Він устав, підійшов до кормового^ зрізу.

— Течія тут дуже сильна. А коли спливеш на поверхню, хвилями об борт б'є… Час би Коркіну виходити.

— А ось він і виходить, — сказав Пушков, вдивляючись за борт. З'являючись з хвилястих зеленуваточорних глибин, за бортом білів безперервний струмінь пухирів. Замерехтіли в глибині круглі відблиски міді. Людина в скафандрі, мов чудернацька головата риба, виринула на поверхню, працюючи плавцями рук.

Здавалося, хвиля, ударить її об залізну стінку, але вона спритно вхопилася за східець скоб-трапа, піднімалася з води, важко підтягуючи ноги в свинцевих, окутих міддю калошах.

Відгвинтили величезну кулю мідного окатого шолома. Чорноволоса голова Коркіна з'явилася над круглим резиновим коміром. Коркін жадібно дихав, ковтаючи вологий вітер.

— Усе точно, як заміряв старшина, — сказав, переводячи подих, Коркін. — Пошкоджень немає, крім пошкодження в підбаштовому відсіку другого понтона.

— Значить, дозволите заводити пластир? — спитав Костиков.

— Приступайте, — сказав Сливін.

Легким, майже юнацьким кроком командир експедиції збіг по крутих прольотах трапів, що з'єднують стапель-палубу з верхом башти. Трохи задихаючись, Андросов ішов слідом за ним.

У дощаній рубці чергового офіцера чекав біля апарата радист.

— Викличте капітана «Прончищева», — наказав Сливін.

Андросов зупинився біля прапора, що майорів на штоці. Глянув на обриси криголама, на «Пінгвін», ще не з'єднаний тросами з «Прончищевим»… Почав вдивлятися в лінію берегових скель.

Смуга прибою здіймалася біля підніжжя скель острова Скумкам. Башта маяка здавалася нерухомим гребенем хвилі, що знялася в повітря… Не було видно ні шлюпки, ні будь-яких ознак життя на острівці. Але ось від берегових складок щось рушило, почало віддалятись од лінії прибою. Шлюпка поверталася на док.

— Капітан «Прончищева» на апараті, — доповів із рубки радист.

Начальник експедиції взяв переговорну трубку.

— Сливін говорить. Сергію Севастяновичу, док, на щастя, має невелике пошкодження. Знімемося з якорів, як тільки заведемо буксири на «Пінгвін». Зараз повертаюсь на криголам, прошу почати підготовку до заводки. Як зрозуміли мене? Переходжу на прийом.

Він відпустив важіль трубки, слухав, що говорить Потапов. Знову натиснув важіль.

— Зрозумів вас, Сергію Севастяновичу.

Віддав трубку радистові, вийшов з рубки. Заклопотано глянув на Андросова.

— Правильно говорить народ, нещастя ніколи не приходить одно. Боцман Птицин зліг. Нога розболілася. Ходити не може. Зараз уточнимо: якщо взяти на «Прончищев» мічмана Агєєва, чи впораються тут без нього? А мічман служив раніше на криголамах, знає їх якірні й швартові установки…

— Я вже уточняв — впораються тут без Агєєва… А що Птицин зляже — треба було чекати, — сказав Андросов. — У нього серйозний ушиб. Під час аварії, згарячу, може, й болю того він не відчував, а потім ушиб себе показав… Мічман Агєєв уміє передавати свій досвід, за час походу виховав згуртований колектив. Якщо накажете перейти мічманові на криголам, його тут замінить боцман Ромашкін.

— А он і шлюпка вже підходить. Швидко обернулися, — сказав Сливін.

Вони спустилися по трапах. Парус на шлюпці був уже спущений, шлюпка точно, впритул підходила до понтонів. Олсен перший піднявся на палубу доку.

Норвезький лоцман увесь тремтів від стримуваного обурення.

— Ну, товаришу Олсен, що там на маяку? — спитав Сливін.

— Там на маяку… — Олсен швидко підвів старечі збентежені очі. — Там на маяку вчинено великий злочин. Там рибалки дуже налякані. Ловили тріску, залишилися ночувати на острові через туман. Уночі побачили, що погасло світло, прийшли на маяк… Старший серед них — Гельмар Верле, шанована в окрузі людина, дуже здивований, розсерджений…

У міру того як Олсен говорив, Андросов стиха перекладав його слова морякам, що скупчилися навколо.

