— Все, товаришу генерал.

Ще раз оглянувши Єршова з усіх боків, Саблін зупинив свій погляд на вусах майора і спитав, усміхаючись:

— А чи не шкода буде з вусами розпрощатися?

— А може, й не варто з ними розставатися? — серйозно запитав Єршов, звичним рухом руки поправляючи вуса. — Підстрижу їх тільки на східний манір.

Саблін задумався.

— Ну що ж, мабуть, це непогано буде, — промовив він нарешті, уявляючи собі, який матиме вигляд Єршов у шовковій сорочці, із строкатою тюбетейкою на голові, і весело додав: — З Алімовим з цього приводу порадьтесь. Тюбетейку ще можете надіти, але більше нічого східного, а то дуже маскарадно вийде. Поїдете завтра вранці, а поки що відпочивайте і звикайте до свого нового прізвища. Із завтрашнього дня ви вже Мухтаров.

Єршов повертався від Сабліна у піднесеному настрої і був по-справжньому щасливий. Біля Кіровських воріт можна було б сісти в трамвай або автобус, але він вирішив перед подорожжю востаннє пройтись пішки по рідному місту — завтра рано-вранці поїзд з Казанського вокзалу мав завезти його далеко на Схід, у Середню Азію.

Він ішов повільно, розглядаючи прохожих, і йому здавалося, що люди, які зустрічалися по дорозі, дивляться на нього якось особливо пильно. І він не без гордощів думав про те, що, може, і життя і безпека всіх цих людей залежатиме в якійсь мірі від того, як він впорається з тим великим і важким, завданням, яке йому доручили.

Потім він подумав про дівчину, портрет якої стояв у нього на столі. Майнула на мить думка: «Може, зайти попрощатися?» Але він тут же відігнав її. Ні до чого це. Про те, що він від'їздить, вона і так дізнається від свого батька, а більше щось сказати їй він все одно не має права.

Дома Єршов ще раз оглянув давно вже приготовлені речі. Тут було тільки найнеобхідніше — в основному все те, що виявили в кишенях і в чемодані Мухтарова. Тепер треба було подумати, як би поводила себе ця людина в поїзді, як зустрілась би з Жанбаєвим. З роллю Мухтарова треба було зжитися зарані, щоб не сфальшувати в хвилину зустрічі з ворогом. Грати роль Мухтарова він повинен почати уже із завтрашнього ранку, з моменту посадки в поїзд.

Єршов згадав про прикомандированого до нього лейтенанта Малиновкіна і мимоволі відчув досаду. Навіщо йому цей юнак? Тільки заважатиме. Може, звичайно, потрібна буде його порада по ремонту радіостанції чи треба буде запросити про що-небудь генерала Сабліна по його рації, але він і сам як-небудь справився б з усім цим: адже все доведеться робити дуже скритно і обережно, хоч би не підвів його цей хлопець…

Єршов дуже мало знав Малиновкіна. Йому було відомо тільки, що він чудовий радист і радіомайстер, віртуоз по швидкісному прийому і передачі радіограм ключем радіотелеграфу. Треба було познайомитися з лейтенантом ближче.

З цим наміром майор Єршов підійшов до телефону і подзвонив начальникові відділу, в якому працював Малиновкін.

— Бажаю здоров'я, товаришу підполковник! Це Єршов вас турбує, — сказав він у трубку, впізнавши по голосу начальника відділу зв'язку. — Чи готовий Малиновкін до завдання генерала Сабліна?.. Готовий? Ну, тоді я хотів би побачитися з ним. Може, ви йому трубку передасте?

Єршов почув, як підполковник поклав трубку на стіл і крикнув комусь, щоб покликали Малиновкіна. Через декілька секунд у трубці знову зашуміло і почувся молодий, сильний голос:

— Лейтенант Малиновкін біля телефону.

— Здрастуйте, товаришу Малиновкін! — привітав його майор. — Єршов з вами розмовляє. Ну, як ви, готові? Забирайте тоді з собою все, що треба, і до мене на квартиру. Адресу вам скажуть. Ми тут і познайомимося ближче. Ну, до зустрічі!

