— Мабуть, європейські танці, а о дванадцятій годині — вечеря.

— Шкода, що не навпаки, — сказав Гейс. — Страшенно хочеться повечеряти за імператорським столом.

Але доля позбавила його цього щастя. Підійшов Радан-Бого і сказав, що біля входу в палац добивається побачити свого туана в якійсь справі слуга пана ван-Декера.

— Очевидно, справа важлива, якщо він наважився турбувати мене, — сказав Гейс і пішов.

Його чекав Салул.

— Через тебе мені не вдалося повечеряти з його величністю, — сказав Гейс, коли вони відійшли.

— Нічого, повечеряємо колись разом у цьому самому палаці і за цим самісіньким столом, — відповів йому в тон Салул.

Коли на світанку гості сусухунана роз'їжджалися, вони могли помітити, що в одному з вікон готелю все ще горить світло…

А наступного дня вранці прийшов посланець від Пандо. Учасники наради повинні були зібратись кілометрів за п'ятнадцять звідси, в лісі, в руїнах стародавнього храму, і посланець мав провести туди Гейса та Салула.

Найняли підводу без кучера (за кучера сів посланець) і після полудня рушили в дорогу. Містечко жило своїм щоденним життям. Метушилися жителі. Часом проходив чи проїжджав європеєць, плив у повітрі паййонг якого-небудь сановника. Спека ще не зменшилась, і вулиці були сонливі, мляві. Ніхто, здавалося, не звернув на подорожніх уваги.

І зовсім не можна було подумати, що за ними стежить цілий хвіст зацікавлених людей…

Нонг вперше був у великому місті. Опинившись на вулицях Батавії, він здивовано позирав навколо: на величезні будинки, вікна магазинів, на незнайомі коштовні речі в них, на трамвай, на міську публіку. Він був немов у сні. Все, що сталося з ним, було таке несподіване, незвичайне. Як і чому він опинився тут? Наче якась сила підхопила його і перенесла в інший світ. І в цьому новому світі він став багачем. Мав аж сто гульденів! Незвичайне багатство! Він не міг собі повірити, що все це правда. Знову й знову роздивлявся гроші — виходило, що правда.

Бантам, ліси, таємні товариші — все це лишилося, як тьмяні, невиразні спогади, його бажання і обіцянка зв'язати свою долю з ними відійшли на задній план, здавалися вже непотрібними.

Навіщо все це, коли він тепер багатий? Він тепер може налагодити своє життя зовсім по-іншому. Сто гульденів — це ж не жарти! Вони, здавалося, пекли йому руки, йому ввижалося, що всі навколо бачать його багатство і заздрять йому. Може, навіть хочуть відібрати — і він сховав свої гроші далі.

— Що, братіку, радий, що вирвався? — почув він над вухом голос, і чиясь рука по-приятельськи лягла на його плече.

Нонг здригнувся. Перед ним стояв той самий чоловік, який там, у суді, посвідчив, що «це не він».

— Це я пожалів тебе, — вів далі чоловік. — Бачу, хлопець хороший, незіпсований. Дарма, — думаю, — він страждає, треба допомогти! Ну, і сказав їм, що треба тебе випустити. А то довелося б тобі довго ще мучитись. В таких справах нелегко звільнитися без допомоги збоку, навіть хоч ти й тисячу разів будеш невинний.

Нонг слухав цю приятельську балаканину і відчував себе якось незручно. Гостре обличчя людини, улесливий голос, меткі очі справляли на Нонга огидне враження.

«Чому він такий лагідний? Чого йому треба від мене? Чи не хоче він видурити у мене гроші?» думав він.

Але новий приятель не тільки не зазіхав на його гроші, а навпаки — сам запропонував почастувати його.

— Ходім, братіку, почастую. Ти тут людина нова, і я можу бути корисним для тебе. А то може ще статися так, що, визволившись з одного лиха, потрапиш у друге, і тоді я буду винен, що визволив тебе.

І він весело засміявся.

Усміхнувся і Нонг. Цей дивак почав навіть цікавити його.

«Ну що ж? — подумав Нонг. — Коли твоя ласка, добре. Але мене, брате, не обдуриш. Бачу, яка ти цяця».

Крім того, Нонг був упевнений, що цей чоловік не знає про його, Нонгове, багатство. Навіть коли б і побачив, як туан давав йому гроші, то все одно не міг знати скільки.

