Цілий день не давало спокою Сабліну останнє повідомлення Єршова. Навіщо потрібний Жанбаєву сейсмограф? Що збирається він розвідувати за його допомогою?

Чим більше думав Саблін про цей сейсмограф, тим ясніше ставало, що це не випадкова знахідка.

«А що, коли Жанбаєва цікавлять наші праці в галузі атомної енергії?» — мимоволі виникла тривожна думка. Адже і минулого року і навесні цього року було затримано декілька шпигунів, які зізналися, що їх цікавили праці в галузі атомної енергії. Чому ж не міг цікавитись цим і Жанбаєв? Робота в археологічній експедиції дає змогу йому вільно роз'їжджати по всій Аксакальській області і встановлювати свої сейсмографи, де тільки йому потрібно.

Випробування атомної бомби обов'язково зв'язане із сильним вибухом, подібним до маленького землетрусу. Чутливі сейсмографи можуть зареєструвати і навіть визначити епіцентр такого землетрусу на дуже значній відстані від нього. Можливо, Жанбаєв і розвідував райони випробування наших атомних бомб?

Але які ж райони?

Жанбаєв розташувався в районі Перевальська, де, як Сабліну було відомо, ніяких випробувань атомних бомб не провадилось. Чому ж тоді досвідчений міжнародний шпигун вибрав саме це місце?

А може Жанбаєва цікавило використання атомної енергії в мирних цілях? СРСР ніколи не приховував цих мирних цілей використання атомної енергії. Саблін пригадав заяву Вишинського на одній із сесій Генеральної Асамблеї ООН:

«… Ми поставили атомну енергію на виконання великих завдань мирного будівництва, ми хочемо поставити атомну енергію на те, щоб висаджувати в повітря гори, змінювати течію рік, зрошувати пустелі, прокладати нові й нові лінії життя там, де рідко ступала людська нога».

«Жанбаєв перебуває саме в районі прокладання однієї з таких нових «ліній життя», мимоволі подумав Саблін. — Але навіщо все-таки йому могли бути потрібні відомості про застосування атомної енергії в Радянському Союзі? Може, він мав намір вивідати техніку використання цієї енергії? Або хотів зібрати дані про ці роботи для провокаційної мети, для розпалювання атомної істерії?»

Генерал добре пам'ятав провокаційний галас з «літаючими блюдечками», здійнятий свого часу херстівською пресою з приводу міфічних радянських реактивних літаків у вигляді дисків, які з'явилися начебто над Америкою, з метою повітряної розвідки.

Що ж затівають сьогодні майстри міжнародної провокації?

Саблін замислено пройшовся по своєму кабінету і відстебнув крючки коміра — спека у Москві в ті дні стояла нестерпна.

«А як зараз там, у Середній Азії, нашому Єршову?» — подумав Саблін, зупиняючись біля відчиненого вікна, з якого несло жаром розпеченого сонцем асфальту.

Генерал стояв так деякий час, вдивляючись у потік автомобілів, які бігли по широкій площі. Виникло на мить томливе бажання — викликати машину, сісти в неї і поїхати куди-небудь за місто, ближче до природи, полежати на траві біля річки, поблукати в лісі… І знову думки повернулись до повідомлення Єршова, до турбот про справи, які потребують термінового рішення.

Генерал знову пройшовся декілька разів по кабінету і сів за письмовий стіл. На столі в зеленій папці лежали вирізки із закордонних газет, підібрані для Сабліна полковником Осиповим. На деяких з них були позначки полковника. Він пропонував, наприклад, звернути увагу на галас, здійнятий іноземною пресою в зв'язку з нашими досягненнями в галузі використання атомної енергії в мирних цілях.

Переглянувши ще раз ці вирізки, генерал зняв телефонну трубку і викликав до себе Осипова. Полковник зразу ж прибув.

— Який зв'язок між всім цим, — запитав його Саблін, кивнувши на папку, де лежали вирізки з газет, — з повідомленням Єршова? Адже не для розширення мого світогляду запропонував ти познайомитись з цим матеріалом?

