Оглянувши весь виробничий процес од виготовлення нитки до упаковки готових сорочок у коробки, наші мандрівники вийшли на другий поверх і побачили, що тут точнісінько так виготовлялися різноманітні куртки, піджаки, пальта й жакети. Різниця була лише в тому, що тут нитки, перш ніж потрапити в ткацький верстат, проходили процес фарбування, тобто безперервно протягувалися крізь посудини з фарб-ним розчином. Карасик пояснив, що хоч нитки й виробляються з однієї і тієї ж сировини, але матерії виходили різні. Це залежало як від методу хімічної обробки нитки, так і від конструкції ткацьких верстатів, котрі могли виготовляти не тільки ткані матеріали, але й трикотажні, тобто в'язані, кручені й плетені, а також валяльно-повстяні, схожі на фетр і велюр, і комбіновані, якими є, наприклад, в'язально-ткані чи валяльно-плетені.

Піднявшись ще на поверх вище, мандрівники побачили, що там виготовлялися штани різних фасонів та розмірів. Четвертий, п'ятий і шостий поверхи виробляли різноманітні плаття, спідниці, блузки, кофточки. Тут тканини, що надходили з ткацьких верстатів, протискувались між так званими друкарськими валиками, завдяки чому на них з'являлися всілякі клітинки, крапочки, смужечки, квіточки й взагалі різноманітні малюнки. На сьомому поверсі вироблялися гетри, панчохи, шкарпетки, краватки, бантики, стрічечки, шнурки, пояси й тому подібний дріб'язок і носовички, на восьмому — різноманітні головні убори, а на дев'ятому. — взуття. Тут використовували валяльні, фетровк а також товстонитяні, багатошарові й пресовані тканини, з котрих у Сонячному місті любили робити черевики.

На всіх дев'яти поверхах наші мандрівники не зустріли жодного коротульки, крім Карасика, оскільки всі процеси аж до самої упаковки готової продукції виконувались машинами. Зате на десятому поверсі все було навпаки, тобто машин зовсім не було, а малюків і малючок було повно. Одні з них стояли за мольбертами й щось малювали, другі сиділи за столами и щось креслили, треті щось шили з різних матерій. Кругом було багато манекенів, тобто великих, у справжній коротулячий зріст, ляльок, на яких робили примірку готового плаття.

— А тут у нас, вибачте на слові, художній відділ, — сказав Карасик, піднявшись із своїми супутниками на десятий поверх.

До нього одразу ж підскочила малючка в гарному сірому халатику й сердито заговорила:

— Що це значить — «вибачте на слові»? За що тобі треба вибачатись? Художній відділ — це художній відділ, і вибачатися тут ні за що.

— Ну пробач, Голочко. Це в мене така звичка. Ось я тобі екскурсантів привів..

— Привів — і чудово! — сказала Голочка. — Можеш тепер відійти вбік і не заважати, я сама поясню все… Так от, — звернулась вона до екскурсантів, — що є нашим лихом? Нашим лихом є ні що інше, як мода. Ви вже самі помітили, мабуть, що ніхто не хоче ходити весь час в одному й тому самому платті, а намагається кожного разу надівати на себе що-небудь нове, оригінальне. Плаття носять то довгі, то короткі, то вузькі, то широкі, то зі складочками, то з оборочками, то картаті, то в смужечку, то з горошинами, то з зигзагами, то з ягідками, то з квіточками… Одне слово — чого тільки не вигадають! Навіть на колір буває мода. То всі ходять у зеленому, то раптом одразу чомусь у коричневому. Не встигнете ви надіти новий костюм, як вам кажуть, що він уже вийшов з моди, і вам доводиться стрімголов гнатися за новим.

Це твердження дуже розсмішило інженера Клепку, й він голосно пирхнув.

— Я попрохала б., вас не пирхати, коли я пояснюю, — суворо сказала Голочка. — Ви не кінь і не в стайні. От коли підете в стайню, тоді й пирхайте.

Згадка про стайню насмішила, в свою чергу, Пістрявенького, й він насилу стримався від сміху. Голочка суворо зиркнула на нього й сказала:

— Так от… Прошу вас підійти ближче. Тут перед вами художники, які створюють малюнки для нових тканин і нові фасони одягу. Прошу всіх познайомитися з художницею

Ниточкою… Встань, будь ласка, Ниточко, щоб тебе всі бачили.