Сіли в трамвай і поїхали у гавань Прийорк. Всю дорогу новий товариш розважав його, жартував.

— Тебе як звати? Я забув.

— Нонг.

— А мене — Като. Мушу тебе попередити, що у пас в місті шахрай на шахраї їде і шахраєм поганяє. Сам побачиш. Ось чому мені приємно познайомитися з чесною людиною. Поки ти ще не зіпсувався в місті, — підморгнув він з хитрою усмішкою.

Але саме це здорове, незіпсоване почуття якраз і говорило Нонгу, що він має справу в одним з таких шахраїв. Почуття було інстинктивне, але стійке, виразне. Може, цьому Като навіть і вдалося б зламати недовір'я, коли б не його таємнича роль там, на слідстві.

Нонг добре пам'ятав це. Чим більше він пригадував усі подробиці, тим більше переконувався, що цей тип веде якусь підступну політику. А «приятельство» його напевне має якусь лиху мету.

Нонг добре бачив і розумів, що Като там був свідком і знає «тих», тому й не признав Нонга та його туана. Ясно було, що «тих» шукають і, очевидно, натрапили на якийсь слід. Ясно було також, що головним винюхувачем був цей самий Като. І, нарешті, Нонгу легко було зрозуміти, куди веде все це «приятельство».

Після цього в голові Нонга одразу вивітрився той туман, усі ті нові враження, яких зазнав він за останній час. І місто, і гроші, і плани свого власного життя відсунулися вбік. Перше місце посіла інша, важливіша справа.

Виразнішими стали його колишні почуття, виразніше пригадав і «тих» товаришів у лісі, пригадав, з яким бажанням ішов він до них, як обіцяв служити їхній справі. І, нарешті, найголовніше, що надавало сили, — це те, що йому тепер трапляється відповідальний випадок самостійно допомогти «тим», відвести небезпеку.

А як — це вже залежить від нього самого і від обставин. Поки що ясно одне: він повинен стежити за цією людиною.

Коли вони вийшли з трамвая, Нонг уже почував себе вільніше, впевненіше, він знав, як триматися.

У гавані стояло багато кораблів з різних кінців світу. Вивантажувались європейські товари, навантажувались місцеві: кава, хіна, цукор, кориця, мускат, перець. Під палючим промінням сонця бігали по сходнях жовті, бурі, чорні напівголі вантажники з великими пакунками і ящиками на спині.

Здавалося дивним, як ці маленькі, худі стомлені люди могли носити такі тягарі. Зігнувшись мало не до землі, з викоченими на лоб очима, з гиком мчить такий вантажник, і видно, що цей гик є його останнім засобом підтримати сили.

А ввечері більша частина заробітку гине в незліченних тавернах, які, ніби пастки, розкидані навколо. Лише китайські вантажники — або, як їх звичайно називають, кулі — більш стримані і бережуть кожний гріш. Повечерявши пригорщею рису та бананом, вони так і лишаються ночувати на узбережжі до наступного дня. До того ж робітників дуже багато, і вони вже з вечора повинні ставати в чергу, щоб одержати роботу на завтра.

Като і Нонг зайшли в одну з таверн. У брудній низенькій кімнатці біля запаскуджених столиків сиділи голландські, англійські, японські, китайські, французькі матроси.

Галас, гамір і міцні слова з різних мов свідчили, що присутні вже добряче випили. Від диму і різних запахів повітря було таке густе, що здавалося, крізь нього треба було проштовхуватись. Нонг навіть трохи злякався, вперше опинившись у такому місці.

— Китайоза, віскі! — скомандував Като хазяїну-китайцю.

З жадобою налив Като дві склянки, цокнувся з Нонгом і миттю випорожнив свою., Нонг доторкнувся вустами до своєї, але не випив: міцним і неприємним здався йому цей напій.

— Що ж це ти, братіку, здрейфив? — засміявся Като. — Звикай!

— Не можу, — сказав Нонг.

— Ну ні, братіку, так не можна! Так з тебе ніколи не буде людини. А я бажаю тобі добра і хочу з тебе зробити людину. Ну, бери. Коли хочеш, я собі другу наллю. Ну, разом! Сміливіше, не бійся! Ось ця!