Отже, кількість прихильників Філеаса Фоґґа дедалі танула; усі ставили проти нього; тепер парі проти Фоґґа укладали з розрахунку сто п’ятдесят або двісті проти одного. А через сім днів після від’їзду нашого джентльмена одна доволі несподівана подія призвела до того, що він і зовсім упав у ціні.

Того дня о дев’ятій годині вечора директор лондонської поліції одержав телеграфом таку депешу:

Ця депеша перевернула все догори дригом. Поважний джентльмен зник, поступившись місцем шахраєві, котрий викрав банківські білети. Його фотографію, що зберігалася в Реформ-клубі разом із портретами всіх його колег, ретельно вивчили. Вона достеменно відтворювала людину, прикмети якої встановило слідство. Усі раптом пригадали таємничий спосіб життя Філеаса Фоґґа, його схильність до самоти, раптовий від’їзд, і тоді стало очевидним, що ця людина під приводом навколосвітньої подорожі, прикриваючись навіженим парі, прагнула одного: збити з пантелику агентів англійської поліції…

Депешу стосовно Філеаса Фоґґа було надіслано за таких обставин.

У середу, 9 жовтня, до одинадцятої години ранку в Суец мав прийти пакетбот «Монголія» компанії «Пенінсюлер-енд-Орієнталь». Це був залізний гвинтовий пароплав зі спардеком, водотоннажністю дві тисячі вісімсот тонн і номінальною потужністю п’ятсот кінських сил. «Монголія» здійснювала регулярні рейси між Бриндизі та Бомбеєм через Суецький канал. Це було одне з найшвидкоплавніших суден компанії, і воно завжди перевищувало свою офіційну годинну швидкість — десять миль на шляху між Бриндизі й Суецом і 9,53 милі між Суецом і Бомбеєм.

Очікуючи прибуття «Монголії», набережною походжали двоє чоловіків. Вони були серед юрби місцевих жителів та іноземців, що наринули в це місто — зовсім нещодавно глухе містечко, якому славетний витвір пана Лессепса[6] забезпечив велике майбутнє.

Один із них — консул Сполученого Королівства в Суеці; попри похмурі припущення британського уряду й лиховісні пророкування інженера Стефенсона, він щодня спостерігав на каналі англійські кораблі, що вдвічі скорочували шлях із Англії в Індію, який колись пролягав повз мис Доброї Надії.

Другий був невисокий на зріст, сухорлявий, з нервовим, досить розумним обличчям і насупленими бровами. З-під його довгих вій блищали жваві очі, яким він умів надавати байдужого виразу. Тієї миті він помітно нервував і нетерпляче міряв кроками набережну.

Цю людину звали Фікс; він був одним із тих «детективів», або агентів англійської поліції, яких розіслали в різні порти після крадіжки в Англійському банку. Фікс мав пильно спостерігати за мандрівниками, що проїжджають через Суец, і якби хтось із них видався йому підозрілим, стежити за ним, аж доки не буде надіслано дозвіл на арешт.

І ось два дні тому Фікс одержав від директора лондонської поліції прикмети ймовірного злодія — поважного, добре вдягненого джентльмена, якого бачили у платіжній залі банку в день крадіжки.

Цілком зрозуміло, що спокушений великою нагородою, яку обіцяли за спіймання злодія, детектив нетерпляче очікував прибуття «Монголії».

— Ви стверджуєте, пане консуле, що цей пароплав не може спізнитися? — удесяте перепитував він.

— Не може, пане Фікс, — відповідав консул. — Він учора був поблизу Порт-Саїда, а решта сто шістдесят кілометрів каналом — дрібниці для такого судна. Кажу вам, «Монголія» завжди отримує премію двадцять п’ять фунтів, які уряд видає за кожну виграну в розкладі добу.

— Цей пакетбот прямує безпосередньо з Бриндизі? — запитав Фікс.

