Тюрін обережно повернув голову і подивився на мене допитливо, недовірливо.

— А ви що ж, про філософію і слухати не хочете?

Згадавши напучування Крамера, я поспішно відповів:

— Навпаки, я дуже цікавлюсь філософією, але зараз… залишилось мало часу, мені треба підготуватись. Я хотів би знати…

Тюрін припав до окуляра телескопа і мовчав. Невже розсердився? Я не знав, як вийти з ніякового становища.

Але Тюрін несподівано заговорив:

— Я нікого не маю на Землі. Ні дружини, ні дітей. В звичайному розумінні, я самотній. Але мій дім, моя батьківщина — вся Земля і все небо. Моя сім’я — всі трудящі світу, такі ж славні хлопці, як і ви.

Від цього несподіваного компліменту в мене полегшало на душі.

— Ви думаєте, тут, у цьому павучому закутку, я відірвався від Землі, її інтересів? Ні. Ми тут робимо велике діло. Ви ще познайомитесь з усіма науковими розгалуженнями Зірки Кец.

— Де з чим я вже познайомився в бібліотеці. “Сонячні стовпи”…

Тюрін раптом плавно простягнув руку, увімкнув апарат “автоматичний секретар” і продиктував йому кілька фраз, очевидно, записуючи свої останні спостереження або думки. Потім продовжував:

— Я дивлюсь на небо. І що найбільше вражає мій розум? Вічний рух. Рух — це життя. Припинення руху — смерть. Рух — щастя. Зв’язаність, зупинка — страждання, нещастя. Щастя в русі — русі тіла, думки. На цьому фундаменті можна побудувати навіть мораль. Як ви гадаєте?

Настав критичний момент. Я не знав, що відповісти.

— Мені здається, ви маєте рацію, — нарешті сказав я. — Але глибоку ідею треба продумати.

— Ага! Ви все-таки вважаєте, що це глибока ідея? — весело запищав професор і вперше рвучко повернувся до мене. Павутиння заколивалось. Добре, що тут неможливе падіння.

— Я неодмінно продумаю цю ідею, — сказав я, щоб остаточно завоювати симпатію свого майбутнього товариша в подорожі. — А зараз за мною залетить товариш Крамер, і я хотів би…

— Ну що ж би ви хотіли знати? Для чого на Місяці може бути потрібен біолог? Адже Місяць цілком мертва планета. На Місяці зовсім немає атмосфери і тому абсолютно немає органічного життя. Так звичайно думають. Я дозволю собі думати трохи інакше. Мій телескоп… Та ось, будь ласка, погляньте на Місяць. Чіпляйтеся по цих шнурах, тільки обережно. Не зачепіть книжок. Отак! Ну, одним оком…

Я глянув в об’єктив і здивувався. Поверхня Місяця на дуже близькій віддалі, я виразно розрізняв навіть окремі скелі і розколини. Край однієї такої скелі виблискував різнокольоровими вогнями. Очевидно, це були виходи кристалічних гірських порід.

— Ну, що скажете? — самовдоволено спитав професор.

— Мені здається, що я бачу Місяць ближче, ніж Землю з висоти Зірки Кец.

— Еге, а коли ви подивитесь на Землю в мій телескоп, то побачите і свій Ленінград. Так от. Я припускаю на підставі моїх спостережень, що на Місяці є хоча б незначна кількість газів. Отже, можуть бути й деякі рослини… Завтра ми з вами полетимо перевіряти. Я, власне, не дуже люблю подорожі. Мені й звідси видно. Але на цій експедиції наполягає наш директор. Дисципліна насамперед… Так от… Тепер повернемось до нашої розмови про філософію руху…

Нескінченний прямолінійний рух точки в просторі — безглуздя! Такий рух нічим не різниться від нерухомості. Нескінченність попереду, нескінченність позаду, — немає масштабу. Всякий пройдений відрізок шляху, порівняно з нескінченністю, становить нуль.

Але як же бути з рухом в усьому Космосі? Космос вічний. Рух у ньому не припиняється. Невже ж і рух Космосу — безглуздя?

Я кілька років думав про природу руху, поки не знайшов, у чому суть.

Справа виявилася зовсім проста. Факт той, що в природі взагалі немає безперервного нескінченного руху, — і прямолінійного, і по кривій. Всякий рух переривчастий, ось у чому секрет. Ще Менделєєв довів закономірну переривчастість величин (навіть величин!), в даному разі атомів. Еволюційне вчення заміняється, вірніше поглиблюється, генетичним, чимраз більша роль у розвитку організмів надається стрибкам, мутаціям. Переривчастість магнітних величин довів Вейс, переривчастість випромінювання — Бланк, а переривчастість термічних характеристик — Коновалов. Космос вічний, але всі рухи в Космосі — переривчасті. Сонячні системи народжуються, розвиваються, старіють і вмирають, народжуються нові різноманітні системи. Мають кінець і початок, а значить, і масштаби виміру. Те саме відбувається і в органічному світі… Вам усе зрозуміло? Ви стежите за моєю думкою?..

На моє щастя, з люка знову з’явилась голова негра з мавпеням.

— Товаришу Артем’єв, Крамер чекає вас в атмосферній камері, - сказав негр.

Я поспішив попрощатися з професором і виповз з цього павучого закутка.

