На меблях відбилися пальці Містраля і Мацьошекової.
На склянці з-під горілки — пальці Містраля і Мацьошекової.
На склі письмового стола — відбитки пальців Містраля.
У кухні на графині — тільки пальці Мацьошекової і Мацьошека.
В лабораторії на скляній баночці з ціаністим калієм — пальці Протоклицької. Зате ніде не було відбитків пальців Касіци.
Я глянув на Журку: тепер мені було зрозуміло, чому у нього болить голова.
Трепка з інтересом переглянув результати дактилоскопічних досліджень.
— Дуже шкода, друже, — звернувся він до Журки, — але виходить, що лихий старигань Касіца, мабуть, надівав рукавички.
Журка не відповів.
— А крім того, це дуже цікаві результати, — закашляв Трепка. — Дуже цікаві і повчальні.
— Це все, що ви можете сказати? — скривився Журка.
Трепка похитав головою.
— Ні. Я ще радив би вам вивчати грецький алфавіт. Дуже раджу. Вивчайте, друже, грецький алфавіт.
Журка спідлоба глянув на Трепку і, ображений, відійшов.
Трепка подивився вслід йому і зітхнув.
— Наш друг Журка, на жаль, тільки вовк. А на вовків є вовчі ями. Здається, хоробрий Журка впав у таку яму і, боюся, що вже не вилізе з неї.
— Чи не час вам узяти кермо в свої руки? — запитав я.
— Ні. Наш друг Журка надто честолюбний, і я не хотів би його образити.
— Але ж успіх слідства… — зауважив я.
Трепка перебив мене:
— Слідство розвивається нормально, будь спокійний, хлопче.
Розділ XIX
До тераси під'їхала наша стара міліцейська «Шкода».
Капрал Кайтус доповів, що привезли доктора Міхала Касіцу, і одночасно передав кореспонденцію, яка надійшла до «Ізолятора» в суботу і після свят. То були самі поштові листівки з святковими поздоровленнями.
Журка швидко переглянув їх і віддав Трепці.
— Але ж це смішно! — вигукнув капітан. — Ви читали це побажання Містралю? — показав він Журці банальну листівку, на якій була зображена пальма.
— Ви думаєте, про ту жінку з Кельць? — сказав Журка. — Справді, смішно.
— «Найщиріші побажання і привітання з веселими святами шле Моніка, зовсім сухопутна свинка», — прочитав Трепка. — «Зовсім сухопутна свинка…» — повторив. — Цікавий підпис.
Від автомашини почулися сердиті голоси. Там сварилися.
— Що сталося? — знервований Журка підійшов до автомобіля.
— Не хоче вилазити, громадянине поручику, — скаржився шофер на молодого Касіцу, який забився в куток кузова.
Син професора кидав на нас нервові погляди. Він був без шапки. Мав коротке волосся, яке стирчало на всі боки, і низький лоб. Складалося враження, що цей чоловік ненормальний. Сидів мовчки, не рухаючись з місця.
— Що це за фокуси, докторе? — запитав Журка.
— За що мене арештували? — видавив Міхал.
— Ніхто вас не арештовував, докторе, — весело відповів Трепка. — Ми привезли вас сюди на прохання батька, який боявся гм… боявся, так би мовити, за ваш психічний стан.
— Що? — Міхал недовірливо глянув на нас. — Ви серйозно?
В цю мить зі сходів збіг професор Касіца. Він з'ясував справу.
— Ти, мабуть, збожеволів, — сказав розлючений Міхал. — Тягнути мене з допомогою міліції!
— Я хотів, щоб ти відпочив.
— Гарне місце для відпочинку ти обрав! — злісно гукнув Міхал. — Дім убивців!
— Міхал!
— Я жодної хвилини тут не залишуся! Що, власне, тобі приверзлося?
— Але ж зрозумій, хлопче… Твій стан…
— Мені нема з чого радіти, — перебив Міхал. — Ти знаєш це найкраще. А про моє здоров'я не турбуйся, — процідив крізь зуби, — під трамвай не кинуся. Це все, що я хотів тобі сказати. І arivederci[4].
— Виїжджаєш?
— Негайно!
— А може, все-таки відпочинеш день-два….
— Ні. У мене сьогодні чергування.
— Залишився б хоч на обід.
— На обід можу залишитись, — знизав плечима.
