— Значить, у цирку є той осел? — з надією запитала Кнопочка.

— Є, є, а то як же! Я сама його позавчора бачила, коли в цирку була. Спритненький такий ослик, правду кажу, тільки що невчений! Він у них там таратаєчку возить, та ще клоуни на ньому верхи їздять. Ну нічого, незабаром його яких-небудь штук навчать.

Мандрівники попрощалися з прибиральницею і відійшли вбік.

— От пощастило! — зашепотів, сяючи від щастя, Незнайко. — Значить, Листочок у цирку. А ми його тут шукали! Ну нічого. Зараз підемо в цирк, а завтра почнемо шукати цих трьох ослів-вітрогонів. Я їх одразу впізнаю, як тільки зустріну. В них у всіх такі маленькі веснянкуваті носи.

Незнайко та його супутники пішли до виходу. Минаючи мавпячі клітки, вони зупинилися, щоб подивитися на мавп. Одна мавпа була дуже потішна, й Незнайкові спало на думку її подражнити. Він узяв чарівну паличку й, просунувши її крізь пруття клітки, старався ткнути мавпу в морду. Мавпа сердито насупилась, потім як ухопить паличку й вирвала в Незнайка з рук! Незнайко остовпів.

— Дивіться, що вона зробила… — пробелькотів він засмученим голосом.

— Що це? Ти віддав паличку мавпі? — закричала Кнопочка.

— Я не давав, а вона взяла, — розвів Незнайко руками.

— Якби ти не тикав їй паличкою в морду, вона б і не взяла!

— Нічого! Зараз відберу.

Незнайко просунув крізь пруття руку, стараючись одібрати в мавпи чарівну паличку, але мавпа відскочила од ґрат подалі, й він ніяк не міг до неї дотягтися.

— Ах ти, відьма! — пробурчав Незнайко. — Віддай сюди паличку, кажу тобі!

Але мавпа й не думала виконувати наказ Незнайка. Замість цього, вона стала стрибати по всій клітці, ні на мить не випускаючи палички з рук. Потім вона вскочила на гойдалку, що висіла посеред клітки, й почала гойдатися, весь час позираючи скоса на Незнайку, неначе знущалася з нього.

— Єхидна тварюка! Віддай паличку! — лаявся Незнайко. — Ну нічого, їй все одно набридне з паличкою носитись, і вона її кине.

Тим часом вечоріло. Почулися свистки сторожів, які попереджали відвідувачів, що зоопарк скоро закриється. Публіка рушила до виходу. Скоро навкруги було пусто, й лише Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький крутилися біля мавпячої клітки. Мавпі зрештою набридло носити в руках паличку, й вона її кинула. Паличка впала в найдальшому кутку клітки.

— Треба якось залізти в клітку, — сказав Незнайко.

Про те, щоб пролізти крізь пруття, годі було й думати, але, придивившись, Незнайко помітив, що в клітці були решітчасті дверці, закриті на засувку.

Озирнувшись навсібіч і помітивши, що поблизу нікого нема, Незнайко виліз на бар'єр, яким була огороджена клітка, витягнув болта, що закріпляв засувку, й почав відчиняти дверці. Це виявилося важче, ніж він гадав, бо засувка ходила туго й ніяк не хотіла висовуватись. Незнайко вчепився в засувку й смикав з такою силою, що затряслася клітка. Нарешті засувка почала піддаватись, але в цей час з-за рогу виткнувся сторож із мітлою й закричав:

— А ти що ж це, сатано, робиш, га? Мавпу випустити хочеш? Ось я тобі!

Незнайко поспішно стрибнув з бар'єра, але сторож устиг схопити його за комір.

— Там моя паличка! — запхикав Незнайко, намагаючись вирватись.

Але сторож тримав його міцно.

— Я тобі дам паличку! Ось відведу тебе в міліцію — там тобі покажуть паличку! — грозився він і потяг Незнайка до виходу.

Кнопочка й Пістрявенький бігли попереду по доріжці й злякано озиралися на сторожа.

— Слово честі, там моя паличка! Мавпа відібрала в мене паличку, — правив своєї Незнайко.

— А ти, мабуть, дражнив її цією паличкою? Мабуть, тикав їй паличкою в морду, га?

Сторож вийшов з Незнайком на вулицю і роздивлявся на всі боки — видно було, шукав міліціонера.

— Я більше не буду! Слово честі, не буду! — благав Незнайко.

— Отож! — вигукнув сторож, відпускаючи Незнайка. — Ну йди та більше не вітрогонствуй тут. Іншим разом не відпросишся так просто!

Сказавши це, сторож відпустив Незнайка, після чого замкнув ворота й пішов. Кнопочка й Пістрявенький підійшли до Незнайка.

