Клерки-сержанти з великим зусиллям стримували їх біля їхніх місць, безперестанку подаючи їм холодний лимонад та зельтерську.

— Ганьба!!! — гув цілий зал: чотириста двадцять дійсних членів, чотириста двадцять кандидатів з правом дорадчого голосу, сто двадцять почесних гостей і сорок представників преси.

Сер Джордж Дембі, либонь, ушосте підніс свою праву руку і вдванадцяте застукотів срібним молоточком. Але це було марно: шановні збори не заспокоювалися. Сер Джордж Дембі, спустошений, сів у своє президентське крісло і знесилено відхилився на його спинку. Перший раз за своє сімдесятилітнє життя сер Джордж Дембі розгубився. Він безпорадно поглядав на шістьох своїх секретарів і старшого архіваріуса.

Але сама доля прийшла на поміч серу Джорджу Дембі. Величезний абатський годинник-гордість старозвісного майстра годинників Вільяма Ітла і самого абатства — в цей час підвів свою коротшу стрілку до римської цифри сім на жовтому, слонової кістки, циферблаті. Він мав ударити, як і слід, сім разів. Але майстер Вільям Ітл був гарячий патріот королівства і вірний син свого короля: він вправив у годинник подвійний механізм. Коли основний механізм обертав стрілки годинника, другий у цей час накручував пружину мюзик-вала. Рівно за одну секунду до кожної години мюзик-вал розкручувавсь, і урочиста мелодія сповнювала тихий і суворий зал Малійського абатства. Годинник славнозвісного майстра Вільяма Ітла заграв:

Тієї ж хвилини розбурканий зал Іст-Малійського абатства здобув свою одвічну тишу й суворість, його шановні гості як один змовкли і урочисто й натхненно звелися на рівні ноги. Запанувала глибока, найглибша в Англії тиша: старі джентльмени слухали гімн Сполученого королівства.

Старозвісний майстер Вільям Ітл ще раз урятував Англію.

Доктор Нен-Сагор випростував свої похилені плечі і з пошаною слухав гімн метрополії.

Коли доктор Нен-Сагор випростав свої плечі й рівно став на кафедрі, всі представники преси нарешті змогли побачити всю його постать. І вони гірко пожалкували, що слухання високого гімну не дозволяє їм негайно ж пустити в хід свої дзеркалки ^[33] . Тільки Джералд Вейс, представник соціалістичного листка, не порахувався з старими забобонами й дозволив собі порушити староанглійські традиції, пожертвувавши ними задля своєї професії: він тихо, щоб ніхто не побачив і його не вивели із залу, клацнув своїм фотоапаратом. Постать доктора Нен-Сагора була увічнена. Ів — п’ятнадцятилітній підручний Джералда Вейса — на найкращому таксомоторі вже віз її.в редакцію, разом із стенограмою першої половини засідання, для екстреного вечірнього випуску…

Але що ж стало причиною цього бурхливого скандалу в стінах високого Іст-Малійського абатства, на сорок сьомих річних зборах високоповажаного Королівського медичного товариства?

Причиною, як відомо, став давнознаний у Англії індійський ескулап, старий лікар Нен-Сагор.

Лікар Нен-Сагор був давно відомий у метрополії і старій Англії як видатна наукова сила. Лікареві Нен-Сагорові було вісімдесят три роки. З них шістдесят віддав лікар Нен-Сагор своєму улюбленому фахові — експериментальний профілактиці. П’ять разів — у. дев’ять років раз — робів лікар Нен-Сагор свої доповіді на річних зборах Королівського медичного товариства. І щоразу цілі томи відгуків, відзивів, рецензій на його доповідь та референцій з цієї доповіді друкувалися в офіційних і неофіційних виданнях медичного товариства: праці лікаря Нен-Сагора завжди мали непослабну увагу від наукового світу і навіть простих смертних. І після кожної чергової доповіді наукова й громадська преса зичии світові великі блага від наукової і експериментальної діяльності лікаря Нен-Сагора, гордощів і надії цивілізації, його наукова лабораторія на півночі Західної Індії, в диких згір’ях Сватських гір, в маєтку Нурі, завжди писалася в усіх довідниках з великої літери. Ім’я лкаря Нен-Сагора завжди вимовлялося з глибокою пошаною і шанобливим схиленням голови, — так робили всі, від самого президента академії до носильника, що підносив лікареві Нен-Сагорові чемодан у час його приїздів на острів. Майбутньому профілактики жартома, а то й серйозно віщували “нурійське” щастя — від назви лабораторії лікаря Нен-Сагора “Нурі”. Цей термін, навіть без лапок, уживався в усіх медичних журналах, крім офіційного “Вісника королівської медицини”.