— Із самого Бриндизі, де він забирає пошту для Індії; звідти він вийшов у суботу о п’ятій годині дня. Тож наберіться терпіння, він не може спізнитися. Та я, відверто кажучи, не розумію, як на підставі отриманих прикмет ви зможете впізнати злодія, якщо він справді на облавку «Монголії»?

— Пане консуле, — пояснював Фікс, — цих людей не впізнаєш, а відчуваєш. Треба мати особливу інтуїцію, чуття, якому сприяють слух, зір і нюх. За своє життя я заарештував чимало таких джентльменів, і якщо лишень наш злодій зараз на пароплаві, то гарантую вам, він не вислизне з моїх рук.

— Я був би вельми радий, містере Фікс, бо йдеться про велику крадіжку.

— Чудову крадіжку, — палко підхопив агент. — П’ятдесят п’ять тисяч фунтів! Нечасто нам таке випадає! Злодій нині дрібнішає. Порода Шепердів[7] хиріє. Тепер ідуть на шибеницю за кілька шилінгів!

— Містере Фікс, — відповів консул, — ви так переконливо говорите, що я від щирого серця бажаю вам успіху; але повторюю: боюся, що за теперішніх умов це надскладна справа. Відповідно до прикмет, одержаних вами, цей злодій цілком скидається на доброчесну людину.

— Пане консуле, — процідив поліцейський інспектор, — видатні злодії завжди виглядають доброчесно. Ви чудово розумієте, що людині з обличчям шахрая нічого іншого не залишається, як поводитися порядно, а то її притьмом заарештують. Передусім треба пильнувати чесні фізіономії. Робота важка, я згоден, і це радше мистецтво, ніж ремесло.

Звідси стає очевидним, що той-таки Фікс не був позбавлений зарозумілості.

Тим часом набережна потроху оживала. Моряки різних національностей, комерсанти, маклери, носії, фелахи юрбилися біля пристані. Відчувалося, що пакетбот от-от прибуде.

Була доволі погожа, проте холодна днина, віяв східний вітер. У блідих променях сонця над містом окреслювалося кілька мінаретів. На південь уздовж рейду Суеца, немов рука, простягався мол завдовжки два кілометри. По гладіні Червоного моря пливло кілька рибальських і каботажних суден; деякі з них зберігали витончені пропорції античної галери.

За професійною звичкою, Фікс швидким оком оглядав кожного перехожого.

Було пів на одинадцяту.

— Та цей пакетбот не прийде! — вигукнув він, почувши биття портового годинника.

— Він уже близько, — відповів консул.

— Скільки він простоїть у Суеці? — поцікавився Фікс.

— Чотири години. Час, потрібний для завантаження вугілля. Від Суеца до Адена, що на іншому березі Червоного моря, тисяча триста десять миль, тому він має запастися пальним.

— А з Суеца судно прямує на Бомбей? — запитав Фікс.

— Так, прямим рейсом.

— У такому разі, якщо злодій обрав цей шлях і це судно, то, безсумнівно, він збирається висадитись у Суеці, щоб дістатися голландських або французьких володінь в Азії. Він має чудово розуміти, що Індія — британська колонія і там він не буде в безпеці.

— Так, звичайно, якщо тільки він не майстер своєї справи, — зауважив консул. — Ви й самі знаєте, англійському злочинцеві значно легше сховатися в Лондоні, ніж за кордоном.

По тих словах, що змусили детектива серйозно замислитися, консул повернувся до себе; британське консульство було зовсім близенько від набережної. Залишившись сам, поліцейський інспектор запанікував; він мав дивне передчуття, що злодій повинен бути саме на облавку «Монголії». І справді, коли цей шахрай збирається дістатися Нового Світу, то шлях через Індію, який охороняють менше, ніж шлях через Атлантичний океан, має привернути його увагу.

Але Фікс недовго розмірковував. Гучні гудки сповістили про прибуття пакетбота. Ватага носіїв і фелахів, загрожуючи недоторканності боків і одягу публіки, ринула до пристані. Кілька човнів відпливли від причалу й попрямували назустріч «Монголії».