Як велетенські, так і менші багатоколючники відрізняються від середземноморських ще й манерою захищатися. Я вже розповідав у розділі про острів Понца, що там при найменшому натяку на небезпеку вони ховаються в глибоких норах — своїх постійних житлах. Отже, використовують не індивідуальний, а видовий спосіб захисту, який ми вважали спільним для багатоколючників усіх морів земної кулі. Але в Червоному морі, як виявилося згодом, ці риби дуже рідко застосовують такий спосіб захисту. Найчастіше вони швидко втікають.
Ще одне цікаве явище: дентекс — хитра і сторожка риба, яку в Середземному морі спіймати неможливо, тут зовсім легко потрапляє в пастку. Коли дентексу загрожує небезпека, він ховається в норі, звідки його дуже просто витягти. Коротко кажучи, риби, які в нас рятуються втечею, тут залазять у нори і навпаки.
Ці кілька прикладів я навів для того, щоб продемонструвати, як багато треба ще працювати та скільки несподіванок чигає на нас на шляху до нашої мети.
ПЕРШІ ПІДСУМКИ
Спираючись на власні спостереження, я хочу зробити деякі підсумки проведеної роботи.
«Форміка» зайшла у води Червоного моря шістнадцятого січня, а сьогодні ми маємо двадцять п'яте лютого. Отже, наша експедиція вже сорок діб перебуває в тропічному морі. Члени експедиції занурювалися групами в десяти різних місцях і пробули під водою майже тисячу п'ятсот годин. Такі цифри здаються мені достатніми для першого звіту.
Крім спостережень, що кладуть початок всебічному і глибокому вивченню мешканців Шостого континенту, про яких я розповідав до цього, ми, поряд з виконанням головного завдання експедиції, зробили ще цілий ряд істотних висновків щодо праці людини в морських глибинах.
Праця наша під водою була досить різнобічною й тривалою. Сам цей факт говорить про серйозний успіх експедиції. Адже нікого з нас не з'їла акула, нікому не завдали шкоди зуби барракуди, ніхто не постраждав через несправність респіратора, не захворів від тривалого перебування у воді, одне слово, наш фізичний стан анітрохи не відрізняється від стану людей, які працюють на суші. Граціолі, лікар нашої експедиції, пильно слідкував за самопочуттям кожного з нас і вже тепер має серйозні підстави стверджувати, що тривале перебування під водою не шкодить людині.
Наш досвід набуває чималої об'єктивної цінності, коли зважити, що експедиція працювала в місці, найменш сприятливому як у відношенні безпеки (Червоне море найбагатше на так званих риб-людожерів), так і у відношенні клімату (високий ступінь вологості та спека сильно виснажують).
Думка про те, що ми досягли таких результатів тільки завдяки ґрунтовній попередній підготовці, була б помилковою. Ми розпочали працювати одразу ж після виснажливої подорожі, яка тривала цілий місяць, це по-перше, а по-друге, приклад Присцілли Гастінгс цілком спростовує такі думки. Молода англійська художниця, яка майже не вміла плавати, з першого дня почала працювати під водою разом з нами, і на її долю випали ті самі небезпеки і труднощі, що й на нашу. Вона швидко навчилася користуватися повітряним респіратором, ластами, маскою. Я зустрів її два дні тому біля самого краю коралового бар'єра Ентеари. Вона на самоті малювала спеціальними олівцями на пергаментному папері. 1 це на глибині дванадцяти метрів!
