Але, про всяк випадок, він все-таки усуває капітана корабля «Сан-Антоніо» Антоніо де Кока і призначає на його місце свого племінника Мескіту. Тоді змовники вирішують виступити відкрито проти Магеллана. Гаспар де Кесада, Хуан де Картагена і Антоніо де Кока разом з десятьма матросами-іспанцями проникають вночі на «Сан-Антоніо» і, захопивши судно, заарештовують Мескіту. Незабаром три з п'яти кораблів потрапляють до рук заколотників. У Магеллана залишилося тільки два: «Тринідад» і «Сант-Яго», капітан якого, Хуан Серано, був давнім другом Магеллана і не зрадив йому.

Два проти трьох. У стані заколотників чотири капітани: Хуан де Картагена, Гаспар де Кесада, Антоніо де Кока і Луїс де Мендоса, всі — іспанські гранди.

Слід згадати ще про одного іспанського офіцера, Себастьяна де Кано, який після смерті Магеллана гратиме першу роль. В заколоті його роль невелика, і хоч він і бере в ньому участь, проте намагається залишатись у тіні: адже заколот може й не увінчатись успіхом.

Але Магеллан і не збирається складати зброї. Він одважується на дуже сміливий і не менш ризикований крок: посилає на «Вікторію» суддю Гомеса де Еспаносу на чолі п'яти вірних матросів із завданням роззброїти екіпаж. Шестеро проти шістдесяти заколотників разом з капітаном Луїсом де Мендоса!

Суддя де Еспаноса підіймається на палубу «Вікторії» і зачитує капітанові лист Магеллана, з якому той запрошував його до себе на переговори. Луїс де Мендоса іронічно посміхається:

«На корабель Магеллана? Щоб він заарештував, як Хуана де Картагена? Цей португалець вражає своєю наївністю…»

Поки Луїс де Мендоса розмірковує, Гомес де Еспаноса вихоплює з-під плата кинджал і загороджує його в горло заколотникові. Вихоплюють кинджали й інші п'ять матросів. Ошелешений екіпаж «Вікторії» паралізовано.

Все це відбувається так швидко й несподівано, що не встигли офіцери й матроси опам'ятатись, як судно повернуло до флагманського корабля…

Отже, в руках у Магеллана вже три судна: «Тринідад», «Сант-Яго» і «Вікторія». Інші два відмовляються підкоритися.

Всі ці події розгортаються в затоці Сан-Хуліан. Своїми трьома кораблями Магеллан закриває вихід із затоки. Заколотники не можуть втекти у відкрите море. Перед ними два шляхи: або взятися до зброї, або ж здатися. Марно розмахують непокірні капітани шаблями; матроси не можуть або й зовсім відмовляються битися з кораблями Магеллана. І коли на «Консепсіон» і «Сан-Антоніо» піднімаються прибічники Магеллана, ніхто не чинить опору. За кілька годин заколот ліквідовано, а зрадників-офіцерів закуто в кайдани.

Лише один з них — Гаспар де Кесада — вихопив меч і смертельно поранив вірного Магелланового кормчого Елоріяга. Адмірал виголошує Гаспару де Кесада смертний вирок і доручає його ж ад'ютантові, Луїсу де Муліно, який теж брав участь у заколоті, щоб спокутувати провину, відрубати голову своєму капітанові. Вирок було виконано на патагонському березі.

Ще одного запеклого бунтівника треба покарати: Хуана де Картагену, який подав сигнал до бунту. І Магеллан приймає рішення: залишити Хуана де Картагену на березі, а разом з ним і одного священика, який теж підбурював матросів. Кораблі знімаються з якорів, і ніхто не знає про долю цих двох заколотників.

Але ось налітає страшенна буря, і флотилія зазнає нового удару: один з кораблів іде на дно.

Ще кілька місяців кораблі не можуть залишити затоку Сан-Хуліан, закуту кригою. А коли нарешті настає весна і відремонтовані судна готові знятися з якоря, моряки зустрічають на березі велетенську людину з пофарбованим обличчям і довгим волоссям, одягнену в шкури і прикрашену пір'ям. Людина настільки висока, що матроси ледве дістають їй до пояса. За цим велетнем з'являється ще кілька таких, як і він, чоловіків і жінок. У них були страшенно довгі ноги, і мандрівники прозвали їх патагонцями, а землю — Патагонією.[21]

26 серпня всі чотири кораблі нарешті знімаються з якорів. А 21 жовтня Магеллан відмічає в своєму щоденнику: «Під'їжджаємо до високих білих скель, розкиданих на всьому просторі океану. Між ними відкривається велика затока. Вдалині височать гори, вкриті снігом».

