Нянечка пояснила йому, що він випадково впав на вулиці і вдарився лобом, від чого в нього стався струс мозку, а тепер він у лікарні і може не хвилюватися, тому що його скоро вилікують.

З цих пояснень Свистунчик майже нічого не зрозумів, бо ж свідомість його після удару була трохи затуманена, однак лагідний голос нянечки його заспокоїв.

Свистунчик враз перестав хвилюватися, з апетитом поснідав і проковтнув, навіть не скривившись, повну ложку гіркої мікстури.

Лікар Компресик лишився дуже задоволеним поведінкою хворого Свистунчика й звелів нянечці через кожну годину напувати його цією мікстурою, ставити на Лоба холодні компреси, а на випадок головного болю покласти й лід.

Сам лікар Компресик по кілька разів на день навідувався до Свистунчика й розповідав йому різні кумедні історії. Він вважав, що ніщо так не сприяє швидкому одужанню, як веселий настрій, а веселий настрій, відомо, буває у хворих, коли вони посміхаються або сміються. З цією метою лікар Компресик звелів розвісити по всій лікарні кумедні картинки, шаржі, карикатури й наказав усім нянечкам і черговим лікарям читати у вільний час хворим різні смішні оповідання та казочки, а також розповідати їм веселі побрехеньки, жарти, приказки, скоромовки, пустобайки й тому подібні речі.

Інженер Клепка, з яким познайомилися наші мандрівники, був незвичайний коротулька. Основною особливістю його було те, що він усе робив з блискавичною швидкістю. Руки, ноги і язик у нього рухались страшенно швидко. Звичайно він не ходив, а бігав, і майже ніколи не перебував у спокійному стані. Якщо бігти було нікуди, а розмовляти ні з ким, то він щохвилини тіпався усім тілом або підстрибував від нетерплячки на місці. Якщо доводилось їхати на автомобілі, то він мчав на найвищій швидкості, причому рушав завжди зненацька, а зупинявся несподівано. Думки в його голові пролітали з швидкістю світла, що, як це кожному вже відомо, пролітає триста тисяч кілометрів за секунду. Він не задумуючись приймав різні рішення, блискавично їх здійснював, а коли вони йому чомусь переставали подобатись, умить відміняв, не доводячи до кінця.

Усі, кому доводилося зустрічатися з Клепкою, піддавалися під вплив його діяльної натури й виконували все, що тому спадало на думку, забуваючи про свої власні плани й наміри.

Кубик, який був трохи сумирнішої вдачі, думав, що зможе поїхати з мандрівниками на вулицю Творчості й показати їм будинки Кавунчика, але Клепка безцеремонно сказав, що з цим ще встигне, й одразу ж після обіду повіз усіх оглядати фабрику, де вироблялися всілякі меблі.

Потрапивши на меблеву фабрику, мандрівники були дуже здивовані тим, що стільці, столи, шафи, дивани, ліжка виготовлялися тут не з дерева, а з різноманітних пластичних мас. Процес виробництва був дуже простий. Заздалегідь заготовлена пластмаса подавалася в отвір штампувальної машини. Там вона здавлювалася за допомогою преса, внаслідок чого з машини вискакували готовий стілець, стіл або ліжко. Для виготовлення шаф, буфетів або диванів потрібна була не одна штампувальна машина, а дві, три й навіть більше. На одній такій машині штампувалася сама шафа, на другій — дверцята до неї й полички, на третій — шухляди і так далі.

Пластична маса виготовлялася найрізноманітніших кольорів і відтінків. Була так звана деревопластмаса. Зроблені з неї меблі не можна було відрізнити від дерев'яних. Була також металопластмаса, що повністю заміняла метал. Крім меблів, з металопластмаси робили люстри, дверні ручки, рами для картин, дзеркала.

Нарешті, була м'яка, як пух, еластопластмаса, яка йшла на виготовлення матраців, а також подушок і м'яких спинок для диванів та крісел.

