ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Я розберу. (Читає, якнайточніше відтворюючи її вимову). «Та не рузстроюйтесь ви, Копитане… Купіть осьо лучче букєтіка».

КВІТКАРКА (геть спантеличена). Так це то’о, шо я сказала на ньо’ «Копитане»?! Я ж не хтіла ніко’ обідить! (До ПАНА З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ). Пане, скажіть, хай не заявля на мене через оте тіки слово! Ви ж…

ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ. Заявляти?! Ні на кого я не заявлятиму. (До ПАНА ІЗ ЗАПИСНИКОМ). Справді, пане, якщо ви детектив, то я ще не потребую вашого захисту від дівчат. А ця дівчина поводилася цілком пристойно, усі це бачили.

ГОЛОСИ З НАТОВПУ (висловлюючи обурення свавіллям поліції). Пра’ільно! А чо’ він лізе? Займався б ото своїм ділом! Йому, бач, вислужицця закортіло, ото й записує, хто шо скаже! Дівчина до ньо’о й словом не обізвалася. А на’іть, коли й так, то шо?! Не мона вже бідній дівчині від дошшу сховаця, шоб хтось її не зобидив (тощо, тощо)… (Співчутливіші відводять її до колони. Дівчина знов сідає і намагається заспокоїтись).

ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. Це не лягавий. Просто любе пхати носа не в свої діла. Я ж вам кажу: подивіця на йо’ черевики.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (весело поглянувши на нього). А як ваші родичі в Челсі?

НЕЗНАЙОМИЙ (підозріливо). А хто вам ск’ав, шо в мене там родичі?

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Яка різниця, хто сказав? Вони звідти. (До дівчини). А ви тут як опинилися? Адже ви родом із Лісон Ґроув.

КВІТКАРКА (збентежено). Шо ж, мені вже звідти не мона вийхать? Житя там було гірш, чим у свинюшнику. Ше й за хату три шкури здирали! (Плаче). Ой бідна ж я, бідна-а-а.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Живіть собі де хочете, тільки не галасуйте так.

ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ (до дівчини). Годі вам, годі. Він не може вам нічого заподіяти. Ви маєте право жити там, де бажаєте.

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ (протиснувшись поміж ПАНОМ ІЗ ЗАПИСНИКОМ та ПАНОМ З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ). У віллі на Парк Лейн, наприклад. Хочете, ми з вами удвох це обговоримо?…

КВІТКАРКА (похнюпившись над кошиком, тихо жаліється на свою долю). Я ж порядна дівчина… Ну кому я шо пагане зробила?

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ (не звертаючи уваги на дівчину). Може, й мені скажете, звідки я родом?

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (оком не моргнувши). Гокстон.

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ (дуже здивовано). Шоб я луснув! Та ви справді все знаєте!

КВІТКАРКА (все ще почуваючи себе скривдженою). Хто йому дав право в чужі діла лізти… Чо’ він до мене причепивсь?

ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ (до неї). Пра’ільно! Ти йому так цьо’ не оставляй! (До ПАНА ІЗ ЗАПИСНИКОМ). Слухайте, хто вам дав право все про всіх знать?

КВІТКАРКА. Та! Хай собі говоре. Не хочу я з ним звязуваця.

ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. А все тому, шо ви нас за людей не держите. З отим паном у вас би такі штуки не пройшли.

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Точно: скажіть, звідкіля він, як уже взялись угадувать.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Челтнем, Гарроу, Кембридж,[13] згодом — Індія.

ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ. Усе правильно.

ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ. Дозвольте поцікавитись, де ви навчилися таких фокусів? Ви часом не виступаєте з цим у мюзик-холі?

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Цікава думка. Може, колись і спробую.

КВІТКАРКА (невдоволена зміною загального настрою на користь ПАНА З ЗАПИСНИКОМ). Зачіпа бідну дівчину… Жинтільмен називаєця!

ДОЧКА (втративши терпець, безцеремонно проштовхується вперед, відпихаючи КВІТКАРКУ і ПАНА З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ, який ґречно відступає за колону). Де ж той Фреді?! Ще трохи — і я на цьому протязі дістану пневмонію.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (до себе, поспіхом занотовує). Ерлскорт.

