Слизоріг аж застрибав, самовдоволено всміхаючись, і вказав на комод, де в блискучих рамках стояло безліч фотографій з рухливими крихітними постатями,

- Усі колишні учні, з підписами. Там є Варнава Каф, видавець «Щоденного віщуна», він завжди з цікавістю вислуховує мої коментарі останніх подій. Тоді Амброзій Флум з «Медових руць»… на кожен день народження присилає великий кошик, а все тому, що я зумів представити його Цицероні Гаркіс, яка запропонувала йому першу роботу! А там ззаду… витягни шию й побачиш… це Ґвеноґа Джонс, капітанка «Гарпій з Голігеду»… усі завжди дивуються, коли чують, що я з «Гарпіями» запанібрата, й коли завгодно дістаю безкоштовні квитки!

Ця думка страшенно його підбадьорила.

- І всі ці люди знають. як вас знайти, щоб вам щось вислати? - запитав Гаррі, який не міг зрозуміти, чому це смертежери досі не напали на слід Слизорога, якщо він спокійно отримує кошики з солодощами, квитки на квідич та ще й приймає відвідувачів, спраглих до його порад і коментарів. Усмішка зникла зі Слизорогового обличчя ще швидше, ніж кров зі стін.

- Та звісно, що ні,-заперечив він, дивлячись на Гаррі. - Я ні з ким не спілкуюся вже цілий рік.

Гаррі здалося, що сказані слова приголомшили й самого Слизорога; якусь мить він був наче сам не свій. Тоді стенув плечима.

- У такі часи обачний чарівник намагається голови не піднімати. Дамблдорові добре говорити, але якщо я зараз обійму якусь посаду в Гоґвортсі, то це буде те саме, що проголосити свою відданість Орденові фенікса! І хоч я переконаний. що всі вони чудові, відважні й таке інше, та мені особисто не до вподоби рівень смертності…

- Щоб викладати в Гоґвортсі, не потрібно ставати членом Ордену; - заперечив Гаррі, не зумівши приховати презирливої нотки в голосі: важко було співчувати Слизорогові з його затишним існуванням, коли в пам'яті зринав Сіріус, який тулився в печері й харчувався щурами. - Більшість учителів до Ордену не належать і нікого з них ще не вбили… хіба що Квірела, але він отримав по заслузі, бо працював на Волдеморта.

Гаррі був переконаний, що Слизоріг - з тих чаклунів, які не можуть чути вимовлене вголос ім'я Волдеморта. і Слизоріг його не розчарував: він здригнувся і обурено верескнув, але Гаррі не звернув уваги. - Я вважаю, що доки Дамблдор - директор, учителі перебувають у більшій безпеці, ніж усі інші; він же єдиний, кого боявся Волдеморт. Згодні? - вів далі Гаррі

Слизоріг якусь мить дивився перед собою, ніби обмірковував слова Гаррі,

- Так. це правда, що Той-Кого-Не-Можна-Називати ніколи не рвався до бою з Дамблдором, - неохоче пробурмотів він. - І ніхто, мабуть, не заперечить, що раз я не долучився до смертежерів, то Той-Кого-Не-Можна-Називати навряд чи вважає мене другом… у такому разі, можливо, мені буде безпечніше трохи ближче до Албуса… не прикидатимусь, ніби смерть Амелії Боунз мене не вразила… якщо вона, з її міністерськими зв'язками та захистом…

До кімнати увійшов Дамблдор і Слизоріг аж підскочив, ніби забув, що той перебуває в будинку.

- Ой, Албусе, це ти. - пробелькотів він. - Щось тебе довго не було. Проблеми зі шлунком?

- Та ні, зачитався маґлівськими журналами, - відповів Дамблдор. - Люблю розглядати узори для плетіння. Ну, Гаррі, ми так довго зловживаємо Горацієвою гостинністю, час нам уже йти.

Анітрохи не бажаючи тут затримуватися, Гаррі схопився на ноги. Слизоріг такого, здається, не чекав.

- Ви йдете?

- Йдемо. Я ж бачу, що справа безнадійна.

- Безнадійна?…

Слизоріг помітно стривожився. Він заламував товсті пальці й метушився, дивлячись, як Дамблдор зав'язує дорожню мантію, а Гаррі затягує на куртці замок-блискавку.

- Шкода, Горацію, що ти відмовляєшся від цієї роботи. - сказав Дамблдор, піднімаючи на прощання неушкоджену руку. - У Гоґвортсі були б раді тебе бачити. Хоч ми й дуже посилили заходи безпеки, та все одно можеш приїжджати в гості, коли заманеться.

- Так…ну… дуже люб'язно… як то кажуть…

- Тоді бувай.

