Медведєв стиснув руки так, що хруснули і побіліли суглоби.

— А що це за прокляті роботи? Вони, очевидно, мають велике значення?

Людов зняв і почав ретельно протирати окуляри.

— Так, вони мають велике значення, дуже велике значення. Оце поки що все, що можу вам сказати…

Він помовчав, знову надів окуляри.

— Загибель фашистів близька. Гітлер піде на все, щоб віддалити цю загибель. Пам’ятайте одне: знищення цієї лабораторії е сопках вирве ще один шанс із рук ворога, врятує тисячі, може сотні тисяч людей від жахливої смерті. Це секретна зброя… Увага!

Він схопився з крісла. Увійшов віце-адмірал, на ходу знімаючи кашкет.

— Літаки пролетіли на ост, — сказав командуючий, весело поблискуючи очима і пройшов до свого стола. — Там їх перехоплять наші, а по дорозі вже поскубли зенітники — один бомбардувальник врізався в сопку… Отже, капітане, ви хочете сказати, що німці відкрили по сусідству з нами невелике науково-виробниче підприємство по виготовленню, ну, скажімо, мильних пузирів. І пропонуєте старшому лейтенантові зайнятися розшуками цього підприємства?

— Так точно, — підтвердив Людов. — Досі ні вилазки наших людей, ні авіарозвідка не могли встановити слідів цього заводу. Він, як видно, непогано замаскований в районі гірських озер. Треба направити постійно діючий морський пост у глибокий тил противника.

— Прийнято! — відрубав віце-адмірал. — Старший лейтенант призначений командиром поста. Візьмете з собою сигнальника і радиста. На ворожому березі зустріне вас найкращий наш розвідник Агєєв. Чули про нього дещо?

— Чув, товаришу командуючий!

— Тепер побачите його в ділі. — Віце-адмірал пригладив коротке шорстке волосся над перетнутим зморшками лобом. — «Де не пройде гірський олень, — пройде російський солдат», — це ніби про нього сказано! Підійдіть сюди, товариші.

Підійшли до настінної карти — до зламаної берегової межі з цифрами висот на штриховці гірських масивів.

— Тут фашисти створили новий укріплений район, — приклав віце-адмірал олівець до карти. — Думаю, його призначення — прикривати з моря об’єкт, який ми розшукуємо. Тут озера, гірські вершини, на деякі з цих вершин ще ніколи не ступала нога людини. В цей фіорд, — олівець віце-адмірала рухався далі по карті, — доставить вас наша «малютка». Даю вам найкращого командира-підводника; він пройде мимо ворожих батарей, форсує мінні поля, висадить вас на берег. Таким чином, відразу обминете основну лінію ворожої оборони, опинитеся в тилу ворога.

— Де встановимо морський пост, товаришу віце-адмірал? — запитав Медведєв.

Командуючий поглянув на нього. Стоїть спокійно, ні крихти хвилювання, немов готується до курортної прогулянки. Хороший офіцер! Мабуть, капітан Людов справді має рацію.

— Місце для морського поста виберете з Агєєвим на одній з найбільших висот, щоб контролювати берег і сушу. Візьмете з собою радіостанцію. Встановите радіовахту, по годині в день. У ці години одержуватимете дальші інструкції, повідомлення про початок десанту… Коли почнеться десант, забезпечите коректування стрільби… А головне — що б то не стало встановити координати цього підприємства в сопках!

— Форсуємо мінне поле, Васю! — шепнув ледве чутно Фролов.

Кульбін напружено кивнув. — Тільки що, — сказав друг-підводник, — обійшли найпівнічнішу частину Норвегії.

Тепер увійшли в гирло фіорду. Корпус човна ледь чутно вібрував, рівно горіла лампочка під стелею відсіку. Незабутній, душний, ледве відчутний запах працюючих акумуляторів і машинного масла стояв у повітрі — запах підводного човна в поході.

Зовні наче хтось металевим кігтем обережно доторкнувся до корпусу корабля. Наростали поскрипування, металевий скрегіт. Здавалося, хтось невпевнено обмацує човен зовні.

— Мінреп! — так само тихо шепнув Фролов.

По вологих перегородках повільно стікали краплі. І така ж краплинка холодного поту несподівано покотилася по тілу Фролова.