— Вони розуміють, що значить маячний вогонь у таку негоду. Коли бігли на маяк, побачили — в морі з'явилось інше світло. Доглядач і його помічник лежали непритомні, а наверху був якийсь чоловік, злочинець.

Олсен обвів поглядом старшин і матросів, що стояли нерухомо.

— Це добре, що мене слухають усі. Про це повинен узнати весь світ. Рибалки кажуть: учора ввечері бачили поблизу острова підводний човен… А коли прийшли на маяк, чоловік, що погасив ліхтар, стояв на верху башти, дивився на море в бінокль. Рибалки хотіли схопити його, але він вистрілив, поранив у руку Освальда Свенсена, молодого хлопця, збив з ніг двох інших, утік… Коли розвиднілося, рибалки оглянули острів, проте нікого не знайшли…

— Так він і чекав би їх! — сказав Агєєв. — Ясно — на підводний човен… утік. Дозвольте запитати? — ступив він уперед, коли замовк Олсен.

— Питайте! — сказав Сливін.

— Ми, товаришу капітан першого рангу, як було наказано, на берег не сходили, не могли з тими норвежцями поговорити. А добре було б довідатись, який він на вигляд, диверсант отой. У морській формі чи ні? Чим, так би мовити, примітний?

Андросов переклав слова Агєєва. Лоцман коротко відповів.

— Ні, мічмане, він не був у морській формі… — перекладав Андросов, і мічман розуміюче кивнув. — Був він одягнений як рибалка… Зовнішність непримітна… Обличчя його не запам'ятали вони. Кажуть, був невисокий на зріст, проте сильний. Тому й не змогли його затримати, що не чекали в ньому такої сили.

Мічман кивнув знову. Трохи нахиливши голову, Сливін слухав, що говорить йому Олсен.

— Ні, товаришу Олсен, ми не чекатимемо результатів розслідування, — сказав, нарешті, Сливін. — Це справа місцевих властей, а коли ще вони доберуться до острівця. Звичайно, доповімо, кому належить, але поки що наше завдання — швидше закінчити буксировку. Він повернувся до матросів.

— Кожне наше зволікання в дорозі — виграш для ворога, товариші! Давайте ж так проведемо кораблі, щоб показати всьому світові, що ніякі труднощі не зіб'ють російського моряка з наміченого курсу!.. Вам, мічмане, доведеться йти з нами на криголам. Візьмете на себе обов'язки боцмана «Прончищева». Птицин у лазарет ліг.

— Тимчасово переходити, товаришу капітан першого рангу?

— До кінця плавання перейдете. Особисті речі вам збирати довго?

— Майна в мене небагато. Дозвольте виконувати?

— Ідіть. Чекаю вас біля шлюпки.

Сергій Микитович зник у люку баржі.

— От і пояснення, товариші, як хотіли вони розправитися з нами, — говорив Сливін морякам, що стояли навколо нього.

У баржі Агєєв діяв із звичайною швидкістю й акуратністю.

Ховаючи в чемодан маленьке дзеркальце для бриття, якусь мить вдивлявся у відображення свого червонокоричньового круглого обличчя. Спокійне, як завжди, лице. Ще недавно так радів би, одержавши наказ перебазуватися на «Прончищев». А тепер думки повністю зайняті іншим. «Кожне зволікання в дорозі — виграш для ворога», сказав капітан першого рангу. З особливою ясністю постав у голові весь ланцюг зв'язаних з буксировкою незрозумілих подій.

Він вийшов із кубрика з потертим чемоданом в одній руці, з шинеллю, затягнутою ремінцями, в другій. Ромашкін і Щербаков, які чекали його біля борту, підхопили речі, понесли до шлюпки. Коли Сергій Микитович стрибав на стапель-палубу, його послужливо підтримав Мосін. Усі матроси доку дивилися на свого боцмана, коли він ішов до шлюпки.

— Ну, дивись, Ромашкін, не осором! — з почуттям сказав Агєєв. — Заступником моїм тут залишаєшся. А ви, Щербаков, коли прийдемо в базу, доповісте мені, ображав вас Мосін чи ні, — посміхнувся він самими очима.

— Та ми, товаришу головний старшина, давно з ним друзі! — розчулено сказав Щербаков.

Гребці вже прийняли чемодан і шинель, боцман стрибнув у шлюпку, поклав руку на румпель.

Це були хвилини гарячої морської роботи. Ступивши на палубу «Прончищева», швиденько занісши речі в каюту, Сергій Микитович з головою поринув у цю роботу, а все згадувалися йому прощальні слова друзів з доку…