ДОЧКА (роздратовано). Прошу тримати ці недоречні ремарки при собі.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Хіба я сказав уголос? Я не навмисне. Вибачте. А от мати ваша, звичайно ж, із Епсома.

МАТИ (підходить і стає поміж ДОЧКОЮ та ПАНОМ ІЗ ЗАПИСНИКОМ). Як цікаво, адже я справді виросла неподалік від Епсома, у Товстопанському Парку.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (розвеселившись). Ха-ха! Ні в біса ж собі назвочка! Прошу вибачити. (До ДОЧКИ). Ви хотіли взяти таксі, коли не помиляюся.

ДОЧКА. Не смійте навіть озиватись до мене.

МАТИ. Кларо, прошу тебе… (У відповідь ДОЧКА лише роздратовано знизує плечима і з виглядом погорди відходить). Якби ви знайшли нам таксі, ми були б дуже вдячні. (ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ дістає свисток). О, дякую. (Відходить до ДОЧКИ).

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Отакої! Я ж казав, шо це перевдітий полісмен.

ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. Та то ж не поліцейський свисток, а спортивний.

КВІТКАРКА (все ще ображена). Хто йому дав право мене принижать?! В мене такі самі почутя, шо й в усякої леді!

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Не знаю, чи ви помітили, але дощ перестав.

ЧОЛОВІК ІЗ НАТОВПУ. А й справді! Шо ж ви раніш не сказали, а то стою тут, слухаю ваші дурні побрехеньки!.. (Іде в напрямку Стренда).

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ. Хоч’те, я вам зара’ скажу, звідкіля ви самі взялись? З психотричної лікарні. Там вам і місце.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (люб’язно його виправляючи). Псих-І-А-тричної.

ІРОНІЧНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ (намагаючись говорити вишукано). Дуже вдячний вам, пане прохвесор. Ха-ха! Здоровенькі були! (Підносить капелюха з глузливою шанобливістю і йде геть).

КВІТКАРКА. Куди таке годиця, отако людей страхать! А коли б йому самому хтось таке утнув!

МАТИ. Дощу вже немає, Кларо. Можемо пройтися до автобусної зупинки. Ходімо. (Підбирає спідницю і рушає в напрямку Стренда).

ДОЧКА. А як же таксі… (МАТИ її вже не чує). Боже, як мені все це набридло… (Роздратована, йде за МАТІР’Ю).

КВІТКАРКА. Горе, та й годі! Шо то за житя, як кожне тобі дошкуля та ше й зачіпа!

ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ (вертаючись на своє місце, ліворуч від ПАНА ІЗ ЗАПИСНИКОМ). Дозвольте поцікавитись, як це у вас виходить?

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Звичайна фонетика, наука про звуки мови. Моя професія і водночас хобі. Щасливий той, хто заробляє на життя своїм хобі! Вимову ірландця або йоркширця розпізнає кожен. Я ж визначаю, звідки людина, із точністю до кількох кілометрів, а якщо це лондонець, то назву й вулицю.

КВІТКАРКА. Де ж йо’о совість! Посоромився б!

ПАН З ВІЙСЬКОВОЮ ВИПРАВОЮ. Невже цим заробиш на життя?

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Авжеж! І цілком непогано. Наш час — це час вискочнів. Є такі, що починають у Кентиштауні з вісімдесяти фунтів на рік, а закінчують у віллі на Парк Лейн, маючи на рік не менш як сто тисяч. Вони раді розпрощатися зі своїм злидарським кварталом, але варто їм мовити бодай слово — і вимова їх виказує. І ось є я, який може їх навчити…

КВІТКАРКА. Займалися б ото своїм ділом і оставили бідну дівчину в покої…

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ (вибухає). Жінко, або припиніть це огидне квоктання, або шукайте собі притулку під стінами іншого храму.

КВІТКАРКА (з боязким викликом). Маю право буть там, де собі хочу, так, як і ви.

ПАН ІЗ ЗАПИСНИКОМ. Особа, що видає такі огидні й бридкі звуки, не має ніяких прав: ані десь бути, ані взагалі існувати. Згадайте, що ви живе створіння, наділене душею і даром виразного мовлення; що ваша рідна мова — це мова Шекспіра і Мілтона, мова, якою видано Біблію. А ви сидите тут і квокчете, як та курка.