— Та замовкни ти, будь ласка! — сказав досадливо Кульбін.

Вони сиділи втрьох на вузьких банках за столом малесенької кают-компанії. Тільки поскрипування рульового управління, шурхіт мінрепа та приглушені слова команди з центрального поста порушували тишу.

Медведєв сидів нерухомо, стиснувши пальцями ребро стола, пильно вдивляючись в одну точку. Так, найгірше на війні — сидіти без діла, без зброї, під владою власної уяви.

Ясно поставала картина — ось човен наосліп пробирається під водою серед висячих навколо мін, керуючись тільки штурманською картою і чуттям командира. В кожну мить мінреп може притягнути до борту міну, ударник міни штовхнеться об метал, страшенний вибух вирве частину корпусу і перегородки, киплячі хвилі ринуть всередину…

Дряпання припинилося. Як і раніше, вібрувала палуба, стояв у повітрі металевий, душний запах.

Голова червонофлотця у чорній пілотці підводника просунулася в люк.

— Товаришу старший лейтенант, командир корабля запрошує вас у центральний пост.

Медведєв устав. Протиснувся в круглий сталевий люк у перегородці, що розділяла відсіки.

Командир човна стояв біля маслянистого сталевого ствола перископа, трохи розставивши міні ноги, припавши до окуляра. Відірвався від перископа, повернув до Медведєва спітніле обличчя з білявим пасмом з-під зсунутої на потилицю пілотки.

— Дивіться, старший лейтенанте. Пізнаєте? Медведєв ухопився за підойми перископа, припав до окуляра.

Човен плив ще під водою на перископній глибині. Сяяла місячна ніч. Зовсім близько, над срібночорною водою поставали голі скелі навдивовижу знайомого рисунка. «Ці обриси… — міркував Медведєв. — Я тільки сьогодні старанно вивчав їх на фотографіях у штабі флоту».

— У-фіорд! — сказав тихо, не відриваючись од перископа.

— Так точно, У-фіорд! — урочисто підтвердив підводник. — Поздоровляю, старший лейтенанте, форсували мінне поле, доставили вас благополучно під носом у німців. Чули, як смерть до нас кігтиками дряпалася? Ну, як кажуть, приїхали, збирайте пожитки.

І, обернувшись до боцмана:

— Приготуватися спливати!

— Єсть приготуватися спливати!

— Комендорам в центральний пост!

Човен спливав. Відкрився віддраєний рубочний люк. Цокаючи каблуками, назовні вибігли комендори. Свіже морське повітря ринуло назустріч, аж в головах запаморочилось.

Непевними рухами три моряки-надводники теж видерлися наверх. Стояли на високому сталевому містку підводного човна, який щойно сплив.

— Ну, неначе все гаразд! — сказав командир «малютки», опускаючи бінокль.

По обидва боки височіли прямовисні, мовчазні, залиті місячним світлом скелі. Починався відплив, море ледь хлюпалося біля гострокінцевого каміння, що неясно вирисовувалось у темряві. Берег здавався безлюдним до найдальших вершин, які зникали в темряві.

Майже весь корпус човна був під водою, тільки рубка, як вузька скеля, поставала, здавалося, просто з хвиль. Із похилої палуби ще стікала вода. Хвилі хлюпалися біля самих ніг комендорів, які спрямували на берег мокрий гарматний ствол. А на палубі вже надували резиновий понтон, спускали його на воду біля місточка.

Медведєв розглядав берег у бінокль.

Наблизились гранчасті, оточені відступаючою водою скелі. Бінокль сковзав по мовчазних розколинах, намагався нащупати приховану, затаєну небезпеку.

Ні, тут не було ознак засади. За однією із скель мигнув, погас, знову мигнув блідий вогник… Медведєв опустив бінокль.

— Боєзапаси не впустіть, — тихо сказав Кульбін.

Він вже стояв, зберігаючи рівновагу, в широкому понтоні, який гойдався, обережно приймав тюки, що їх подавали з палуби.

— Куди рацію подаєш? Рацію потім.

— Вона дівчина ніжна. Її підтримувати треба. Правда, Васю? — Фролов переступив через надутий борт, теж почав приймати і укладати вантаж.

— Ну, — сказав, обертаючись до командира човна, Медведєв.