Признаюсь, Тюрін примусив мене подумати про його філософію. “Щастя в русі”. Але яке сумне видовище, коли дивитися збоку, являє собою творець філософії руху! Загублений у темних просторах неба, обплутаний павутинням, нерухомо висить він дні, місяці, роки… Але він щасливий, це безсумнівно. Недостача руху тіла замінюється інтенсивним рухом думки, мозкових клітин.

XII. ТЮРІН ТРЕНУЄТЬСЯ

Крамер чекав мене, не знімаючи свого скафандра, — він, очевидно, поспішав. Я швидко одягся. І мій провідник, знизивши атмосферний тиск майже до повного вакууму, відчинив зовнішні двері. Міцно тримаючи мене перед собою, він обережно відокремився від стін обсерваторії боковим ковзним рухом і за допомогою коротких пострілів повернувся до Зірки Кец. Потім зробив кілька сильних пострілів, і ми помчали з великою швидкістю. Тепер Крамер міг і випустити мене з рук, але, мабуть, вже не довіряв моїй “льотній майстерності” і придержував ззаду за лікоть.

Поглянувши на Зірку Кец, до якої ми наближались, я помітив, що вона досить швидко обертається на своїй поперечній осі. Очевидно, ремонт оранжереї було закінчено, і тепер штучно створювалась більша сила ваги.

Нелегке завдання — пришвартуватись до крила вітряка, коли воно обертається. Але Крамер справився з цим. Він почав описувати кола над кінцем циліндра Зірки в напрямі його обертання. Зрівнявши таким способом наш рух з рухом циліндра, він ухопився за скобу.

Не встиг я роздягтися, як мене викликала до себе Меллер.

Не знаю, чи набагато в ракеті збільшилась вага. Мабуть, вона була не більша за одну десяту земної. Але я відчув знайоме приємне напруження мускулів. Приємно було “ходити” ногами “по підлозі”, знову знайти верх і низ.

Я бадьоро ввійшов до Меллер.

— Добридень, — сказала вона. — Я послала по Тюріна. Він зараз буде тут. Яке він на вас справив враження?

— Оригінальна людина, — відповів я. — Однак я думав зустріти…

— Я не про те, — обірвала мене Меллер. — Який він має вигляд? Я питаю, як лікар.

— Дуже блідий. Трохи набрякле обличчя…

— Звичайно. Він живе зовсім неможливим життям. Адже в обсерваторії є невеличкий сад, гімнастичний зал, апарати для тренування мускулатури, але він нехтує своїм здоров’ям. Признатися, це я умовила директора відрядити Тюріна на Місяць і далі наполягатиму на докорінній зміні його життєвого режиму, інакше ми скоро втратимо цю надзвичайну людину.

З’явився Тюрін. При яскравому освітленні амбулаторії він виглядав ще гірше. До того ж мускули його ніг зовсім одвикли від руху і, можливо, частково атрофувались. Тюрін ледве стояв на ногах. Коліна його підгинались, ноги тремтіли, він безпорадно розмахував руками. Якби його зараз перенести на Землю, він, мабуть, почував би себе, мов кит, викинутий на берег.

— Ось до чого ви себе довели! — докірливо почала Меллер. — Не людина, а кисіль.

Маленька енергійна жінка вичитувала старому вченому, як неслухняній дитині. Потім вона послала його на масаж, звелівши після масажу прийти на медичний огляд.

Коли Тюрін пішов, Меллер звернулася до мене:

— Ви біолог і зрозумієте мене. Тюрін — виняток. Всі ми почуваємо себе чудово. Однак ця легкість “небесного життя” дуже мене непокоїть. Ви не відчуваєте або майже не відчуваєте свого тіла. Але які будуть наслідки? Кец — молода зірка. Навіть наші старожили перебувають в умовах невагомості не більше як три роки. А що буде через десяток років? Як таке пристосування до середовища відіб’ється на загальному стані організму? Нарешті, як розвиватимуться наші новонароджені діти? І діти дітей? Цілком імовірно, що кістки наших нащадків ставатимуть дедалі більш хрящоподібними, драглистими. М’язи атрофуватимуться. Це перше, що дуже непокоїть мене, як людину, яка відповідає за здоров’я нашої небесної колонії. Друге — космічне проміння. Незважаючи на оболонку нашого житла, яка частково затримує це проміння, ми все ж дістаємо його тут значно більше, ніж на Землі. Поки що я не бачу шкідливих наслідків. Але знов-таки у нас ще занадто мало матеріалу для спостережень. У мух-дрозофіл тут спостерігається посилена мутація, причому багато з них народжується з летальними[6] генами — не дає потомства. Що, коли космічне проміння матиме такий самий вплив і на людей, які живуть на Зірці Кец? А якщо у них почнуть народжуватися діти-потвори або мертвонароджені?.. Кінець кінцем все в наших руках. Усі шкідливі наслідки ми можемо усунути. Штучно створити яку завгодно силу ваги, коли треба — навіть більшу, ніж на Землі. Можемо ізолюватися від космічного проміння. Але нам треба зробити надзвичайно багато дослідів, щоб визначити оптимальні умови… Бачите, скільки роботи для вас, біологів?

вернуться

6

Летальний (лат.) — смертельний.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: