Черепанов натягнув стьобані ватяні штани, підперезався ременем. Тепер він, розпухлий од одягу, круглий, обважнілий, повинен бути незграбний, неповороткий, а він без будь-яких зусиль, швидко і спритно заліз у водонепроникну, виготовлену з еластичної гуми оболонку, скомбіновану з штанів, сорочки і капюшона. Широкі браслети з особливої прогумованої тканини щільно стискували зап'ястя. На шиї такий же запобіжний пристрій. Браслети і особливий комір не пропускали під гумову оболонку ні води, ні повітря. Це допомогло підводному плавцю певний час зберігати нормальну температуру тіла.
Зверху гумового комбінезона, який ущільнив вовняний одяг, він натягнув ще один, парусиновий, під колір води і ночі. Це вже було маскування і захист од різних підводних випадковостей — гострого корабельного виступу, палі, корча, пня, затопленого уламка щогли, яка ржавіє на дні.
— Здорово це в тебе виходить, Кеп! — здивувався Шатров. — Так швидко обернувся на «жабу».
— І це ще не все.
Черепанов всунув ноги у важкі, на свинцевій підошві черевики і закріпив їх еластичними застібками. На грудях зручно приладнав кисневий балон, а на лівій руці водонепроникний годинник, скомбінований з компасом. До пояса причепив ліхтар, кинджал у чохлі. Нарешті, шумно видихнувши повітря, він сів на кормову лавку, поклав на коліна гумову маску з величезним скляним оком і з гофрованою трубкою від кисневого приладу.
— Отепер готовий.
— Не розумію. — Гойда здивовано дивився на плавця, вкрай обтяженого, як йому здавалося, громіздким спорядженням.
— Що тобі не зрозуміло, Василю? — запитав Шатров.
— З таким вантажем навіть секунди на воді не втримаєшся, підеш на дно.
— Дунай Іванович, чув?
— Чув.
— Поясни людині, поки є час. Нехай знає, що до чого.
— Можна. На мені нав'ючений не простий вантаж. Хитромудрий. Уся хитрість в сорочках, штанах, комбінезонах. У складках, рукавів, штанів збирається повітря. Воно, наче подушка, лягає між тілом і резинового шкурою — гріє і надає плавучості. Можу лежати на воді з усім своїм верблюжим вантажем, як поплавок. Захочеш утопити — нічого не вийде.
— А як же ви пірнаєте?
— Для цього є ще одна хитрість. Дивись! — = Черепанов узяв важкий свинцевий пояс, що лежав на кормі і показав Гойді. — Коли треба, можу втратити плавучість. Варто лише відтягнути на короткий час комір сорочки від шиї, і водяний тиск витягне з «подушки» через щілину між шиєю і сорочкою чималу порцію повітря. Я стану важчим кілограмів на двадцять і піду на глибину.
Попереду, на фоні дунайської води, вирізнилися темні пліши, велика і менша — острови Тополиний і Чорний.
Переключивши мотор на підводний вихлоп, без вогнів, у цілковитій тиші пробиралися до Чорного: глухою протокою, мілководдям, у тіні верб і осокорів.
Зайшовши у затишну бухточку, заглушили мотор.
— Он там, — прошепотів Дунай Іванович і махнув рукою на ріку, де спалахував вогник бакена, попереджаючи, що там перекат. Бакен був недалеко, метрів за сто від бухти.
Черепанов підвівся і, тримаючись за гілку верби, що звисала над катером, почав вдивлятися в шлях, який мав незабаром подолати.
— Отже, по цей бік бакена? — запитав Шатров.
— Метра за два ближче до фарватера. Дозвольте виконувати?
— Іди!.. Розвідай і залиш усе як є. Тільки обережно! Дідько їх знає, який там приготували сюрприз.
— Не хвилюйся! Сюрпризи роблять люди, люди їх і відгадують.
Дунай Іванович надів гумову, з теплою підкладкою шапочку, потім капюшон, переступив борт катера і, незграбно крокуючи, пішов у напрямку дунайського стрижня. У воді його було видно все менше й менше. І раптом він зовсім зник. Ні сплеску. Ні сліду на поверхні Дунаю.
Повернувся через сорок вісім хвилин.
Вибрався на берег, стягнув маску, обережно вдихнув повітря, повільно видихнув, «промиваючи» свіжим струменем легені.
Шатров і Гойда мовчки дивилися на нього, терпеливо чекали, що скаже.
— Ех, запалити б!.. — промовив Черепанов і винувато посміхнувся, відкриваючи блискучі зуби. — Ну, нічого, обійдуся.
— Що там? — запитав Шатров.
— Контейнер з гвинтовою кришкою, а в ньому — десятикілограмові «підривні рибки». Прикріпи кілька до бокового кіля глибше від ватерлінії — і будь здоров, нема корабля.
— Скільки їх?
— Дюжина. І дві міни-торпеди.
— Торпеди?
— Малятка. Алюмінієві балони, начинені особливою вибухівкою. Кожен у чемодані може заховати. Останнє слово підривної техніки. Газова камера регулює плавучість і затоплюваність. Такими «сигарами» можна висадити в повітря міст. Вибухають вони звичайно на дні ріки — тиск води посилює вибухову силу. Управління кнопочне: одна кнопка для камери затоплення, друга — для камери спливання, третя — для включення годинникового механізму.
Шатров і Гойда перезирнулися. Вони готові були задати один одному десятки питань.
— То кажеш, їх можна заховати у чемодані? — промовив Шатров.
— Цілком.
— Ну що ж, Дунай Іванович, — сказав Шатров, — роздягайся, поїдемо відпочивати.
Через кілька хвилин катер безшумно пройшов глухою протокою.
«ЦУГ ШПІТЦЕ»
Від причалів Регенсбурга відійшла пристосована до плавання по річках і морях швидкохідна спортивна яхта «Цуг шпітце». Гострогруда, новенька, з блакитними шовковими вимпелами на щоглах, вона легко розтинала холодну воду гірського Дунаю і мчала вниз, на схід, до Австрії.
Свіжий вітер рвав на кормі чорно-червоно-золоте полотнище.
Кожен, хто проводжав поглядом освітлене сонячними променями судно, не міг не радіти. Серцю кожного німця дорогі слова: «Цуг шпітце».
Напередодні відплиття яхти з Регенсбурга в газеті «Баварський час» надрукували фото «Цуг шпітце» і під ним текст: «Найвища точка Німеччини завтра опівдні почне свій навальний рух у найнижчу точку великого Дунаю — до його гирла, в царство пеліканів, лебедів, лелек і очеретяних нетрів, туди, де тоннами видобувають чорну ікру. На судні перебувають тринадцять молодих матросів-спортсменів: рибалок, плавців, любителів далеких мандрів. Чортову дюжину очолює старий дунайський вовк. Молоді баварці пройдуть по Дунаю вниз і вгору понад п'ять тисяч кілометрів, відвідають сім дунайських країн. Зайдуть у чорноморський порт Констанцу, в Стамбул. Щасливого вам плавання, відважні шукачі пригод!»
Жодного слова правди не було в цій замітці, підготовленій у «Відділі таємних операцій».
Прикордонна поліція Регенсбурга лише для формальності заглянула в судновий журнал «Цуг шпітце» і дала «дозвіл» на закордонне плавання.
В трюмі яхти на підвісних ліжках спокійно відпочивали люди-жаби. Їх не внесли у список команди. Таємні пасажири були словаки, угорці, болгари, румуни, росіяни.
Команда «Цуг шпітце» складалася з німців Федеративної Республіки Німеччини, досвідчених співробітників секретної служби, очолюваної Рейнгардом Геленом, у минулому гітлерівським генералом, а тепер одним з найближчих помічників «Бізона».
У серпні тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року президент США Гаррі Трумен поставив свій підпис під Потсдамськими рішеннями. І в цей же час, у штабі 7-ї американської армії у Вісбадені закінчилися переговори між представниками американської розвідки і фюрером німецького шпигунського центру у Східній Європі Геленом. Гітлерівець Гелен, виконуючи головний пункт укладеної угоди, передав «Бізону» секретний архів і всі списки своєї агентури в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Болгарії, Угорщині та інших країнах.
Серед особливо видатних осіб, яких «Бізон» одержав у спадщину, виділявся Карл Бард, інженер-гідролог, колишній член так званої Дунайської комісії.
Тепер Карл Бард очолив операцію «Цуг шпітце».
Босий, у білому вовняному светрі, у синіх джинсах, прострочених подвійним швом, з ковбойськими шкіряними нашивками на задніх кишенях, стояв він біля штурвала і весело оглядав береги Дунаю. Обличчя засмагле від високогірного сонця, обвітрене крижаними вітрами, скуйовджене волосся, як і належить відважному шукачеві пригод.