— Хіба… — зірвалося здивовано з уст когось із присутніх.

— Авжеж. Це він і є. Молодший із тих двох. Комсомолець Чіпаріу. Меткий шофер і чудовий хлопець! Це він разом із старим Ионеску врятував мені життя. Старий столітній рибалка Йонеску — це той, другий. Він перший застеріг нас із Чіпаріу проти маєтку поміщика Гальванеску, ще коли ми тільки їхали до нього. Він перший подав нам і руку допомоги, коли нам довелося тікати й шукати порятунку. Він перший і загинув за нас…

— Значить, вони загинули? — запитав професор.

— Загинуть, якщо ви, професоре, та ваші співробітники не винайдете способу врятувати їх.

Тихий шелест пройшов серед присутніх, серед співробітників професора. Їхня професійна творча цікавість була розпалена вже до крайніх меж.

— Отже — таємниця!

В усьому, що я чула про доктора Гальванеску, в усьому, що спіткало мене, тільки переступила я за браму його маєтку, в усьому, що мені трапилося бачити, а найбільше — в усьому, чого я ще не бачила, я відчувала таємницю.

Таємниця хвилює, страшить, але вона родить і сміливість та зухвальство. Я не покинула таємничої та моторошної оселі і, скільки могла, заспокоїла мого приятеля шофера. І другого ж дня я не пожалкувала за тим. Дарма що перша ж ніч була сповнена багатьох несподіваних пригод, нових загадок та й… незбагненних страхів, з яких родилися різні підозри. Різні події навертали мене то на думку, що я потрапила до якогось чудно упорядкованого концентраційного табору, то на думку, що я опинилася у велетенському притулку для хворих на проказу й віднині засуджена на ціле життя зостатися тут, поміж хворих, і самій захворіти на цю найстрашнішу з хвороб півдня. Після інших пригод і спостережень я починала думати, що в особі доктора Гальванеску маю справу з якимсь чи то політичним, чи то кримінальним авантюрником.

На ранок господар виявив несподівану гостинність і запобігливість і запропонував показати мені дещо з свого господарства. Ми сіли в невеличку циклонетку і об’їхали значну частину його маєтку. Це була надзвичайна прогулянка! Які цікаві й просто геніальні застосування техніки в сільському господарстві бачила я! Які вдосконалення, які способи обробітку грунтів та вирощування злаків, овочів та фруктів! Все це чарувало мене. Господар гостинно показував усе це мені, зовсім не криючись, значно більше того, на що згодився при першому побаченні. Він навіть дозволив наблизитися на небезпечне віддалення до промислових закладів його маєтку. Вони справили на мене величезне враження. Але найголовніше, споглядаючи їх, я побачила, що помилялась, гадавши, що маєток зовсім безлюдний і що економічний секрет ведення господарства — в його цілковитій механізації, яка й відкинула всяку потребу на людську робочу силу. Це було не так! Навпаки, багато, дуже багато робітників бачила я коло промислових підприємств, майстерень, а надто — на будівних роботах. На околицях маєтку рили величезний канал. Ми не підійшли до нього близько, отже, всі роботи я мала змогу спостерігати тільки в бінокль. І тут я була вражена особливо. Мене вразив дивний, точний, майже музичний ритм організації робіт, ритм роботи кожного окремого робітника і всіх їх разом. Вони були вимуштрувані напрочуд і діяли точно, немов механічні ляльки. Я почала невиразно розуміти, що розгадку секрету організації господарства, розгадку цілої тайни цього чудного маєтку слід шукати ніде інде, а саме тут — у людині, в людській праці, в її організації та способі її використання.