Кожні дев’ять років, на кожній черговій доповіді в товаристві лікар Нен-Сагор демонстрував якесь нове, велетенської ваги відкриття: розгортав нову сторінку з своєї теорії “молодої медицини”, як він звав свій фах, — профілактику. Він провадив довголітні спостереження й експерименти над новими методами профілактики, застосовуваними на цілому поколінні кола людей, і кожні дев’ять літ вражав новими, геніальними здобутками. І кожні дев’ять років ближче й ближче був лікар Нен-Сагор до завершення своїх експериментів і публікацій своїх остаточних результатів. Науковий світ і громадськість нетерпляче чекали того дня, коли лікар Нен-Сагор доведе до кінця свої геніальні роботи.

Сьогодні, в черговій доповіді, лікар Нен-Сагор віддав на суд компетентних і високих зборів своїх колег плоди всієї шістдесятилітньої діяльності. Він опублікував результат своїх робіт і свої висновки.

Сер Джордж Дембі поспішно підвів руку. Він підвів її ще до того, як під високим склепінням Іст-Малійського абатства завмерла остання нота урочистої мелодії. Він справедливо побоювався, що тільки вщухне спів — буря обурення вибухне знову. Сер Джордж Дембі добре знав англійського джентльмена.

Але цього разу сер Джордж Дембі помилився. Остання нота завмерла під склепінням середньовічного залу абатства, останній акорд гімну відзвучав — і 999 саксів тихо й урочисто посідали на свої місця. Годинник майстра Вільяма Ітла чудово розрядив атмосферу.

Сер Джордж Дембі скористався з цього й обернувся до кафедри, де ще стояв безталанний доповідач.

— Ви закінчили, сер? — спитав сер Джордж Дембі.

— Я закінчив, сер, — тихо відповів лікар Нен-Сагор.

— Прошу вас, сер, сісти на своє місце.

Лікар Нен-Сагор тихо рушив з кафедри. Тридцять дев’ять дзеркалок клацнули на балконі, в кріслах преси. Тридцять дев’ять газетних підручних мчали вже на тридцяти дев’яти моторах у тридцять дев’ять редакцій.

Але вони запізнилися: фото Джералда Вейса, кореспондента соціалістичного листка, вже купалося в кислому розчині,— Є воно випередило всіх на сім хвилин.

Зал мовчав. Дійсні члени Королівського медичного товариства пили лимонад. Вони міркували собі про те, що лікар Нен-Сагор взагалі одіозна постать в старому англійському науковому світі, що ще за дідів не раз виступав він з надто сміливими, майже нахабними ідеями і що досі всі вони надто поблажливо ставилися до його виступів. Лікаря Нен-Сагора треба було осадити ще в 1873 році, або в 1882, або ж навіть у 1901. Вони думали про те, що запропонована зараз лікарем Нен-Сагором наукова концепція ганьбить усю британську науку: вона виступає проти незмінних істин старої науки, вона заперечує їх, а значить, і виступає проти та заперечує і їх самих — творців цієї науки, всю їхню наукову діяльність. Адже цей індійський парвеню ^[34] Нен-Сагор насмілився так і сказати: “…стара медицина на тридцять три проценти невігластво, а на шістдесят шість-шахрайство”. Один процент він, очевидно, лишив для самого себе. Значить, вони, чотириста дев’ятнадцять мужів старої медицини, а з ними й цілий медичний світ, не що інше, як шахраї… Це вже занадто… Допиваючи лимонад, джентльмени почали знову потроху шарудіти, вовтузитися і невдоволено бурмотіти на своїх місцях. Вони могли б ще подарувати старому чудареві цей його нахабний вибрик, але ж чи могли вони подарувати йому, що в своїх практичних висновках він зовсім недвозначно виявив свою прихильність до… до… до наукових позицій східного варвара… Що ж після цього згадувати про його безглузду теорію, про його нужденні експерименти?