Власники гігантських акцій були у відчаї. Всі бачили, що витратили свої гроші даремно й тепер не зможуть вернути їх. Однак троє багачів — Жмурик, Тефтель і Ханаконда, — які закупили з метою наживи велику кількість гігантських акцій, швидко зметикували, що треба робити. Вони заплатили чималу суму грошей власникові кількох давилонських газет панові Гадкинзу, і той пообіцяв надрукувати у своїх газетах ряд статей, які мали швидко поправити діло.
І справді, того ж дня у вечірній газеті «Давилонські побрехеньки», яка належала панові Гадкинзу, з'явилася невеличка статейка:
«ПАНІКА НА ДАВИЛОНСЬКІЙ БАРЖІ»
Від учорашнього дня на давилонській баржі панує нечувана паніка. Власники гігантських акцій поспішають збути з рук свій товар. Як завжди, коли продавців багато, а покупців мало, ціни на акції значно впали. В чому причина паніки, що охопила давилонську баржу? Причина ця — мерзенна статейка, надрукована на паскудних сторінках паршивенької газетки «Давилонські гуморески». Власникам гігантських акцій невтямки, що ця брудненька, нікчемна газетка видається на кошти багача Спрутса і друкує лише те, що вигідно для нього. Нема ніякого сумніву, що щупальці ненажерливого Спрутса тягнуться до гігантських акцій. Як тільки ціни достатньо впадуть, акції опиняться у щупальцях Спрутса й він стане єдиним власником цього дуже вигідного діла. Хочеться сказати всім довірливим дивакам: не піддавайтеся паніці. Вже хто-хто, а пан Спрутс своєї вигоди не прогавить».
На другий ранок у «Газеті для любителів почитати лежачи», яка теж належала Гадкинзові, з'явилася стаття «Пильнуйте свої кишені.». В ній було сказано, що кишені треба пильнувати від пана Спрутса, який хоче обдурити власників гігантських акцій і вже почав простягати до них свої щупальці.
Обидві ці статті, звичайно, не лишилися непоміченими і тому гігантські акції одразу підскочили в ціні й до відкриття давилонської баржі продавалися вже не по п'ять, а по п'ятдесят сантиків.
Але панові Скуперфільду, який того ж ранку прибув на давилонську баржу, здалося, що така ціна дуже висока, і він вирішив підождати деньок, сподіваючись, що невдовзі вона впаде.
Другого дня у газеті, що теж належала панові Гадкинзу, з'явилася стаття під назвою «Куди тягнуться щупальці Спрутса?» В ній писалося, що щупальці Спрутса тягнуться до кишень власників гігантських акцій з метою спустошити їх. Ця стаття теж вплинула. Акції почали продавати по шістдесят сантиків. Злякавшись, що незабаром ціна стане ще вище, Скуперфільд наказав своїм крикунам купувати акції по такій ціні. Горлодерики почали скуповувати акції на всіх трьох баржах у величезній кількості. Продавці акцій швидко впевнилися, що товар їх охоче купують, і почали піднімати ціну. Наступного дня гігантські акції продавали вже по сімдесят сантиків, а ще через день — по вісімдесят.
Багачі Жмурик, Тефтель і Ханаконда, не сподіваючись, що ціна підскочить ще вище, й побоюючись, як би вона не почала падати, поспішили продати свої акції Скуперфільдові по вісімдесят сантиків. Правда, вони одразу ж пошкодували, що в них забракло терпцю підождати ще трохи. Річ у тому, що пан Гадкинз вів своє діло далі й того ж дня надрукував статтю, яка називалася: «Чому Спрутс мовчить?» У цій статті Гадкинз вказував на те, що Спрутс не відповів ні слова на висунуті проти нього звинувачення. Раз він мовчить, писав Гадкинз, значить, усе це правда, а якщо все це правда, то Спрутс і справді вирішив підірвати довір'я до Товариства гігантських рослин і прибрати акції до своїх рук.
Кожний, хто читав що статтю, був певен, що наступного дня акції продаватимуться ще дорожче і вже в усякому разі відновляться в своїй попередній ціні. Скуперфільд був особливо радий, бо хоч і витратив майже всі свої капітали, але встиг накупити силу-силенну акцій, і тепер йому лишалося тільки продавати їх якнайвигідніше. Цілий вечір він сидів біля телефонного апарата і дзвонив своїм давилонським, грабунбурзьким і сан-комаринським горлодерикам, щоб вони зранку вирушали на баржу й продавали акції по фертингу штука. Цілу ніч він просидів, вираховуючи, який матиме прибуток, коли всі акції будуть продані по фертингу. Розрахунок виявився досить складним, бо ж не всі акції були куплені по однаковій ціні, частину з них він придбав, як відомо, по шістдесят сантиків, другу — по сімдесят, третю — по вісімдесят.
