, і в інтересах фірми його ні в якім разі не можна звідти випускати. Ні, недарма Фенімор Кріпс зупинив свій вибір саме на ньому. Серед американських учених важко знайти таку замкнену людину. Цей дивак-іноземець стоїть осторонь політичної боротьби, не прагне вищих сфер американського суспільства, не женеться за бізнесом, — живе самотньо й скромно, як пустельник, безмежно закоханий у свою науку.