Які полюють ніч на здобич,
А вдень нагадують братків.
Отож й про це ви пам’ятайте,
І незавжди всім довіряй,
А трохи й свій ви розум майте,
Як хочете попасти в рай.
24.11.1966 р.
НА ДВОРІ ОСІНЬ
Уже давно на дворі осінь,
Ну, а тебе нема ще й досі.
24.9.1973 р.
ВИ ДАЙТЕ СЬОГОДНІ!
Можливо тіло й постаріє,
І посивіє борода,
А от душа все більш світліє
Хай би хоч там яка біда.
Проте, яка від того користь,
Як слава прийде вже тоді,
Якщо мене й моїх потомків
Уже не буде на землі?
І що із того, що колись,
Хтось людям скаже: ним гордись!
Бо невідомий цей «піїт»
Тягнув із прірви цілий СВІТ,
І, дивлячись на наше небо,
Думав про всіх він, як про себе.
29.11.1966 р.
НА СТАВКУ В ОБУХОВІ
Як купались на ставку ми в Обухові,
Там зустріли ми красунь вдвох з Андрухою,
Подивились ми на них – підсідаємо,
Ніби їх давним-давно ми вже знаємо!
Почесали ми затилки, довго думали,
Та толкового нічого – не придумали.
Вже і Сонце над горою приземлилося,
Тільки щастя нам в той вечір не судилося.
Десь і карти в нас взялися, мов приманочка,
Потім лише ми узнали, що одну звуть Танічка.
А коли роздали карти ми тим панночкам,
То за картами ми взнали, що і друга – Танічка.
Вже і радість, мов весна, нас осяяла,
Тільки Таня та і друга, мов – розтанула.
28.6.1966 р.
Я ІДУ, ІДУ...
Я іду, іду, іду
В сторону до річки,
Як Оксану не знайду,
Піду – до Марічки.
29.9. 1973 р.
ПЛАНЕТА ІКС
Мої ріднесенькі земляни,
Це я звертаюся до вас,
Не будьте ж ви, як ті «бажанні»,
Що в кріслах «думають» про нас.
І це потрібно пам’ятати,
Що бомби атомні не ті,
Які спалили Херосіму
В останній світовій війні.
Тому давайте пригадаєм
Життя і смерть планети Ікс,
Яка була нам, як сестрою,
Поки з’явивсь там комуніст.
А як було? Давно страшенно,
Коли і нас ще не було,
Жила і ще одна планета,
Яку, як м’ячик, рознесло.
А як було? Жили там люди,
Якщо їх можна так назвать,
Які створили стільки зброї,
Що вже й не знали, де дівать.
І стільки бомб тих натворили,
Оті, так названі, пани,
Що всю планету розвалили
Разом із тими, що жили.
Й коли ми бачимо, що з неба
Летить до нас метеорит,
То старші люди так і кажуть,
Що, мов помер якийсь бандит..
Отак наказує тих доля,
І так у світі буде всім,
Хто народився руйнувати,
І убивати Херосім.
О, ви правителі бездарні,
Та будьте ж, врешті, ви людьми,
Тоді і вас лякать не стануть
Такі ж недоумки, як ви.
Товариші, мої земляни,
Якщо із вас кто хоче жить,
То сійте жито і пшеницю,
А бомби нічого творить.
8.12.1966 р.
ЛЮБОВ І ГІПНОЗ
Як поглянув на дівчину,
Так очима і прилип,
А вона іде, сміється,
Як по вулиці Пилип.
Як відійду, ніби – пава,
А підійду, як – оса,
Й верещить ота лукава,
Як погане порося.
Й щоб ви їй не говорили,
Вічно йде вона в штики,
Не людина, а горила,
А попробуй щось скажи.
А попробуйте, щось проти
Тому чуду ви сказать,
То закриє так вам рота,
Що й забудеш, як вас звать.
Отака вона та діва,
А ще кажуть, що жінки –
То найкращий витвір світу...
Звісно, після – сатани.
22.5.1961 р.
БІЛЕ ЩАСТЯ
Я йшов додому із роботи
Через садок, де ріс паслін,
І так хотів знять з тебе боти,
Щоб доторкнутись до колін.