Магеллану й на думку не спадає, що це зовсім не затока, а та сама протока, яку він шукає ось уже рівно тринадцять місяців. Він висилає вперед два кораблі: «Консепсіон» і «Сан-Антоніо». За п'ять днів вони мають повернутися до гирла річки, яка поблизу впадає в море.

І кораблі справді повертаються на п'ятий день, урочисто стріляючи з усіх гармат. Капітани обох кораблів запевняють, що це і є та протока, яка виведе їх у Тихий океан.

Найщасливіша хвилина в житті Магеллана: нарешті, ось вона, та протока, що з'єднує два океани!

З того часу ця протока зветься Магеллановою.

Кораблі тріумфально вирушають через протоку. Але коли, докладно обстеживши протоку, вони збираються на той бік, один з кораблів не з'являється. Це — «Сан-Антоніо», найбільший і найкращий корабель, з великими запасами продуктів.

Магеллан збентежений. Він викликає до себе астролога Андреса де Сан-Мартіна, який супроводить його, і наказує скласти по зірках гороскоп і узнати, де знаходиться «Сан-Антоніо». В ті часи навіть найосвіченіші люди вірили в гороскопію — «науку» ворожіння по зірках.

Астролог Андрес раптом згадав, що колись один з іспанських офіцерів, Естеваон Гомес, на засіданні військової ради наполягав повернути назад до Іспанії. Тепер цей офіцер був на тому кораблі, що зник. І астролог угадує — вперше і востаннє в житті: «Сан-Антоніо» втік до Іспанії.

У Магеллана лишається три судна. На них він вирушає в Тихий океан, цю безмежну водяну пустелю. Цілих сто шість днів пливуть мандрівники, не зустрічаючи на своєму шляху жодного острова, якщо не говорити про кілька голих безводних скель. Багато моряків помирає від голоду й спраги. Тільки 6 березня 1521 року «Тринідад», «Консепсіон» і «Вікторія» наближаються до групи невідомих островів.

Вони збираються зійти на берег, щоб утолити голод і спрагу, але остров'яни випереджають їх: нап'явши на щогли паруси з пальмового листя, до кораблів уже мчать прудкі маленькі «кану». Тубільці, голі й наївні діти природи, миттю залазять на кораблі і забирають усе, що їм попаде під руки. Особливо їх приваблюють блискучі металеві речі. Потім з неменшим галасом, веселі й задоволені, вони залишають кораблі. Хіба вони розуміють, що вчинили злочин, пограбували кораблі? Адже в їхній мові навіть слів таких немає. Магеллан називає ці острови Ландронськими — островами злодіїв.

Ця назва несправедлива, бо брязкальця, які тубільці позатикали собі в волосся, — дрібниця в порівнянні з наміром короля захопити руками Магеллана всі не відкриті досі острови разом з людьми і всіма багатствами. Тепер ці острови називаються Маріанськими.

17 березня 1521 року Магеллан кидає якір біля Масави — одного з островів Філіппінського архіпелагу.

Вождь племені — Каламбу — зустрічає гостей дуже привітно. За кілька днів Магеллан відвідує острів Себу, розташований на 124° східної довготи і на 10° південної широти. Вождь цього острова Хумабон вітає Магеллана, мов рідного брата. Гостинні тубільці не знають, як догодити своїм білим гостям. Ці наївні діти природи досі й не підозрівали, що на світі існують інші острови, крім їхнього, а тим більше, що існують білі люди.

Але безмежна радість Магеллана швидко потьмарюється. І причина того — маленький островок неподалік од Себу. Островок носить назву Макатан, а його вождя звуть Силапулапу. Людина з таким кумедним ім'ям виявляється гордою й неприступною. Коли кілька Магелланових матросів сходять на берег, остров'яни стрічають їх дуже вороже. Вони не захоплюються ні їхньою білою шкірою, ні блискучим намистом, ні дивними дзеркальцями, в яких можна побачити своє обличчя. Навпаки: тубільці тримають луки напоготові, і матроси змушені відступити.

Магеллан вирішує провчити зухвалого Силапулапу на науку іншим вождям цих чудових островів. Хай знають, що білі люди не люблять цяцькатися з непокірними. Як він зважився, цей кумедний Силапулапу, прогнати його матросів з острова!? Якщо нахабу не покарати, його приклад можуть наслідувати й інші, тоді іспанському королю нехай і не сняться дивні квітучі острови. Навіть благословення самого папи римського йому не допоможе.