Звісно, в поєднанні з найвищою технікою. І цю найвищу техніку господар також продемонстрував мені. Ми стояли з ним на пагорку серед чистого поля, за півкілометра від ділянки, де відбувалися копальні роботи. І от, не сходячи з місця, доктор Гальванеску міг впливати на хід робіт. Він віддавав накази по радіо, з невеличкого, не відомої мені, дуже досконалої конструкції, безщоглового акумуляторного іскрового апарата. І реакцію на його пересилання я могла бачити на власні очі, на ході робіт. Треба сказати, що всі свої розпорядження доктор Гальванеску розсилав по своїх володіннях здебільшого саме цим апаратом і тому майже ніколи не розставався з ним. Та ось же він! — згадала раптом Сахно і кивнула на апаратик, що поставила перед собою. — Як блискуче сконструйована річ! Я неодмінно поясню її конструкцію, якщо хтось із присутніх цікавиться радіосправою.

Машинально всі нахилилися до апарата, роздивляючись його портативні, конструктивні форми. Сахно навмання вдарила пальцем по одному із клавішів. Це мало, проте, несподіваний ефект. Опудало в кутку, що нібито мало бути самим доктором Гальванеску, раптом сіпнулося, загриміло черевиками, звелося і випросталося рівно. Всі аж сахнулися вбік. Старий Іван, професорів сторож, навіть злякано скрикнув.

Сахно відпустила натиснутий клавіш. Величезне, невкладисте опудало доктора Гальванеску зігнулося і слухняно повалилося назад у крісло.

Розповідь Сахно цілком опанувала увагу слухачів. Захоплені були не тільки палкий Думбадзе з молодшою частиною аудиторії або частково поінформований уже доктор Івановський. Захоплений був уже й сам старий професор Трембовський та його старший, скептично настроєний, асистент.

Проте розхвилювалася і сама розповідачка. Розповідь відтворила їй недавно минулі події, розбуркала й розпалила. Спогади затопили пам’ять. Сахно знову переживала всі свої пригоди в таємничому маєтку доктора Гальванеску. Вона пізнала тайну господарства доктора Гальванеску до кінця. Сам доктор розповів її своїй полонянці. Він був надто певний, що його полонянка ніколи вже не вийде за межі його маєтку і не розповість нікому цієї тайни його господарства, тайни того господаря, котрому служив він сам…

Ось із чого народилася ця тайна.

Господар, поміщик і капіталіст, доктор Гальванеску дивився на світ, а насамперед на світову економіку та на способи ведення господарства очима практика. Він добре зрозумів, що в господарстві, в господарюванні, у самій системі економічних стосунків головне й основне — людська праця. Робочі руки. Робітник. Праця і робітник створюють речі, створюють господарство. З праці й робітника утворюються достатки для їхнього господаря, капіталіста. Без праці й робітника не може існувати господарство. Але ніхто ж інший, як сама праця і робітник, руйнують це господарство господареві, капіталістові. Праця виховує робітника. Праця формує з робітників клас. Праця виховує класове почуття, класовий світогляд. І цей світогляд піднімає клас робітників і веде його проти господаря на повалення капіталістичного господарства. І найбільша небезпека для капіталістичного господарства в самому робітникові.

Нам з вами ясно зразу, де, в чому тут хибність. Капіталістичне господарство руйнується через самі вади, внутрішню суперечність капіталістичної системи господарювання. Адже в капіталістичному господарстві виробництво має суспільний характер, але споживання приватне. Колектив робітників утворює в господарстві всі цінності, але прибутки з цього господарства забирає один господар — власник, капіталіст. Хіба може існувати і нормально розвиватися така система господарювання?

Рано чи пізно, коли колектив робітників усвідомлює цей стан, коли нещадність експлуатації сама штовхає його на протест, він повстає і відбирає в дармоїда-власника його господарство.

Господар, поміщик і капіталіст, доктор Гальванеску дуже добре це знав і саме тому волів шукати виходу і порятунку.

І доктор Гальванеску прийшов до того висновку, що рятувати капіталістичне господарство треба, тільки зменшивши питому вагу людської праці в господарстві, індивідуально змінивши і кожного робітника — його інтереси, прагнення та потреби.