- До побачення, - попрощався Гаррі.

Вони вже підходили до дверей, коли ззаду пролунав крик.

- Добре, добре, згоден!

Дамблдор озирнувся й побачив, що Слизоріг стоїть ні живий ні мертвий у дверях вітальні.

- То ти повертаєшся з пенсії.

- Так-так.-нетерпляче повторив Слизоріг - Мабуть, я здурів, але так.

Чудово, - засяяв Дамблдор.-Тоді, Горацію, побачимося першого вересня.

- Побачимося, смію сподіватися,-буркнув Слизоріг Коли вони вже йшли садовою доріжкою, навздогін їм

Долинуло:

- Дамблдоре, я вимагаю вищої платні!

Дамблдор засміявся. За ними зачинилася хвіртка, й вони почали спускатися з пагорба крізь темний вируючий

- Гаррі, ти молодець, - похвалив Дамблдор. -Та я ж нічого не робив, - здивувався Гаррі. - Ще й як робив. Ти чітко показав Горацієві, що зможе він здобути, повернувшись у Гоґвортс. Він тобі сподобався?

Гаррі не знав, сподобався йому Слизоріг чи ні. Той ніби й мав деякі приємні риси, але водночас здавався пихатим, І, хоч дуже це заперечував, був аж занадто здивований тим, що з маґелки може вийти добра чарівниця.

- Горацій, - Дамблдор позбавив Гаррі необхідності все пояснювати, - любить комфорт. І ще любить товариство відомих, успішних і могутніх осіб. Тішить себе думкою, що може на них впливати. Сам він ніколи не прагнув посісти трон; він надає перевагу задньому сидінню… там, бачиш, для нього більше місця. У Гоґвортсі він завжди добирав собі улюбленців, іноді через їхнє честолюбство чи розум, іноді через привабливість чи талант, але він мав безпомильний нюх на тих, хто згодом досягав визначних успіхів у різних галузях. Горацій створив довкола себе своєрідний клуб своїх улюбленців, перезнайомлюючи їх, нав'язуючи між ними корисні контакти, причому завжди з певною вигодою для себе - чи у вигляді подарованої коробки своїх улюблених зацукрованих ананасів, чи як нагоду відрекомендувати перспективного молодого кандидати на місце в службі зв'язку з ґоблінами.

Гаррі раптом яскраво уявив величезного роздутого павука що плете навколо себе павутину і смикає то за ту, то за ту ниточку; підтягаючи ближче великих смачних мух

- Я тобі це все розповідаю, - вів далі Дамблдор, - не для того, щоб налаштувати проти Горація… або, як маємо його тепер величати, професора Слизорога… а для того, щоб ти був напоготові. Він обов'язково спробує додати тебе, Гаррі, до своєї колекції. Ти став би там найкоштовнішим каменем: «Хлопчик, що вижив»… або, як тебе тепер називають, "Обранець".

На цих словах Гаррі відчув холод, який не мав нічого спільного з туманом, що їх оточував. Йому згадалися інші слова, почуті кілька тижнів тому, слова, що мали для нього жахливе й особливе значення:

"Разом їм жити не судилося…" Дамблдор зупинився біля церкви, яку вони проминали раніше. - Прийшли, Гаррі. Тримай мене за руку.

І хоч Гаррі вже був готовий до явлення, та все одно не отримав від нього великої втіхи. Коли тиск зменшився і він знову міг дихати, то виявив, що стоїть біля Дамблдора на сільській дорозі, а попереду видніється кривобокий силует його другої найулюбленішої в світі будівлі - «Барлогу». Розвіявся жах, яким він щойно був охоплений- вигляд цієї хати не міг не поліпшити йому настрою. Там був Рон… а ще місіс Візлі, котра куховарила найкраще за всіх на світі…

- Гаррі, якщо не заперечуєш, - сказав Дамблдор, коли вони зайшли у двір, - я хотів би перемовитися з тобою кількома словами, перш ніж попрощатися. Наодинці. Може, отут?

Дамблдор показав на занедбану кам'яну прибудову, де Візлі тримали свої мітли. Розгублений Гаррі зайшов за Дамблдором у скрипучі дверцята приміщення, трохи меншого середнього розміру шафу. Дамблдор засвітив кінчик своєї чарівної палички, щоб та палала, як смолоскип, і всміхнувся до Гаррі.

- Сподіваюся, ти мені пробачиш, що про це згадую, Гаррі, але я радий і навіть трохи пишаюся тим, як ти добре даєш собі раду після всього, що сталося в міністерстві. Дозволь мені сказати, що Сіріус, мабуть, теж би тобою пишався.