— А зв'язок, може, й існує, — обережно відповів Осипов, акуратно зав'язуючи тасьму на папці.

Генерал здивовано розвів руками і усміхнувся:

— Може, але може й не бути. Це, знаєш, не відповідь.

— А хіба ти не звернув увагу на те, що у всіх цих статейках райони, в яких ми нібито використовуємо атомну енергію для будівельних робіт, називаються не зовсім точно? Крім того, висловлюється ж сумнів і про мирний характер наших будівельних робіт. Хіба не міг Жанбаєв одержати в зв'язку з цим завдання — уточнити і те й інше? Тобто і райони, де провадяться ці роботи, і характер цих робіт?

Генерал Саблін задумався. Припустімо, що все це так… Але чи не занадто самовпевнений ворог, який розраховує, що коли Привид відомий міжнародний шпигун, то йому вдасться добути цей секрет?

— Гаразд, припустімо, що ти правий, — сказав він вголос, підводячись із-за стола. — Припустімо навіть, що все це уявляється їм надзвичайно легкою справою. Незрозуміло, чому ж тоді Привид цей вештається в районі, в якому, як мені відомо, не тільки не випробовують атомних бомб, а й не застосовують атомну енергію в мирних цілях?

Помовчавши. трохи, він додав:

— Треба однак навести точніші довідки. Хто зараз в районі Аксакальська провадить найкрупніше будівництво?

— Міністерство шляхів сполучення.

— От ми й звернемось до цього міністерства.

Ще вчора в їдальні майор Єршов домовився з Малиновкіним, що в разі, коли це не терміново, вони будуть зв'язуватися листами до запитання. Пригадавши тепер про це, лейтенант зранку пішов на пошту і через декілька хвилин одержав листа із знайомим почерком на конверті.

Єршов написав цей лист ще вчора ввечері, вже після того, як розстався з Малиновкіним у міській їдальні, йому раптом спало на думку перевірити на Перевальській археологічній базі, чи відомо там що-небудь про Жанбаєва. Саме про це Єршов і просив тепер Малиновкіна.

Тут же, на пошті, під пристойним приводом, лейтенант довідався, де міститься база археологів, і зразу ж пішов туди.

База була на околиці міста, в маленькому будиночку, огородженому високим парканом. Крім цього будиночка, за парканом виявилось два великих сараї, де, як потім дізнався Малиновкін, зберігався інструмент і деяке майно археологів. Базою все це господарство називалось дуже умовно, по суті це було щось подібне до складу.

Завідуючий базою, щупленький дідок у пенсне, пояснив Малиновкіну:

— У нас, молодий чоловіче, археологи переважно землерийний інструмент тут одержують. Адже вони, як кроти, в землі риються. Інколи, правда, і харчі до нас для них завозять. До речі, цьому самому Жанбаєву, про якого ви запитуєте, є особливе розпорядження видавати продукти сухим пайком. Він у них окремо десь колупається. Так би мовити, кріт-одиночка.

— А ви, дідусю, бачили його коли-небудь?

— Ні, не бачив, — байдуже відповів дідок, поправляючи своє старомодне пенсне з чорним шовковим шнурком. — І не дуже це мене засмучує. Я, молодий чоловіче, бачив на своєму віку чимало знаменитих людей і навіть особисто був знайомий з двома академіками: з Олександром Євгеновичем Ферсманом і Володимиром Панасовичем Обручевим. Я в знайомствах, знаєте, розбірливий. Цей ваш Жанбаєв був тут якось у мою відсутність, одержав продукти і мотоцикл свій бензином заправив. А ви ж хто будете? Теж, певно, який-небудь геолог-археолог? Чи історик?

— Я, дідусю, простий робітник-землекоп, — скромно відповів Малиновкін. — Хотів до кого-небудь з археологів найнятися. Мені порекомендували звернутися до Жанбаєва.

— А… — розчаровано сказав дідусь і відразу ж перейшов на «ти». — Нічим тобі нё можу допомогти в цьому, друже люб'язний. Одне тільки можу сказати — соромно, молодий чоловіче, у твої роки ніякого іншого фаху не мати.