… Малиновкін приїхав до обіду. В руках його був чемодан, через руку перекинутий легкий сірий піджак. Комірець світлої сорочки юнака розстебнувся, оголюючи загорілу шию. Обличчя лейтенанта здавалося зовсім молодим. Усміхався він ніжною, соромливою посмішкою. Єршов тільки поглянув на нього і відразу ж вирішив, що Малиновкін — хороший хлопець. Зібравшись було зустріти його холодно і суворо, він зразу ж забув про це рішення, усміхнувся і простяг Малиновкіну руку:

— Давайте познайомимось, товаришу Малиновкін! Як вас звати?

— Дмитро… Дмитро Іванович, товаришу майор, — зніяковіло промовив Малиновкін, не знаючи, куди постарити свій чемодан.

— А я — Андрій Миколайович. Це запам'ятайте, а те, що я майор, забудьте. Ім'я це теж, до речі, на сьогоднішній день тільки: завтра до іншого доведеться звикати. Чемодан ви залиште тут, мати прийде — прибере куди-небудь. Ви однак з комфортом збираєтесь подорожувати, — усміхнувся Єршов, кивнувши на чемодан. — Речей більше ніж треба взяли.

— Адже ж там… — почав був Малиновкін. Але Єршов перебив його:

— Нічого, нічого, я вас розвантажу, якщо потрібно буде. Пішли поговоримо про справу.

У кімнаті майора Малиновкін передусім звернув увагу на книжкову шафу і, коли Єршов запропонував йому стілець, сів так, щоб бачити корінці книг за скляними дверцями. Поки майор діставав щось із письмового стола, він уже пробіг очима назви деяких томів, що стояли ближче до нього. Тут виявились, головним чином, твори на військову тему. Але зате в сусідній шафі він прочитав на корінцях назви таких книг, яких ніяк не сподівався знайти в бібліотеці контррозвідника. Це відкриття викликало в лейтенанта почуття ще більшої поваги до майора, хоч він і так чув про нього багато цікавого.

— Сподіваюсь, вас уже познайомили з завданням, Дмитре… — Єршов зам'явся, пригадуючи, як по батькові Малиновкіна.

— Називайте мене просто Дмитром, — так само зніяковіло посміхаючись, запропонував Малиновкін.

— Згодний, — в свою чергу усміхнувся Єршов, уважно розглядаючи атлетичну будову тіла Малиновкіна. З усього було видно, що юнак неабиякий спортсмен. — Ну, так от, Дмитре, чи знайомі ви з нашим завданням?

— Так, в загальних рисах, товаришу майор… Пробачте — Андрію Миколайовичу.

— Так от: завтра вранці ми виїжджаємо — я на таксі, ви автобусом. Зустрічаємося в поїзді, у купірованому вагоні. Там ми «випадково» виявимося сусідами і «познайомимося». Я «виявлюсь» Мухтаровим Таїром Олександровичем, працівником Алма-Атинського історичного музею, що їде в наукове відрядження до Аксакальська. Ви відрекомендуєтесь мені молодим залізничником, що їде на будівництво залізниці. Прізвище та ім'я вам немає потреби змінювати. От яку б тільки спеціальність підібрати?

— Телеграфіста або навіть радіотелеграфіста, — підказав Малиновкін. — Спеціальність ця добре мені знайома.

— От і чудово! — погодився Єршов. — Я подзвоню пізніше, і вам пришлють відповідне посвідчення. Ну, а тепер ходімо обідати, та, до речі, й чемоданом вашим займемось: розвантажимо його трохи.

— А що ж в ньому розвантажувати, Андрію Миколайовичу? — здивувався Малиновкін. — У мене там рація. А з особистих речей тільки найнеобхідніше.

Всю дорогу від Москви до Куйбишева Єршов і Малиновкін грали в шахи. Вони нічим не відрізнялися від решти пасажирів — людей найрізноманітніших професій і багатьох національностей. Майор був одягнений у довгу шовкову сорочку, підперезану тонким кавказьким ремінцем з багатьма срібними пластинками, на голові — тюбетейка. Лейтенант був у тому ж одязі, в якому приїхав учора до Єршова.