— Чому ж ти не сказав сторожеві, що ця паличка не проста, а чарівна? Напевно, він думав, що це якась звичайна палиця, — сказав Пістрявенький.

— А ти розумієш, що кажеш? — сердито відповів Незнайко. — Коли сторож дізнається, що це чарівна паличка, він забере її. Буде він оддавати нам чарівну паличку! А ви от скажіть-но краще, навіщо обоє із зоопарку вилізли? Вам треба було залишитися там і постаратись дістати чарівну паличку з клітки. Тепер ось ворота зачинені… Як пролізеш туди?

— Бракувало, щоб я ще по паличку в клітку лазила! — надувши ображено губки, відповіла Кнопочка.

— Ну, коли не ти, то Пістрявенький міг полізти.

— Ні, я теж не хочу в клітку, — відповів Пістрявенький. — Та й навіщо нам паличка? Тут і без чарівної палички є все, чого забажаєш. Їсти хочеш — будь ласка. В кіно чи театр — будь ласка. На автомобілі кататися — катайся хоч цілий день, поки голова не запаморочиться. Навіть, стрибати й літати на автомобілі можна без ніякого чародійства.

— Ех ти, дурню! — роздратовано відповів Незнайко. — Та хіба чарівна паличка потрібна нам, щоб на автомобілі кататись? Нам треба Листочка виручити з біди і од вітрогонів місто визволити. Невже всі повинні через цих вітрогонів страждати?

— А, ну тоді це так, — згодився Пістрявенький.

— Тепер у нас буде такий план, — сказав Незнайко. — Зачекаємо, коли стемніє, а тоді поліземо через паркан. У темряві можна буде залізти в клітку, ніхто й не побачить.

— Ну, з мене досить! — сказала Кнопочка. — Я їду в готель.

— Отже, відступаєш перед труднощами? — запитав Незнайко.

— Так, відступаю. Я не можу на паркани лазити, — рішуче відповіла Кнопочка.

— Виходить, по-твоєму, Листочок може залишатись ослом, а я нічого не повинен робити?

— Я відчуваю, що ти тут ще наробиш такого, що й не розсьорбаєш. Було б краще, якби ти зовсім нічого не робив.

З цими словами Кнопочка повернулась і пішла до автобусної зупинки.

— Нехай вона йде, Пістрявенький, а ти залишайся, — сказав Незнайко. — Ти мені можеш знадобитися. Тут паркан дуже високий, ти мене підсаджуватимеш! Ходімо далі — може, там легше перелізти.

Вони пішли уздовж паркана й, дійшовши до рогу, звернули в провулок. Тут справді паркан був трохи нижчий.

— Зачекаємо, поки стемніє, — сказав Незнайко.

Вони зупинились під парканом і стали ждати. Небо поступово стемніло. На ньому засвітилися зорі. Над дахами будинків піднявся оранжевий, як великий апельсин, місяць.

— Тепер пора, — сказав, озираючись навсібіч, Незнайко. — Підсаджуй мене!

Пістрявенький став підштовхувати його знизу. Незнайко видерся на паркан і всівся на ньому верхи.

— Тепер ти лізь, — прошепотів він, подаючи Пістрявенькому руку.

— Може, я краще зачекаю тебе тут? — сказав Пістрявенький.

— Ні, ти мені там пригодишся. Вартуватимеш біля клітки, щоб не підійшов сторож.

Пістрявенький видерся за допомогою Незнайка на паркан, після чого вони обидва зіскочили з другого боку й упали прямо в рів.

— Слухай, я в якусь яму скотився! — запхикав Пістрявенький.

— Тс-с! — засичав на нього Незнайко. — Сиди тихо!

Якийсь час вони сиділи, затамувавши віддих, і напружено прислухалися.

Навкруги було тихо.

— Нічого, — сказав Незнайко. — Здається, ніхто не чув. Ходімо потихеньку.

Вони вилізли з канави й рушили вперед серед заростей трави й квітів. Незнайко ступав нечутно, мов кішка, а в Пістрявенького весь час під ногами щось тріщало.

— Тихше ти! — шипів Незнайко.

Несподівано почулося гучне ревище. Пістрявенький зупинився й аж присів од страху.

— Що це? — пробелькотів він.

Ревище зробилося ще гучнішим. Від переляку в Пістрявенького заворушилося на голові волосся, а по спині забігали мурашки.

— Це, напевно, лев, — догадався Незнайко.

Ревище повторилося знову й перейшло в якесь могутнє, жахливе, кровожерливе рикання. Слідом за цим одразу ж хтось загавкав, заскавучав, почулося протяжне виття вовка, пронизливо закричала гієна. Звідкілясь долинуло сонне качине крякання, десь згори закаркала ворона. Весь зоопарк переполошився і довго не міг угамуватись. Пістрявенький потроху отямився.