І я з своїм передчасним захопленням та мріями сам собі здавався тепер уже тільки смішним. Нещасний поручик міліції, який заплутався між своїм здичавілим начальником і п'яним ескулапом! Смішний і страшенно незграбний! Доля ще раз насміялася надо мною. Мені завжди не щаститиме. До самої смерті.

І замість того, щоб дати п'яному ляпаса, я вирвав у нього з рук пляшку і наповнив чарку.

Була дев'ята година ранку, коли я злякано схопився. Виявилося, що я одягнутий лежав на дивані у вестибюлі. В роті було гірко, хотілося пити. Дуже боліла голова. Я пам'ятав усе, що сталося вчораїй страшенно сердився. Розумів, що поводився по-дурному, зовсім розклеївся. До того ж я встановив, що свою поведінку я переживаю болючіше, ніж втрату рукопису, і цей висновок; остаточно пригнічував.

Я пішов на кухню, напився води, потім заглянув до кімнати професора. Трепка без сорочки, свіженький, рожевий, як завжди, сидів за столом, а капрал Кайтус у кухонному фартусі подавав йому на підносі рідко зварені яйця і чай.

— А, ось і ти, нарешті, — сказав капітан, побачивши мене. — Твій психічний стан, Павелеку, турбує мене. Правда, ти був свідком сумних сцен, але ж треба вміти й програвати, хлопче. Наша робота — це гра. Трапляється, нашу карту б'ють. Але ж маємо ще втіху: нам лишилося закінчити гру. Треба піймати вбивцю.

— Тобто кого? — я похмуро глянув на нього.

Трепка поперхнувся яйцем.

— На жаль, хлопче, поки що не можу задовольнити твоєї цікавості. Доведеться тобі запастись терпінням.

Я прикусив губу.

— Ви певні, що це не Йонаш?

— Я вже сказав тобі: Йонаш не вбивця, хоч, мабуть, теж не кришталева особа.

— На чому базується ваше твердження?

— На тому, що я знаю прізвище вбивці. Але це ще не виключає участі Йонаша у вбивстві Містраля. Якби ти подумав, хлопче, то сам дійшов би до такого висновку. Адже вчора ти випробував Йонаша. Це слабка людина, психічно нестійка, боягузлива і нервова. Тимчасом спосіб, який застосував убивця, свідчить, що злочинець — людина холоднокровна, відважна і з залізними нервами. Звертаю твою увагу і ще на один, не менш важливий аргумент, Йонаш не знав про трагічну помилку. Навіть не знав, як слід, де шукати рукопис.

— То яка ж у всьому цьому роль Йонаша?

— Просто він хотів скористатися з нагоди. Всупереч своїм брехливим твердженням, Йонаш добре знав про рукопис «Епсилон». Чому асистент приховав перед нами цей важливий факт? Бо хотів заробити на смерті професора Містраля. А може, пощастить? Може, ні вбивця, ні ми не догадаємося, що професор таємно, ховаючись від усього світу, зробив цінний науковий винахід? Є сорт людей, які думають практично і не вважають, що обкрадати покійників — нечесно, — адже ніхто на цьому нічого не втратить, нікому з того не буде кривди, а вони скористаються з нагоди. І Йонаш хотів скористатись. Якби все скінчилося щасливо, ми через рік чи два довідалися б про геніальне відкриття доктора Йонаша в галузі боротьби з білокрів'ям. Але йому не пощастило, Йонаш зазнав подвійної поразки. Він потрапив у нашу пастку, а до того ж виявилося, що в обкладинці, позначеній буквою епсилон, очікуваного рукопису немає, його щастя, що натрапив на нас. Якби Йонаша застукав тут наш хоробрий Журка, то хлопцеві нелегко було б виплутатися з обвинувачення у вбивстві. Думаю, що цей випадок по-справжньому відучить його від злочинів «при нагоді». Власна зухвалість добряче налякала хлопця, тепер він як вогню боїться компрометації. Крім того, Йонаш уже зовсім протверезився і думає про те, як відповісти на мої запитання, тобто готується до генеральної сповіді.

Я приглядався до Трепки, охоплений неприємним подивом. Скільки вже разів капітан вражав мене своєю витримкою, але в даній ситуації його холоднокровність здавалася мені просто цинічною.

— Ви, здається, не дуже засмучені втратою рукопису, капітане, — з гіркотою зауважив я.

Трепка флегматично витирав рот.

