Медуниця знову подивилася в список.

— Кульку ще рано виписувати, — сказала вона. — В нього ще не загоїлась нога. Кулька в нас справжній хворий.

— А Бурчуна? — запитала Синьоочка.

— Ні, ні! — вигукнула Медуниця. — Цей Бурчун дуже неприємний суб'єкт! Вічно він бурчить, вічно чимось невдоволений. Він, знаєте, всім нерви псує. Хай сидить тут, щоб не був такий, хоч, по совісті кажучи, я з великим задоволенням вирядила б і його, і цього противного Пілюльку, який чомусь вважає себе лікарем і весь час намагається довести, що в мене неправильні методи лікування. Це в мене! Ви подумайте!

— То випишіть їх обох, щоб не набридали вам, — запропонувала Синьоочка.

— Ой, що ви! Нізащо в світі! Ви знаєте, моя люба, що сказав мені недавно цей противний Пілюлька? Він сказав, що я хворих не виліковую, а, навпаки, здорових можу зробити хворими. Яке неуцтво! Ні, я його протримаю тут, поки строк не вийде. Раніш він звідси не піде. Бурчун теж.

Таким чином Синьоочка добилася, щоб, крім Либонька й Забудька, з лікарні виписали Мовчуна, Пончика й Сиропчика. В лікарні лишилися Кулька, Бурчун і Пілюлька. Кулька мовчки терпів таку несправедливість, бо в нього ще боліла йога, але Бурчун і Пілюлька ладні були волосся на собі рвати від досади й сказали, що коли їх до вечора не випишуть, то вони втечуть.

Гвинтик, Шпунтик і Бублик попрокидалися, ледь почало сіріти, і знову взялися за ремонт автомобіля. Сонце було вже високо, як машина, нарешті, зачмихала й мотор почав працювати. Троє друзів вирішили зробити пробний виїзд. Об'їхавши навкруг будинку й збивши хмару куряви, вони виїхали за ворота й погналися вулицею. Тут вони побачили малюків і малючок, що збирали фрукти.

На яблуні сиділи Поспішайко, Забудько і Якосьбудько з Либоньком.

Поруч на груші трудилися Гусля, Мовчун і Дзига. Малючки котили в усіх напрямках яблука.

Незнайко бігав серед них і з захопленням командував:

— П'ять душ туди, п'ять душ сюди! Хапайте це яблуко, котіть його! Здай назад, щоб ви луснули, тут зараз упаде груша! А ви там, угорі, попереджайте! Ррро-зійдись, а то я за себе не відповідаю!

Все можна було робити без шуму, але Незнайкові здавалося, що як тільки він перестане кричати, то вся робота припиниться.

Сиропчик і Пончик теж працювали. Вони котили грушу, але груша не хотіла котитися туди, куди треба, а котилася, куди зовсім не треба. Кожний знає, що форма в груші не така, як у яблука, і якщо її котити, то вона буде крутитися на одному місці, по колу. До того ж груша була дуже м'яка. Впавши з дерева, вона прим'ялася, а Сиропчик і Пончик, котячи, зовсім потовкли їй боки. Вони з ніг до голови вимазалися солодким соком і весь час облизували руки.

— А ви чого там з грушею крутитесь на одному місці? Всю грушу розтовкли! — кричав на них Незнайко. — Чи ви, може, задумали сироп з неї добувати? Я вам покажу сироп!

Зупинивши автомобіль, Гвинтик, Бублик і Шпунтик спостерігали цю картину.

— Гей, Незнайку! — закричав Гвинтик. — А чому у вас механізації нема?

— Та ну вас! — відмахнувся Незнайко. — Тут ось від яблук нікуди діватись, а їм ще механізацію давай. Де я візьму ту механізацію?

— А ось одна машина вже є, — відповів Бублик.

— Хіба машина — механізація?

— Розуміється, механізація. Будемо яблука й груші на машині возити.

— Єсть! — вигукнув Незнайко. — Придумав! Ану, під'їжджайте під дерево, ми зараз скинемо яблуко просто в машину.

— Стривай, так не можна, — сказав Гвинтик. — Коли яблука скидати в машину просто з дерева, то і яблука поб'єш, і машину зламаєш.

— А, по-твоєму, що — на руках яблука з дерева тягти?

— Чому на руках? На вірьовці будемо спускати.

— Єсть! — закричав Незнайко. — Ану, малюнки, тягніть сюди вірьовку!