Ниточка підвелася з стільця. Це була малючка в білому халатику, з блідим личком і світлим, як льон, волоссям. Вона стояла, скромно опустивши оченята, від чого її довгі вії здавалися ще довшими. Вона дуже збентежилася, не знала, що робити, й соромливо м'яла в руках пензлика для малювання.

— Ниточка — найкраща наша художниця, — говорила далі Голочка. — Зараз вона працює над створенням малюнка для нової тканини, яка зветься «Ранок у сосновому лісі». Ось дивіться: тут довкола ліс, а тут ведмедиця з ведмежатами. Дуже цікаво, правда ж? А недавно Ниточка створила зразок тканини, під назвою «Сонечко». Уявіть собі зелену матерійку, всипану оранжевими сонечками з чорними крапочками. Це ж. краса! Плаття з цієї тканини йшли нарозхват. Ніхто не хотів носити нічого іншого. Але минуло кілька днів, і якийсь розумник сказав, що він боїться виходити на вулицю погуляти, бо йому весь час ввижається, ніби по всіх перехожих сонечка повзають. Після цього ніхто вже не хотів носити ці плаття. Усі казали: «Не хочемо, щоб по нас сонечка повзали». Іншим разом Ниточка придумала ще цікавішу матерію, під назвою: «Чотири пори року». Це було щось казкове — ціла картина, а не матерія! її друкували у вісім фарб, для чого виготовили вісім нових друкарських валиків. Усе місто нарядилось у ці плаття з картинками. Раптом одна модниця каже: «Мені це плаття не подобається, тому що всі дивляться не на мене, а на картинки на моєму платті». І що ви гадаєте? На другий день плаття вийшло з моди, й довелося нам поспішно придумувати іншу тканину.

Клепка знову засміявся, але, схаменувшись, став затуляти рота руками, від чого замість сміху в нього вийшло якесь рохкання.

— Я попрохала б вас також не рохкати! — з докором сказала Голочка. — У нас рохкати не звикли, а коли так уже хочеться, то можете піти вдома порохкати, а тоді приходьте знову. Гм!.. На чому ж ми зупинились? Ага! На моді. Так от, як бачите, ми зовсім не підкоряємось моді. Навпаки, мода підкоряється нам, бо ж ми самі створюємо нові модні зразки одягу. А оскільки ми самі створюємо моду, то вона нічого не може з нами вдіяти, й справи наші йдуть успішно. Нас тільки зрідка, як це звикли говорити, лихоманить.

Клепка, якого не переставав розбирати сміх, знову затулився рукою і рохнув. Дивлячись на нього, зарохкав і Пістрявенький.

— Ну от! — розвела руками Голочка. — Як кажуть, з ким поведешся, від того й наберешся. Спочатку один рохкав, а тепер і другий рохкає! Кінчиться тим, що ми всі тут з вами зарохкаємо й підемо додому… Еге ж! Так от… Знову ви мене перебили! На чому ми зупинилися?

— На тому, що ми всі зарохкаємо й підемо додому, — відповів Незнайко.

— Ні, на тому, що нас лихоманить, — підказала Ниточка.

— Так, правильно! Нас лихоманить! Це трапляється, коли до нас приїжджає який-небудь мандрівник з іншого міста. Побачивши на ньому не зовсім звичайний костюм чи якийсь оригінальний капелюх, наші жителі починають думати, що з'явилась нова мода, й біжать по ці костюми чи капелюхи в магазини. Та оскільки в магазинах нічого цього нема, то нам доводиться виробляти нову продукцію, а це зовсім не просто, бо ж треба робити нові зразки матерії, нові викрійки, нові штампи й друкарські валики. Публіка ждати не любить, і нам доводиться робити все наспіх. Ось тому ми й кажемо, що нас лихоманить. Як з цією лихоманкою боротися?.. Дуже просто. Ми — тримаємо зв'язок з магазинами. З магазинів нам повідомляють про кожну нову вимогу коротульок. Учора, наприклад, повідомили, що вже декілька коротульок приходили по жовті штани. Звідси ми робимо висновок, що в наше місто приїхав хтось у жовтих штанах… От скажіть, ви до нас давно приїхали? — запитала Голочка Незнайка.

— Позавчора, — відповів Незнайко.

— Бачите! — зраділа Голочка. — Ви лише позавчора приїхали, а в нас уже вчора було відомо, що в місті з'явився хтось у жовтих штанах. Але цього мало. Ми вже готуємось до випуску жовтих штанів. Прошу вас підійти ближче й познайомитися з художницею Акварелькою. Акварелька створює проект жовтих штанів, оскільки жовтих штанів у нас досі не шили.