— Розумію твій жаль, друже, але що ж, по-твоєму, мені робити? Адже розпач тільки збільшить нещастя. Повір мені, друже, — та мить, коли я зрозумів трагічну помилку вбивці, була найчорнішою хвилиною мого життя. Але я. вже старий, у мене був час навчитися чинити опір зрадливій долі. Програючи, я тільки запитую сам себе, чи з моєї це вини? Якщо відповідь звучить: «Ні», то намагаюся бути спокійним.

— А… значить, у вас чисте сумління, — сказав я з іронією.

— А ти думаєш, якби у мене було нечисте сумління, то я о дев'ятій годині їв би тут рідко зварені яйця? Ні, друже, запобігти нещастю ми не могли. Вже тоді, коли ми дізналися про рукопис «Епсилон», було пізно.

— Невже не можна було дізнатися раніше?

— Чудес не буває, — буркнув Трепка. — Коли б я був ясновидцем, то не працював би за собачі гроші в міліції, а почав би ворожити… Якби ж то професор повірив нам… а я ж просив його про це, Павелеку… Але він приховав від мене справжню причину замаху, хоч, безумовно, догадувався про неї. Це була фатальна обставина і для нього, і для всіх нас. Це трагедія недовір'я, хлопче.

— Капітане, — сказав я, — ви справді не маєте вже надії?.. А може, той рукопис…

— Ні! — перебив мене Трепка. — Обманювати себе з приводу цього — божевілля. Механізм цієї історії дуже простий.

Трепка схилився над письмовим столом і з хвилину щось креслив на папері.

— Глянь на цю табличку. Професор Містраль працює одночасно над трьома творами, позначаючи їх порядковими буквами грецького алфавіту. Ось вони:

праця про авітамінози — «Дельта»;

праця про білокрів'я — «Епсилон»;

праця про агранулоцитоз — «Дзета».

Праці «Дельта» і «Дзета», тобто праці про авітаміноз і агранулоцитоз, не мали для нього великої цінності. Зате праця «Епсилон» була сенсаційним твором неоціненного наукового значення. Містраль мав намір оголосити її на Всесвітньому конгресі гематологів у Токіо. Як ми знаємо, професор не дуже довіряв своєму оточенню, для чого, зрештою, у нього були певні підстави. Він боявся, що хтось може вирвати з його рук твір, який був для нього питанням усього життя. Тому й працював таємно, не допускаючи до цієї справи навіть найближчих своїх співробітників. Останні події ще підсилили його підозри. Щоб бути спокійнішим за безпеку рукопису, професор, виїжджаючи до «Пристані Ескулапа», замінив обкладинку. Глянь, будь ласка, як розміщено твори тепер, — Трепка показав мені таблицю:

праця про авітамінози — в обкладинці з позначенням «Епсилон»;

праця про білокрів'я — в обкладинці «Дзета»;

праця про агранулоцитоз — в обкладинці «Дельта».

— Чекайте, — сказав я, — а на якій підставі ви твердите, що розміщення було саме таке?

— Ти забув про зізнання Мацьошека. Мацьошек сказав, що на обкладинці, яку він знайшов у теплиці, був знак «Дзета». Отже, в ній мала бути праця про агранулоцитоз. Тимчасом, як нам відомо, рукопис роботи про агранулоцитоз був підкинутий Йонашу, і асистент заховав його в шпаківні. А оскільки у знайденій сьогодні третій обкладинці — «Епсилон» — був рукопис про авітамінози, то виходить, що знищений рукопис, який містився в обкладинці «Дзета», був твором про білокрів'я. Зрозуміло?

— Так… — видавив я приголомшений. — Але навіщо вбивця забрав усі три рукописи? Адже його цікавила тільки праця «Епсилон».

— То був злочин, розроблений, так би мовити, науково, — пояснив Трепка, — злочин, де все було передбачене чи, скоріше, мало бути передбачене. Убивцю справді цікавила тільки праця «Епсилон», але два рукописи, які лишилися, теж мали виконати певну функцію. По-перше, крадучи їх, злочинець хотів створити фальшивий мотив злочину. По-друге, підкидаючи їх Йонашу і Мацьошекам, він хотів спрямувати підозру на них.

Якусь мить я мовчав, намагаючись розібратися в своїх думках.

— Одно мені ще здається дивним, — сказав я нарешті. — У професора вкрадено всі три рукописи…

— Правильно.

— У вбивці, напевно, була можливість ознайомитися з їх змістом. А підкинули працю «Епсилон», яка саме й цікавила вбивцю. Чим же пояснити цю катастрофічну помилку?