Поряд з кабіною керування містилася так звана кнопкова кабіна, на дверях якої був напис: «Вхід заборонено». В цій кабіні стояв лише один невеликий столик, з однією-єдиною кнопкою посередині. Натискаючи на цю кнопку, командир космічного корабля вмикав електронну керуючу машину, а далі вже машина сама вмикала прилад невагомості та всі інші прилади й робила все, що треба було для правильного польоту космічного корабля.

У верхній частині ракети знаходилась також астрономічна кабіна з телескопом, радіолокатором та іншими приладами для визначення місцезнаходження космічного корабля в міжпланетному просторі, фото-кінокабіна з фотографічними та кіноапаратами для зйомок Місяця, аналітична кабіна, в якій можна було робити хімічні аналізи мінералів, знайдених на Місяці. У хвостовій частині ракети був великий склад, у якому зберігався значний запас насіння різних корисних рослин: огірків, помідорів, моркви, капусти, ріпи, кавунів, динь, вишні, сливи, полуниць, малини, пшениці, жита, гречки — всього, що годилося коротулькам для їжі. Це насіння Знайко вирішив подарувати місячним коротулькам, у тому разі, звичайно, якщо вони є на Місяці і якщо у них самих не буде таких рослин.

Окрім кают, кабін, відсіків, складу, салону, в ракеті було багато інших допоміжних приміщень. Ракета являла собою немов багатоповерховий будинок, обладнаний усім, що потрібно було для нормального життя, і навіть ліфтом, на якому можна було піднятися на будь-який поверх.

Коли ракету повністю зібрали, кожен бажаючий міг ознайомитися з її внутрішньою будовою. Як тільки набиралося сорок вісім бажаючих, їх впускали всередину корабля. Там вони могли посидіти в салоні, полежати на ліжках в каютах, заглянути в усі куточки. Після огляду кожен відвідувач повинен був одягти на себе космічний скафандр. Без цього він не міг би вийти з ракети. Вихід із ракети був обладнаний спеціальним фотоелементом — він не давав відчинити двері, якщо коротулька був без скафандра.

У ракеті увесь час були Фуксія і Рибка. Вони знайомили відвідувачів з внутрішньою будовою ракети, відповідали на всі питання і стежили за роботою приладів, які очищали повітря, вентилювали приміщення, підтримували потрібну температуру… Незнайко, якому також удалося пробратися в ракету, про все дуже докладно розпитував Фуксію і Рибку, а вийшовши з ракети і дочекавшись, коли впускатимуть наступних сорок вісім бажаючих, знову пішов з ними. За день він кілька разів побував у ракеті. Фуксія і Рибка вже пізнавали Незнайка і всміхалися йому. Але вони не проганяли його. Рибка сказала, що нікого проганяти не треба: якщо хтось хоче як слід вивчити будову ракети, то це буде тільки на користь.

Незабаром по сусідству з Космічним містечком виросла велика біла будівля, схожа на величезну, перекинуту догори дном круглу фарфорову чашу. Над її входом було написано великими красивими літерами: «Павільйон невагомості». Тепер усі могли впевнитися на власному досвіді, що розмови про невагомість — не пуста вигадка, а справжнісінька правда. Кожен, хто входив у павільйон, умить втрачав вагу і починав безпомічно борсатися в повітрі.

У центрі павільйону була невелика кабіна, зроблена з прозорої пластмаси. В цій кабіні містився прилад невагомості. Знайко, який на той час уже повернувся у Квіткове місто, суворо-пресуворо заборонив будь-кому входити в кабіну й чіпати прилад. Тепер цей прилад був не просто лінійкою, він лежав у темно-синьому довгастому футлярі, зробленому з міцної вогнетривкої і водонепроникної пластмаси. Зближення магніту й місячного каменя здійснювалося в приладі автоматично, тобто натисненням кнопки. Кожного ранку Знайко сам приходив у павільйон і вмикав прилад, а ввечері приходив знову, ретельно перевіряв, чи не лишився хто в павільйоні, чи не борсається якийсь коротулька під стелею в стані невагомості, а потім уже вимикав нрилад.