А ти, нацупивши спідничку,
Тут же зробила свій уклін,
Що всі, немов до чарівнички,
Прилипли до твоїх колін.
О, як тоді хотів підкрастись
До тебе, люба, я в той гай,
І обійнять те біле щастя,
Що обіцяло вічний рай.
І, як спаде роса у полі, –
Віднести в свіженький покіс,
І там тебе, у білій льолі,
Всю цілувати з ніг до сліз.
8.7.1964 р.
ЛЕКТОР
Присв’ячую Андрусенко В.І.
Найкращому товаришу
Мене навчали в школі мислить
І свій навчали розум мать,
А потім ті думки десь зникли
І ледве стали виживать.
Нас в школі вчили працювати,
І менше ляпать язиком,
Це повторяв мені і тато
Частенько разом з батогом.
Нас в школі вчили всіх любити,
Та в першу чергу тих людей,
Яких давно тре’ було вбити.
З-за догматичних їх ідей.
Я пам’ятаю, як з району,
Лектор приїхав у село,
І став нам лекцію читати,
Що жить ми будем, як в кіно.
Що комунізм то – грізна сила,
Що люди рівні на землі,
І жити будемо, як в казці,
І про космічні кораблі.
Тоді ніхто не знав з нас правди,
Й кожен, поправивши, свій чуб,
Й аби почути про ту правду –
Попрямували прямо в клуб.
І я також те слухав й думав,
А щоб той лектор нам сказав,
Якби в той час, як він старався,
Та хтось йому взяв дулю дав.
І сам із себе став сміятись…
А як ще й друзям розповів,
То всі за боки стали братись,
А через мить весь клуб ревів.
І всі ревли, і всі сміялись,
А з чого? – і самі не знали.
А зараз, як Сююз на Штати –
Дивлюсь на себе і сміюсь:
– Ну як міг лекцію зірвати?
Хоч і молов той лектор чуш.
16.10.1967 р.
ДО І ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ
Хлопець дівчину цілує,
Ну, а та брикається,
А сама ж аж стогне – хоче,
Аби з ким побавиться.
Посміхнувся він до неї,
Бачить, що зачахне,
Якщо він оту дівчину
Вибачте, не трахне.
Став він жінку цілувать,
О, рятуйте, людоньки!
А вона: – Ой, почекай,
Бо болять вже губоньки.
Взяв її, аби вона
Не могла брикатися,
Й став творить таке, що й хата
Почала хитатися.
А поблизу, над лісочком
Десь сороки торохтять.
– А чи будеш, коли трахнеш,
Ти мене тоді кохать?
– Брехуном я буть не хочу,
Та як хочеш правду знать,
Чи не краще б нам з тобою
Це до ранку зачекать.
Бо, коли душа палає,
А в штанах моїх горить,
Можна все наобіцяти,
Ну, а потім що робить?
Тож, як хочеш знати правду? –
Краще вже не поспішай,
Хай ось… зробимо роботу,
Ну, а потім і питай.
11.3.1972 р.
МІСЯЦЬ ДЕСЬ ХОВАЄТЬСЯ
Коли Сонце в небі сходить,
Місяць десь ховається,
Так ото вони, як дітки,
Все життя і граються.
10.11.1973 р.
ЩОБ НЕ ГОНОРИЛАСЯ
Я знаю, мови ти моєї
Не зрозумієш, як життя,
І ти ще довго в цьому світі
Будеш гасати, як теля.
Однако з гідністю мужчини,
(Хоч я – звичайний робітник!)
Скажу тобі, що я людина,
Бо до подачок я не звик.
Й хоч світом я не володію,
Та сам себе я вчу, кормлю,
Не жду, щоб дав хтось на олію,
Хоч подарунки теж люблю.
І будь, як лялечка ти ніжна,
І будь ти сама краща з фей,
Але ж такі, як в тебе ніжки
І в інших також є людей.
То чим ти, власне, гоноришся?
Що вчися в ВУЗі, п’ятий курс,
Що маєш попу агресивну,
Як самий більший свій ресурс?
Та ти на себе подивися,
На ті опеньки замість ніг,
На очі ті, немов, колючки