що лише в одному Сарненському надрайоні ОУН: у районах Сарненському,

Березовському, Клесовському, Висоцькому Рівненської області і Давид-

Городенському, Сталінському, Пінському Мінської області, Білорусія,

підлеглими мені бандами (загонами) УПА і боївками СБ згідно з

отриманими звітами тільки в одному 1945 р. ліквідовано 6000 чоловік

мирного населення. Найбільш злочинними фактами бандитських

проявів на керованих мною територіях були: вбивство командувача

фронту генерала Ватутіна в Острозькому районі Рівненської області у

квітні-травні 1944 р., вбивство групи радянських офіцерів у кількості

12 чоловік в Клесовському районі Рівненської області у лютому 1945 р.,

вбивство 10 військовослужбовців, у тому числі начальника винищу-

вального батальйону, ліквідація робітників радянсько-партійних органів

у кількості 20 чоловік весною 1945 року в Костопільському районі

Рівненської області, вже не кажучи про масові зіткнення і ліквідацію

невеличких груп та поодиноких бійців, про диверсійно-терористичну

діяльність на залізничному транспорті і шосейних дорогах” [30].

“Левко” – рядовий стрілець боївки окружного провідника ОУН

на Житомирщині у листі-сповіді (1948 р.) до свого друга “Куща” писав:

“Тільки тепер я зрозумів, що наробив і як загубив своє молоде життя.

Не маючи рідних, я... довірився тобі, як старшому брату, і дав заманути

себе в бандитську шайку. Невже ти не розумів, куди мене штовхав і

на який шлях направляв? Хіба це була боротьба за волю, за народ, як

ти мені говорив?

100

Адже ми самі грабували і вбивали його гірше, ніж німці, і все це

називали боротьбою “за самостійну Україну”. Ця дурна витівка багато

взяла у мене крові і майже не саме життя” [31].

На підкріплення висновків дослідників українського націоналістич-

ного руху та осіб, причетних до його діяльності, – зауваження-

застереження видатного історика, першого президента України Михайла

Грушевського: “... націоналізм – це ганебно для українського народу,

бо націоналізм завжди хоче крові і постійно шукає ворогів” [34].

Виходячи із наведених висновків про діяльність ОУН-УПА,

зроблених дослідниками і самими учасниками націоналістичного руху,

можна ствердно сказати: не можна їх визнавати “ветеранами руху, опору Другої світової війни і борцями за незалежну Українську

державу”, бо вони творили народовбивство.

Проект Закону народного депутата України Богдана Костинюка

та інші проекти і “різні наукові дослідження” вступають у протиріччя

з уже прийнятим Законом України від 17.04.1991 р. “Про реабілітацію

жертв політичних репресій на Україні» і законами України “Про статус

ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту” (22.10.1993 р. та

22.12.1995р.).

У цих законах чітко розписано, хто є хто.

Члени ОУН і бійці УПА, які скоїли тяжкі злочини перед державою

і народом, не підлягають реабілітації.

Учасникам ОУН і бійцям УПА, в яких чисті руки, які реабіліто-

вані, та інші, котрі не причетні до насильницьких дій, згідно з вказаними

законами, надається статус ветеранів війни – учасників бойових дій,

інвалідів війни та учасників війни.

Таким чином, соціальні питання щодо учасників ОУН-УПА вирішені

у повному обсязі, як і для інших громадян держави, які захищали

Батьківщину у роки Великої Вітчизняної війни та інші часи.

Що ж стосується організаційних структур ОУН-УПА, то вони є

злочинними і згідно з міжнародними правовими актами та чинним

законодавством України не підлягають реабілітації.

Й насамкінець. Український націоналістичний рух ніколи не був

і не є самостійною силою, тому не може бути мови про визнання

українських націоналістів, колишніх членів ОУН і бійців УПА та їх

лідерів, чиї руки заплямовані людською кров’ю, “ветеранами національно-

визвольних змагань II світової війни з 1939 до 50-х років, ветеранами

руху опору німецькому окупаційному режиму, учасниками боротьби

за незалежну Українську державу”, як цього вони вимагають.