Але всі надії Скуперфільда на величезні бариші скоро лопнули, ніби мильна булька. На ранок, ще до відкриття давилонської баржі, в газеті «Давилонські гуморески» з'явилася стаття, в якій пояснювались причини мовчанки Спрутса. В статті писалося, що Спрутс мовчав, бо смішно було відповідати на якісь безглузді звинувачення. Як міг пан Спрутс підривати довір'я до Товариства гігантських рослин, тоді коли ніякого такого товариства й на світі нема? — запитувалось у статті. Адже відтоді, як засновники цього товариства втекли з грішми, товариство само собою перестало існувати, бо чого ж воно варте без належного йому капіталу, яку ціну можуть мати акції, коли гроші, зібрані від продажу їх, безслідно зникли? Абсолютно ніякої цінності вони мати вже, звичайно, не можуть, і доводиться тільки дивуватися, що є диваки, які витрачають гроші на придбання акцій, годних лише на те, щоб обклеювати ними стіни в комірчинах.
Неважко уявити собі, що робилося на баржі, коли Скуперфільдівські горлодерики почали пропонувати гігантські акції по цілому фертингу штука. Нічого, крім сміху, їхні наміри не могли викликати. Побачивши це, Скуперфільд звелів продавати акції по дев'яносто сантиків, потім по вісімдесят, по сімдесят… Він мріяв уже тільки про те, щоб хоч вернути свої гроші, але все даремно! Ніхто не хотів брати акцій, навіть коли він зменшив ціну до п'ятдесяти сантиків.
Того ж дня Скуперфільд вирішив не зменшувати більше ціну й підождати наступного дня. Але наступного дня у всіх газетах були надруковані статті, що повідомляли про втечу Миги й Жуліо, й опубліковані фотографії, зняті в ту мить, коли розлютований натовп увірвався в контору по продажу гігантських акцій, щоб зажадати свої гроші назад.
На окремих знімках можна було побачити порожні вогнетривкі скрині, порожню вогнетривку касу з навстіж розчиненими дверцятами, а також прив'язану до підвіконня вірьовку, по якій Незнайко й Козлик спустилися вниз.
Ніхто, звичайно, не знав, що Спрутс підкупив власників газет, щоб вони не друкували до певного часу повідомлень про втечу Миги й Жуліо. Але тепер, коли газети повідомили про це, Скуперфільдові лишалося тільки викинути свої акції. Їх і даром ніхто не хотів брати. Витративши майже весь свій запас грошей на акції, Скуперфільд, як кажуть, сів на мілину. Йому треба було купувати для своєї макаронної фабрики борошно, треба було платити робітникам, а грошей на все не вистачало, і вій вирішив знизити робітникам платню: замість фертинга на день почав платити по півфертинга.
Робітники обурилися, бо й на фертинг вони могли жити тільки надголодь. Сказали, що кинуть роботу, якщо Скуперфільд не збільшить платню. Скуперфільд подумав, що робітники хочуть його налякати й не став підвищувати платню. Тоді робітники покинули роботу. Фабрика стала, і Скуперфільд уже не мав ніяких прибутків. Але він все-таки не хотів задовольнити вимогу робітників, оскільки знав, що, не працюючи й зовсім не одержуючи ніякої платні, вони просто загинуть з голоду. Робітникам і справді доводилось важко, але їм допомагали робітники інших фабрик. Вони знали, що коли Скуперфільд здобуде в цій боротьбі перемогу, то й інші фабриканти почнуть зменшувати платню робітникам, і тоді з багачами вже нічого не вдієш.
Скуперфільд хотів набрати для своєї фабрики інших робітників, але в Брехенвілі всі безробітні знали про боротьбу, яку вели з ним робітники, й ніхто не захотів найматися до цього скупердяги.
Побачивши, що йому нічого не вдіяти, Скуперфільд надумав поїхати в якесь інше місто й навербувати там робітників для своєї фабрики. В якійсь газеті він вичитав, що менше, ніж будь-де, фабриканти платять робітникам у місті Сан-Комарику й що там нібито найбільше безробітних. Зрадівши, що йому вдалося знайти місто, в якому робітники зазнають таких страшних злигоднів, Скуперфільд залишив усі свої справи і терміново виїхав у Сан-Комарик.