З глибини саду вийшов Заплон.
— Міхале, ти тут? Що за скандал?
— Нічого. Мій старий збожеволів. Наказав привезти мене з допомогою міліції, — розумієш? — з допомогою міліції!
— Дуриш!
— Їй-богу…
Жваво розмовляючи, вони обидва зникли за поворотом алеї.
Під час обіду Міхал був неприродно збуджений. Я помітив, що Галінка занепокоєно приглядалася до нього.
— Ви звернули увагу на Міхала? — прошепотіла вона до мене. — З ним таки недобре. Як він на нас дивиться!
Справді, я відчував, що Міхал весь час стежить за нами, але як тільки наші погляди зустрілись, обличчя в нього неприємно застигло. Я, видно, не подобався хлопцеві.
На щастя, після обіду він одразу ж попрощався і вийшов. Касіца ніяково перепрошував Трепку за даремні турботи.
— Все-таки мені здається, що зараз йому краще. Депресія минула. Як ви вважаєте?
— Так, — відповів Трепка, — метод душевного струсу в таких випадках часто дає добрі результати… Мені здається, — додав він, дивлячись на небо, — погода утримається до вечора. Що б ви сказали, професоре, якби ми вибралися на прогулянку до Рудих Ям?
До Рудих Ям? — здивувався Касіца.
Ви забули, що там у нас хворий…
— Ах, справді… Ну, звичайно, — швидко згодився Касіца. — Іду.
На жаль, у Рудих Ямах на нас чекала сумна звістка: Інох уночі помер.
Наступного дня Журка з самого ранку замкнувся в кімнаті, щоб, як він пояснив, теоретично розробити слідство. Трепка й далі був якийсь незрозуміло пасивний і весь час копався на городі.
Тому майже весь час до обіду мені пощастило провести сам на сам з Галінкою.
На жаль, ця невеличка ідилія була дуже несподівано порушена десь близько дванадцятої години. Ми сиділи, пригорнувшись одне до одного, на лаві під каштанами, здавалося, в повній безпеці, коли раптом перед нами виріс Міхал Касіца. Окинув нас похмурим поглядом і, не сказавши ні слова, пішов стежкою далі. Але в мене було враження, що він тиняється десь поблизу. І цього було досить, щоб зіпсувати нам настрій.
— Яка нечиста сила принесла його сюди? — буркнув я. — Вчора зрікався «Пристані», а сьогодні приїжджає, мов нічого й не було.
— Міхал нерозсудливий, — сказала схвильована Галінка. — Ніколи не знаєш, що йому спаде на думку.
— До того ж мені здається, що він не відчуває до мене особливої симпатії, — зауважив я, пильно дивлячись на Галінку. — Чи не ви бува цьому причина?
— Ох, напевно, — засміялася Галінка.
— Він закоханий у вас?
— Так мені здається.
— А ви?
— Нічого серйозного. Хіба взагалі можна думати про Міхала серйозно?
— Гм… — непевно буркнув я.
— Невже ви ревниві?
— Можливо.
— Не треба… — Галінка погладила мене по щоці. — Ви ревнивий, злий міліцейський вовк.
У Пясечному пробив годинник.
— Що, вже дванадцята? — Галінка схопилася з лави.
— Що сталося?
— Я мушу бігти до Мацьошеків, треба зробити перев'язку малому. Яцек розрізав учора коліно до самої кістки.
Ми розійшлися на головній алеї.
На веранді я зустрів Журку, який колупав зубочисткою в зубах.
— Що нового? — спитав я.
— Міхал повернувся, знаєш?
— Так, я бачив його.
— Знову посварився з батьком і побіг, мов божевільний, у сад. Я повинен допитати його. Не подобається мені цей тип.
— Він розбив машину і опинився в скрутному становищі.
— Думаю, що це йому не вперше в житті. Я знаю таких людей. З них усе — як з гуски вода.
Ми розговорилися про молодого Касіцу, а коли ввійшли до вестибюля, всі вже сідали обідати. Журка підійшов до Міхала.
— Після обіду я б хотів поговорити з вами, докторе.
— Про що? — видавив Міхал.
— На кримінальні теми. Це ж, мабуть, цікавить вас? — процідив Журка з посмішкою, яка заморозила загальний настрій.
4
Arivederci (італ.) — до побачення.