101

Україна... Вона ніколи не забуде тих кривавих оргій, що їх чинили

садисти-оунівці, вона ніколи не простить жорстокості і наруга над

собою. І ми не простимо! Пам’яттю своєю, іменами тих, хто загинув

від волохатої руки мерзенних поплічників – сатрапа гітлерівського

нелюда!

Ми пам’ятаємо сокиру, що вкоротила життя тисяч і тисяч невин-

них людей, дітей, немовлят. Сокиру ту занесла для страшного удару

рука ката, ім’я якому – український націоналізм як різновид фашизму.

Люди! Будьте пильні!

Источники

1. Архів КДБ УРСР, справа 7310, т. 1, – С. 61.

2. Ткачук А.В. Перед судом історії. Харків, 2000. – С. 45.

3. Архів військової частини, 1227, справа 388, – С. 93.

4. Чередниченко В.П. Антинародна діяльність українських націо-

налістів у роки ВВВ// Український історичний журнал. – 1975. – №8,

– С. 34.

5. Даниленко С.Т. Дорогою ганьбі і зради. – С. 231-232.

6. Давиденко В.А. УПА № 5190. – С. 11.

7. Ткачук А.В. Перед судом історії. – Харків, 2000. – С. 21-22.

8. Бандера С. Перспективи української революції. – Видання

ОУН, 1978. – С. 88-89.

9. Легенда. 1941-1944. Чорні дні Волині. – Товариство Волинь.

СШП. – С. 6.

10. Нюрнберзький процес. – М., 1961. Т.7.

11. Товариш. – 1995. – №15 (133), квітень.

12. Войцехівський А.А. ОУН. Через призму фактів. Науково-

практична конференція у Києві 09 04.1992 – С. 48.

13. Політика і час. – 1991. – №11; Шевчук В. УПА. – С.83.

14. Товариш. – 1996. – №42 (212), жовтень. Товариш. – 1994. – №20

(85), травень; Миколайчук В. – Житомир. – 1998. – №7-8, лютий.

Комуніст. – 1997. – №21 (166), травень.

15. Український самостійник. – 1950, лютий.

16. Архів УКДБ Ж/о №1197-5-137).

17. Політика і час. – 1991. – №11. – В.Шевчук. УПА, – С. 83,

Товариш – V – 1994. – №19 (84) архів КДБ. Спр. №197-5-804-847.

18. Дашичев. Крах стратегії німецького фашизму. – М., 1973,

Т. 2. – С. 63.

102

19. Вісті з України. – 1961. – серпень, №69.

20. Гадан Я. Твори у 4-х т. – К.: Наукова думка, 1977. Т. 2.

С. 186-187.

21. Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради, – С. 239-243; Федуняк

А. А правда то одна// Комуніст. – 1996. – №8 (101), лютий.

22. Товариш. – 1993. – №50 (63), грудень.

23. Сірий генерал. – М., 1970. – С. 172.

24. Поліщук В. Гірка правда. – Канада-Донецьк. – С. 61, 80, 95,

280.

25. Масловський В. Бандера: прапор чи банда. //Радянська Україна. –

1996, 18 жовтня.

26. Людської крові не змити. Книга фактів. – К., 1970.

27. ЦДА України, фонд 3833, опис 1, справа 49, с. 1-2; Дмитрук К.

Безбатченки. – С. 31.

28. Кук В. Відкритий лист. 1960. – С.14.

29. Вісті з України, 1967; Матейко І. Різуни, а не учасники

визвольних змагань// Вільна Україна, 1997, №20, жовтень.

30. Арх. №31937-1-88, арх. 2/91-25.

31. Микитенко В. Кати, або про банду “Павла-Миколи”, що діяла

на Житомирщині. – Газ. “Радянська Житомирщина”, 13.12.1991, №30.

Вільна Україна. 1997. – №7, квітень.

103

Масловський B.I.

Замість післямови (до праці «З ким і проти кого воювали

українські націоналісти в роки Другої світової війни») Вже пора поставити крапку. Бо подібні викривання можна про-