Отак ми, люди-амфібії, працюємо тут у незнаному світі, малюємо, збираємо матеріали, спостерігаємо, робимо зйомки. Ми плаваємо під водою вздовж коралових бар'єрів, оточені мешканцями глибин, вивчаємо морські пустелі, гори, пучини, джунглі, знайомимося з хижими та мирними рибами. Все більше й більше ми призвичаюємося до нових умов у цьому дивовижному світі, де закон тяжіння діє зовсім не так, як ми звикли до того: одна частина зламаного молотка тут падає на дно, а друга піднімається на поверхню. Ми звикаємо жити в горизонтальному положенні, користуватися «німою мовою», навіть склад наших думок ніби змінився під впливом мертвої тиші морських глибин… Від «звичайного» таке життя дуже відрізняється, але увійти в нього зовсім легко. На Шостому континенті море розгорнуло перед нами свої багатства. Всі наші попередні висновки, спираючись на які ми готувалися в експедицію, блискуче підтвердилися.
Під водою ми познайомилися безпосередньо з морськими тваринами, досі невідомими людям. Це має не тільки наукове, але й практичне значення. Зараз, наприклад, люди непродуктивно використовують риб, так само, як колись вони непродуктивно використовували сухопутних тварин. А коли людина глибоко вивчить життя риб і навчиться розводити їх, як навчилася розводити худобу, рибальство матиме цілком інше значення.
Те ж саме можна сказати про водорості. Людина зможе раціонально використовувати їх, тільки вивчивши корисні якості морських рослин. На узбережжі Португалії, наприклад, здавна збирають водорості, викинуті на берег хвилями. З них видобувають альгінову кислоту, яка йде на виготовлення тканини, міцнішої за льняне та конопляне полотно. Та хіба пристало людині задовольнятися тільки тим, що море дарує саме? Чому не спуститися на дно і не створити там справжнє морське сільське господарство?
А корисні копалини? Ми неодноразово спостерігали, як після вибуху невеликого пакета вибухівки з дна піднімалася сила-силенна бульбашок газу, як виявилося — метану. Якось ще в Середземному морі я блукав біля одного з Ліпарських островів і натрапив на багатющі поклади сірки. Я певен, якби під воду спустилися спеціалісти-геологи, через деякий час неодмінно вдалося б розпочати видобуток найрізноманітніших підводних корисних копалин, і в першу чергу — вугілля та нафти.
Ось які висновки я зробив після сорока днів праці під водою у складі експедиції, а також на основі власного багаторічного досвіду. Тепер я хочу пояснити ці теоретичні викладки на якомусь конкретному прикладі.
Візьмімо який-небудь пустельний, неродючий острів, хоча б Дахлак Кебір, де ми зараз перебуваємо, і уявімо собі, як змінився б він внаслідок використання ресурсів Шостого континенту.
Прийдуть перші підводні дослідники-спеціалісти і знайдуть тут численні джерела прісної води, відкриті ще нами. Це докорінно розв'яже одну з найважливіших проблем — проблему водопостачання. Інші спеціалісти розведуть плантації тих видів водоростей, якими тубільці годують своїх корів. На острові з'являться отари овець, і буде досить м'яса.
Уважно вивчаються риби, їх повадки, і внаслідок цього зростає продуктивність рибальства. І, нарешті, на острів приходять підводні геологи та енергетики і використовують підводні течії у протоці Нокра, як джерело електроенергії. За кілька років купка людей, узутих в ласти, докорінно змінює вигляд безлюдного, сухого острова.
Та я бачу, що дехто з читачів поблажливо посміхається, намагаючись прикрити хвоє недовір'я та скептицизм. Така сама посмішка, — я певен, — з'явилася б на устах мого діда, коли б йому в молоді роки сказали, що колись, у майбутньому, натиснувши кнопку на невеличкому ящичку, він почує голоси людей з різних кінців світу. І ця посмішка, без сумніву, змінилася б відвертим сміхом, коли б йому сказали, що колись, зручно влаштувавшись в кріслі у себе вдома і натиснувши кнопку на іншому ящику, він побачить відкриття міланського ярмарку або прем'єру в театрі Ля Скаля.
Танець морських дияволів
Ми залишили береги Італії взимку, а в Червоному морі на нас чекала нестерпна літня спека, після літа прийшла весна… а потім осінь!