Крім простих, на фабриці вироблялись і комбіновані меблі, як, наприклад, комбінований диван-ліжко, що міг водночас бути і диваном і ліжком, стіл-холодильник, стілець-пилосос, ліжко — книжкова шафа, крісло-велосипед та інші. Але найдужче нашим мандрівникам сподобались дуті або так звані пневматичні меблі. Шафи, столи, крісла, дивани вироблялися з гуми й надувалися повітрям. Ці меблі були дуже зручні для перевезення, бо варто було випустити з них повітря — і весь кімнатний гарнітур вміщувався у невеличкому чемоданчику. Найбільшою вишуканістю відзначалися пневматичні крісла, дивани й ліжка, оскільки при надуванні їх повітрям вони набирали опуклих, обтічних, гладеньких форм, що дуже заохочувало як до сидіння, так і до лежання на них.

Після огляду меблевої фабрики наші мандрівники пішли в кіно, а потім у театр.

На другий день Клепка й Кубик заїхали за ними раніше, і всі разом вирушили на фабрику телевізорів та радіоприймачів. Найголовніше, що вони тут побачили, було виготовлення великих плоских настінних широкоекранних телевізорів. Треба сказати, що в усіх кінотеатрах Сонячного міста були встановлені такі настінні телевізори з широкими екранами, тому картини передавались у всі кінотеатри прямо з телевізійної студії. Це було дуже вигідно, оскільки не треба було щовечора розвозити по всіх кінотеатрах сотні кіноплівок, примушувати працювати сотні. механіків, та до того ж не треба було й робити всі ці кіноплівки. Досить було зробити одну, прокрутити її на передавальній телевізійній станції, й картину можна було дивитись у всіх кінотеатрах.

Такі ж телевізори, тільки значно менших розмірів, були й у багатьох квартирах, але жителі Сонячного міста не любили дивитися кінокартини вдома. Вони були дуже дружні, і їм більше подобалося дивитись кіно, зібравшись разом. Від цього картини здавалися їм чомусь значно кращими й цікавішими.

На цій фабриці, крім настінних, виготовлялись і настільні телевізори, а також радіоприймачі найрізноманітніших систем, починаючи з великих кімнатних радіол та радіотумбочок і кінчаючи мікроскопічними, кишеньковими гучнопищателями й манюсінькими гучношептателями.

Після цього Клепка повіз мандрівників на фабрику господарських предметів, де вироблялися різноманітні пилососи, пральні автомати, механічні підміталки, витиралки й соковижималки, герметичні горщики й пневматичні каструлі. Найбільше тут сподобалася мандрівникам автоматична саморегулююча електрична праска. Особливістю цієї праски було те, що вона могла автоматично, без будь-чиєї сторонньої допомоги, прасувати білизну. Для цієї мети в передній частині праски було два електричних ока, що являли собою дна невеличких телевізорчики, з допомогою яких праска немов бачила, що треба прасувати. Трошки нижче від цих очей праска мала ще бляшаний електричний ніс. Якщо прасована білизна починала пригорати, праска відчувала запах горілого цим своїм носом, у зв'язку з чим автоматично вимикалася й дзвонила.

Слідом за цим мандрівники побували на книжковій фабриці, де робилися найрізноманітніші книги: маленькі й великі, тоненькі і товсті, книжки-картинки і книжки-іграшки у вигляді ширмочок, гармошок, котушок, плетениць з цікавими казками, оповіданнями, ребусами, фокусами, загадковими рухомими й балакучими картинками.

Тут працювали десятки друкарських машин. Досить було всунути в отвір такої машини принесений письменником рукопис і зроблені художником малюнки, як одразу ж з іншого отвору сипалися готові книжки з картинками. У цих машинах друкування проводилось електричним способом, який полягав у тому, що друкарська фарба розпорошувалася всередині машини спеціальним пульверизатором і прилипала до наелектризованого паперу в тих місцях, де мали бути літери й картинки. Цим і пояснювалась швидкість виготовлення книг.

А потім Незнайко та його супутники побували на фабриці музичних інструментів, на ляльковому комбінаті, де вироблялися ляльки для лялькових театрів, і на автомобільному заводі, і в багатьох інших місцях. Удень вони тільки те й робили, що здійснювали з Клепкою та Кубиком усілякі цікаві екскурсії, а вечорами ходили в кіно, театр, на концерти або дивились які-небудь спортивні ігри й змагання. У цих походеньках іноді брав участь і Карасик, з яким вони познайомилися на фабриці одягу. Карасик, як уже згадувалося, був актором, тому-то він добре знав, у якому театрі йдуть найцікавіші вистави, й завжди міг порадити мандрівникам, на яку виставу краще всього піти.