За словами Шубара, Кунтуш ладен був донести начальству, що Базарали каторжник-втікач. Проте Майбасар і Такежан на це не погоджувалися: коли видати Базарали як втікача, його знов зашлють до Сибіру, а тоді Такежанові не вдасться дістати відшкодування за своїх коней. Жигитеки зможуть відповісти: «Якщо ти втратив свої табуни, то Базарали, який забрав їх, поклав свою голову. Ти втратив худобу, а ми втратили сина нашого роду». Через те кунанбаївці домагалися того, щоб Базарали був визнаний винуватцем набігу, тоді худобу можна стягти з усього роду Жигитек.
Але це саме добре розуміли й аткамінери Жигитека. Вони не могли припустити, щоб так обернулися справи, їм важливо було виставити винуватцем одного тільки Базарали і запропонувати Такежанові стягати збитки з нього самого. Тим-то вони збиралися сповістити начальству, що Базарали — відомий розбійник, а те, що він утік з каторги, приховати від влади. Для цього треба було називати Базарали не Кауменовим, а Кенгірбаевим.
А втім, поки що не було ясно, як обернуться справи. Такежан, Майбасар і Оспан уже зібралися їхати до Семипалатинська. Такежан був дуже ображений на Абая.
— Нещодавно Абай приїжджав до мене і верз казна-що, заступаючись за Базарали. Досить з мене його повчань про «мораль», про «доброчесність»! Якщо ви поважаєте мене, тримайтеся далі від Абая,— казав він.
Йому вдалося переконати в цьому й Оспана. Що ж до Шубара — то той останні роки тільки вдавав, ніби слухає Абая. Насправді ж він перший порадив Такежанові і Майбасарові добиватися звинувачення Базарали.
Абай підозрівав Шубара у дволичності, жодного слова не сказав у його присутності про те, що всі вчинки Базарали після повернення радісно дивували його. Безперечно, Шубар нишком передав би про це родичам, які й без того люті на Абая. Це могло тільки пошкодити Базарали.
Але допустити, щоб Базарали відправили назад на каторгу, Абай ніяк не міг. Тим-то, вислухавши Шубара, він твердо сказав йому:
— Я прошу тебе домогтися, щоб Базарали не видавали властям як втікача-каторжанина. Хай Такежан запам’ятає: якщо він знову пошле на смерть таку благородну людину, як Базарали, а потім почне стягати з жигитеків худобу, то мене знайде на боці жигитеків.
Але Шубарові не довелося передавати цього Такежану: той сам несподівано з’явився в домі Абая.
Він не збирався заїжджати в Акшоки, але по дорозі в Семипалатинськ Майбасар порадив йому побачитися з Абаєм, щоб самому розгадати його наміри, а коли буде можливим, спробувати прихилити на свій бік.
Зустрівши у брата Шубара, Такежан роздратовано сказав:
А, ось де той, кого ми просили поспішити у місто! Я думав, ти вже там, а, виявляється, ти тут крутишся! У хованки з нами граєшся? — злобно посміхнувся він.
Незважаючи на всю незручність свого становища, Шубар не зніяковів:
— Довелося заїхати змінити коней, от і затримався тут. Зараз жигіти приведуть з табуна нових, на них швидше доїду…
Тепер і Абай невдоволено випнув губи. Щойно Шубар казав, що навмисне заїхав в Акшоки, щоб порадитися з Абаєм, а тепер дзигою крутився перед Такежаном. Похитавши головою, Абай глумливо посміхнувся.
Такежан відразу ж оповістив, що поїде далі, не залишаючись обідати, але що йому треба поговорити з Абаєм.
— Говори тут! — відповів той, не бажаючи розмовляти наодинці. Він навіть не вислав з кімнати молодь — Магаша та Дармена. Бачачи це, залишились і Шубар з Майбасаром.
Такежан почав прямо з того, з чим приїхав:
— Їдьмо зі мною в місто, мені потрібна твоя допомога!
— А в тебе мало своїх заступників?
— Вони — одне, а ти інше. Навіщо тобі пояснювати? Для розмови з міськими властями ти потрібніший.
— А хіба я з ними в дружбі? Хіба тобі не відомо, які вони на мене люті.
— Нехай і люті, а зважають на твою думку.
— А через те мені треба лізти в огонь?
— А я не горю в огні? Ти мій найближчий родич і хочеш кинути мене в біді?
— А яку біду ти терпиш? Рятують тих, хто терпить без вини. А хіба ти можеш так сказати про себе? Чи подумав ти хоч раз: з чиєї вини ти зазнаєш біди?
Такежан почав втрачати терпець.
— А навіщо мені думати, коли є такий, як ти,— що все розуміє? — сказав він роздратовано.— Ну, і чому ж, по-твоєму, я потерпів?
— Тому, що народ до сліз доводив. За ці сльози ти й попав у біду.
І Абай, обіпершись на круглий низький стіл, що стояв перед ним, глянув братові просто в вічі.