Малючки швидко принесли вірьовку. Незнайко зняв її і почав крутити в руках. Він не знав, що робити з вірьовкою, й довго дивився на неї. Тоді, вдаючи, наче він до чогось додумався, простягнув вірьовку Гвинтикові й сказав:

— На, орудуй.

Гвинтик перекинув вірьовку через гілку яблуні і звелів Поспішайкові прив'язати кінець вірьовки до хвостика яблука. Другий кінець наказав держати кільком малюнкам.

— Тепер пиляй! — крикнув він Поспішайкові.

Скоро хвостик було перепиляно, і яблуко повисло на вірьовці. Гвинтик звелів Бубликові підігнати машину під самісіньке яблуко. Малючки стали потихеньку попускати вірьовку. Яблуко спустилось просто в кузов машини. Вірьовку одв'язали, і машина повезла яблуко до будинку.

— Зараз ми приженемо другу машину, — сказав Бублик.

Вони сіли на машину й помчали до гаража, де стояв автомобіль Бублика. За кілька хвилин повернулися з двома машинами. Одна машина стала возити яблука, а друга — груші.

— Бачили чудеса механізації? — вихвалявся Незнайко. — Вам, малючкам, либонь таке і вві сні не снилося!

Механізація значно полегшила працю, і робота пішла швидше. Обидві машини шугали туди й сюди, розвозячи у підвали фрукти. Яблука й груші возили по одній штуці, а сливи одразу по п'ять. Завдяки механізації багато малюнок звільнилося від роботи. Однак малючки не сиділи склавши руки. Вони поставили на вулиці дві ятки. В одну принесли газованої води з сиропом, а в другу наносили пирогів, пундиків, коржиків, цукерок. Тепер кожний, хто працював, міг у вільну хвилину закусити й попити водички.

Пончик одразу побіг у ятку з пирогами й цукерками, а Сиропчик натрапив на газовану воду з сиропом. Їх не можна було одігнати від яток.

Раптом трапилася несподівана пригода. Здалека почувся чийсь пронизливий крик, і всі малюки й малючки побачили в кінці вулиці лікаря Пілюльку, який біг, що було сили. За ним гнався весь персонал лікарні на чолі з Медуницею. Пілюлька був майже голий. На ньому були тільки окуляри й коротенькі трусики. Пілюлька підбіг до дерева й швидко виліз по стовбуру на самий вершечок.

— Ви чому втекли, хворий? — закричала Медуниця, підбігаючи до дерева.

— Я вже не хворий, — відповів Пілюлька згори.

— Як не хворий? Ми вас іще не виписали, — говорила Медуниця, важко дихаючи від швидкого бігу.

— А я сам виписався, — усміхнувся Пілюлька й показав Медуниці язика.

— Ах ви зухвалий! Ми не віддамо вам одежі.

— І не треба, — відповів, посміхаючись, Пілюлька.

— Ви простудитесь і захворієте.

— Хоч і захворію, а до вас не піду.

— Сором! — вигукнула Медуниця. — Ви самі лікар, а не поважаєте медицину.

Вона повернулась і, гордо піднявши голову, пішла. За нею поплентався весь персонал.

Пілюлька побачив, що небезпека більше не загрожує йому, і зліз з дерева.

Малючки обступили його й співчутливо питали:

— Вам холодно? Ви простудитесь. Хочете, ми принесемо вам одежу?

— Несіть, — погодився Пілюлька.

Пушинка побігла додому й принесла зелененький сарафанчик у квіточках.

— Що це? — здивувався Пілюлька. — Я не хочу надягати сарафанчика. Всі думатимуть, що я малючка.

— Ну її що? Хіба погано бути малючкою?

— Погано.

— Чому? По-вашому, виходить, що ми погані?

— Ні, ви хороші… — зніяковів Пілюлька, — але малюки кращі.

— Чим же вони кращі, скажіть, будь ласка?

— Звичайно, кращі. У нас є Гусля. Знаєте, який він музикант? О, ви не чули, як вій грає на флейті!

— Чули. А наші малючки грають на арфах.

— А в нас є Тюбик. Ви побачили б, які він портрети малює!

— Ми бачили. Але у вас один Тюбик, а в нас кожна малючка вміє малювати й навіть вишивати заполоччю. Ось ви, наприклад, могли б вишити таку червону білочку, як оце в мене на фартушку? — спитала Білочка.