Деякі читачі, можливо, й не повірять, що енергія, яку виділяли місячний камінь і невеличкий магніт, могла бути такою великою, що долала силу земного тяжіння. Проте, подумавши як слід, читачі, які сумніваються, самі зрозуміють, що нічого дивовижного тут немає. Адже запаси енергії всередині речовини дуже великі й просто-таки невичерпні. Тепер кожен обізнаний з фізикою знає, що запасом енергії, яка міститься в шматочку речовини завбільшки з копійку, можна замінити енергію, яку дістають від спалювання десятків тисяч тонн кам'яного вугілля чи якоїсь горючої речовини. Цьому теж ніхто не повірив би в ті часи, коли внутріатомна енергія ще не була відкрита, але в наші дні це вже нікого не дивує.

Треба до того ж сказати, що енергія місячного каменя знищувала вагу не взагалі, а тільки в обмеженому просторі, причому вона навіть не знищувала вагу, а лише зміщувала так зване поле тяжіння в сторони. Якщо в зоні невагомості сила тяжіння не відчувалася зовсім, то навколо цієї зони утворювався так званий пояс посиленого тяжіння. Це відчував кожен, хто підходив близько до павільйону невагомості. Отже, у Знайковому відкритті нічого дивовижного не було. Все в ньому було науково обгрунтоване, що, звичайно, зовсім не применшувало значення цього відкриття.

Нічого й казати, який величезний інтерес викликав павільйон невагомості серед жителів Квіткового міста. Минуло кілька днів, і в усьому місті не можна було знайти коротульку, який не побував би в павільйоні хоча б раз. Багато хто побував навіть кілька разів, а що стосується Незнайка, то він не виходив з павільйону цілими днями й почував себе в ньому, як риба у воді.

Одного разу Незнайко встав дуже рано й заліз у павільйон так, щоб ніхто не бачив. Там він узяв прилад невагомості й подався з ним на річку. Йому чогось хотілося подивитись, що робитиме риба в річці, коли опиниться в стані невагомості. Невідомо, чого йому в голову влізла така думка. Можливо, він почав думати про рибу тому, що сам, неначе рибина, цілими днями плавав по павільйону в стані невагомості.

Опинившись на березі річки, Незнайко ввімкнув прилад невагомості й почав дивитись у воду. В першу ж мить він помітив, що невагомість дуже дивно вплинула на поведінку риб. Одні з них опустилися хвостиком униз і крутилися, мов балерини; другі опустилися вниз голівкою і теж крутилися; треті плавали догори животом. Однак через якийсь час багато рибок освоїлись із станом невагомості й почали, як звичайно, гратись у воді. Та ось одна рибка, намагаючись піймати муху, що літала над водою, вистрибнула з річки й безпомічно почала перекидатися в повітрі. Тепер уже сила тяжіння не притягала її донизу, й рибка при всьому бажанні не могла повернутися в річку. Слідом за першою з води виплеснулась друга рибка. Не минуло й п'яти хвилин, як над поверхнею річки затанцювали, поблискуючи на сонечку, рибки, жаби, тритони, жуки-плавунці та інша водяна живність.

Поки Незнайко проводив па річці свої «досліди», Знайко прийшов у павільйон, щоб увімкнути прилад невагомості. Побачивши, що прилад з кабіни зник, Знайко страшенно перелякався.

— Де прилад? — закричав він, хвилюючись. — Хто взяв прилад? Покладіть негайно на місце!

Але ніхто з коротульок не міг сказати йому, де прилад. Тільки Гвинтик і Шпунтик, що працювали неподалік, сказали, що бачили рано-вранці Незнайка, який чогось заходив у павільйон, а потім пішов до річки. Почувши це, Знайко щодуху побіг до річки. За ним кинулись інші коротульки. Вибігши на Огіркову гірку, Знайко побачив унизу Незнайка, який ширяв над річкою у стані невагомості.

— Он він, Незнайко! Он він! — загаласували коротульки, що бігли слідом за Знайком.

Незнайко почув крики. Обернувшись, він побачив розлюченого Знайка та інших коротульок, які бігли прямо до нього. Злякавшись, він хотів утекти, але тільки безпорадно борсався в повітрі. Зрозумівши, що бігти в стані невагомості неможливо, він натиснув кнопку приладу й вимкнув невагомість. Набравши ваги, він умить полетів униз і з розмаху шубовснув у воду. Вода так і бризнула на всі боки.

— Рятуйте його! Рятуйте! У нього прилад невагомості! — несамовито заволав Знайко і, підбігши до річки, кинувся у воду.