— Коли ти облишиш називати народом нужденний, нікчемний набрід? — скипів Такежан.
— Ніколи не облишу, бо ці люди і є казахи, народ мій рідний. Їх багато, а вас, такежанів, жменька. На таких, як ви, припадає з сотню знедолених, принижених, безправних. Вони й є народ. Вони й потребують справжньої допомоги. З ким же мені бути, коли не з ними?
Дармен захоплено дивився на Абая. В його твердих словах юнак побачив правду життя. Шубар сидів насупившись, явно невдоволений тим, що говорив Абай. Такежан, остаточно озлившись, закричав, захлинаючись від роздратовання:
— Ну, коли так, оголоси тоді всім, що ти не син предків, не син Кунанбая! Що ти ворог усім достойним людям, що не відрізняєш себе від степового наброду!
— А я не раз казав про це.
— Тоді скажи й інше: що ти відступив від батьківських шляхів, що збиваєш людей з пуття, в смуту… Недарма тебе звинуватили в цьому і Уразбай, і Жиренше!
— Шлях батьків став шляхом насильства, підступності, це шлях ворожнечі з народом… Так, я відступив від цього шляху, відступив від кунанбайства…
— І молодь ще збиваєш! Чи не через те твій син Акилбай навіть з місця не рушив, коли забирали мій табун? Кавардак їв, зловтішався! Я бачу, ти й сам задоволений розбоєм!
— Ну що ж! Значить, і Базарали, який помстився за твої насильства над народом, і я, що пояснюю тобі причину твого лиха, думаємо однаково.
— Виходить, ти мій ворог!
— Якщо не залишиш Базарали в спокої, ворогуватимеш і зі мною.
— Базарали я не залишу! І стягну з нього, і голову його дістану!
— Ні, голови його не чіпай. Запам’ятай: якщо вкажеш на нього властям, повернеш на каторгу, я одверто стану на бік жигитеків-бідняків! Дохлого лошати не візьмеш з них! Твій табун порахують, як пеню за життя дорогої людини!
— До чого добалакався! Захищатимеш розбійника, злочинця, грабіжника, який вирізав цілий табун? Хіба можна милувати такого ворога?
Тут не витримав і Шубар:
— Абай-ага, адже й за шаріатом вчинок Базарали — тяжкий гріх…
— Якщо шаріат за Такежана, виходить, це не шлях істини, а шлях помилкових поглядів!
Такежан у сліпому гніві ударив канчуком по книжці, що лежала перед Абаєм.
— Ну, коли ти й від мусульманства одступаєш, від тебе лишається чекати одного: щоб ти сам виступив моїм обвинувачем і зажадав пеню за життя розбійника!
Абай нахмурив брови і кинув на Такежана гнівний погляд:
— Я й вимагаю пені, але за інше. Якщо видаси Базарали властям, я стягну з тебе пеню за Ісу, який загинув з твоєї вини. Зрозумів?
Такежан розгубився. Всі ці дні він найбільше боявся, щоб хтось не заговорив про цю смерть. Поборовши свої почуття, він розіграв здивування:
— До чого тут Іса? Людина вмерла з божої волі, а я за це відповідаю? Що, я його вбив?
— Так, ти. Ти і твій син Азимбай. Ви побоями погнали його, хворого, напівголого, в буран і в мороз. Він загинув, бо застудився тієї ночі. Через твоїх овець загинув, а ти хоч би крихту дав йому перед смертю! Де ті чотири вовки, яких забив відважний жигіт? Чи дав ти йому за них хоч четверо ягнят? Навіть шкури забрав собі! Ти не тільки вбив, але й пограбував мертвого!
Гнівні слова Абая неабияк злякали Такежана. Видно було, що Абай до найменших подробиць знає все, що стосується загибелі Іси. Якщо хтось із присутніх розповість про це іншим, справа розголоситься і впаде на голову Такежана новим лихом. Він поквапно підвівся і почав одягатись, щоб відразу їхати.
— Ось такий Іса і був людиною з народу! І сироти його бідолашні, і стара мати, і хвора вдова — це і є народ. А яким дорогим його сином був Іса! Яку відвагу показав він, захищаючи твою худобу! Ти сам або Азимбай — могли б ви учинити це, рятуючи своє ж багатство? Ні, нехай уже всі мої думки і бажання будуть разом з такими людьми, з народом, на боці якого і справедливість, і добро! Ви не варті й ламаного нігтя таких людей! їх сотні, тисячі, і всі вони знедолені й скривджені. Коли подумаєш, що Іса згубив своє життя заради пожадливості людей, яким охляле ягня дорожче за людину,— серце стискається від гніву. Так, це був справжній герой, батир! До самої смерті, в гарячці, в маренні, він боровся з вовком. А хто знає, чи вовка він тоді проклинав? Чи не тебе і твого сина, безжального й лютого хижака, проклинав він? — сказав Абай, сам не підозріваючи, з якою душевною прозорливістю він розгадав передсмертні думки Іси.