Annotation

В книгу вошли лучшие образцы народных дум, предусмотренные программой средней школы и рекомендуемые для внеклассного чтения. В них нашли художественное отображение борьба украинского народа против поработителей, всемирно-исторические завоевания Великого Октября, единство и дружба братских советских народов.

КОЗАК ГОЛОТА

ОТАМАН МАТЯШ СТАРИЙ

ТРИ БРАТИ САМАРСЬКІ

НЕВОЛЬНИКИ

КОВАЛЕНКО

ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ

ІВАСЬ УДОВИЧЕНКО, КОНОВЧЕНКО

СЕСТРА ТА БРАТ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ВАСИЛІЙ МОЛДАВСЬКИЙ

ІВАН БОГУН

notes

1

НАРОДНІ

ДУМИ

ЗБІРНИК' Гравюри В. І. Лопати

Київ Видавництво художньої літератури «Дніпро»

1986

82.3Ук-6

НЗО

Упорядник, автор передмови і приміток С. В. МИШАНИЧ

(Р) Упорядкування, передмова,

плимітіги v^rтт<-^м/uo ліКлілм п

примітки, художнє оформлення, Видавництво «Дніпро», 1986 р,

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДУМИ

Більшість народів світу на певному етапі свого історичного розвитку створювали поетичний епос — це, за словами М. Горького, своєрідне вмістилище знань народу про себе і вимог до самого себе. Далека відстань — часова й географічна— відділяє давньогрецьку «Іліаду» й «Одіссею» від карело-фінської «Калевали», скандінавські саги від німецької «Пісні про Нібелунгів», французьку «Пісню про Ролан-да» від російських билин, киргизький «Манас» від українських дум, але всіх їх об’єднує високий героїчний дух народів, що їх створили. Епічна традиція, говорив М. Черни-шевський, зумовлена енергією народного буття. «Тільки там з’являлась багата народна поезія, де народні маси <...> хвилювались сильними і благородними почуттями, де здійснювались силою народу великі події» Ч

Східнослов’янські народи ще в добу Київської Русі мали високорозвинену епічну традицію і саме на грунті цієї традиції виникли російські билини і українські думи.

Епос — поняття широке, сюди входить значна частина видів і жанрів фольклору: казки, легенди, перекази, оповідання, історичні пісні, балади; героїчний епос — найвища форма художнього мислення народу, яка засвідчує високий рівень його історичної свідомості.

У великому фонді світової епічної культури почесне місце посідають українські думи як глибоко оригінальні му-зично-поетичні твори високого ідейного звучання. Цей величний пам’ятник народної культури, створений в епоху найбільшої напруги народу в боротьбі за право на життя, пройшов складну еволюцію — від становлення (приблизно XV ст.), злету (XVI—XVII ст.) до поступового переходу в пам’ятку естетичного життя народу. Образність поетичного вислову, краса музичного супроводу, глибина думки викликали захоплення культурних діячів світу. У своєму романтичному захопленні кобзарським мистецтвом та поезією дум Т. Г. Шевченко 1858 р. підносив їх вище Гомерових

■ ¹ Чернышевский Н. Г. Песни разных народов.— Собр. соч.: В 15 т.— М., 1949,—Т. 2.—С. 295.

«Іліади» й «Одіссеї»: «... у Гомера,—писав — ...ничего нет похожего на наши исторические думы-эпопеи, как например дума «Иван Коновченко», «Савва Чалый», «Алексей, попович пирятинский», или «Побег трех братьев из Азова», или «Самойло Кишка», или, или, — да их и не перечтешь»

Найдавніші записи дум, що дійшли до нашого часу, сягають другої половини XVII ст. В рукописному збірнику Конд-рацького, віднайденому в архіві Ягеллонського університету в м. Кракові та опублікованому 1928 р. академіком М. Возняком, зафіксовано чотири зразки дум з Волині.

Перша рукописна збірка дум під назвою «Повести мало-российские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале XIX века», містить тринадцять зразків. Хоча збірник був Відомий багатьом записувачам і дослідникам народного епосу, його публікацію вперше здійснив П. Житецький 1892 р. в журналі «Киевская старина», а 1893 р. — видав окремою книжкою.

Щасливішою була доля записів дум, здійснених М. Цер-телєвим. Записані ним 1814 р. на Полтавщині дев’ять дум були надруковані 1819 р. в книзі «Опыт собрания старинных малороссийских песней». М. Цертелєв відкрив всьому світу багатства української поетичної епіки.

З цього часу поетичний епос України привертає увагу діячів вітчизняної і європейської науки. їх записують не лише фольклористи й етнографи, а й письменники, історики, мовознавці, теоретики літератури, вчителі, лікарі, художники. Найвизначнішими виданнями дум першої половини XIX ст. були шість випусків «Запорожской старины» (1833—1838) І. Срезневського, збірка П. Лукашевича «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (1836),збірники М. Максимовича «Украинские народные песни» (1834) і «Сборник украинских песен» (1849). Особливе значення як у теоретичному плані, так і в плані осмислення матеріалу ■мала остання збірка М. Максимовича, у якій вміщено всі відомі на той час думи.

У збірнику А. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854), крім дум, подані невеличкі коментарі й ві* домості про кобзарів, в «Записках о Южной Руси» (1856—-1857) матеріал згруповано за репертуаром виконавців.

Найпомітнішою подією другої половини XIX ст. стали «Исторические песни малорусского народа с объяснениями

Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (т. І—1874, т. II—1875). Упорядники вмістили у збірнику майже всі відомі. їм тексти дум з детальним коментуванням історичних реалій.

Значним досягненням було видання М. Лисенка, який, крім текстів, записав мелодії дум, виконуваних відомим кобзарем Остапом Вересаєм, і цим започаткував вивчення ме-. лосу українського епосу.

Новий етап вивчення думового епосу пов’язаний з іменами Лесі Українки та Ф. Колесси. 1908 року Леся Українка на власні кошти організувала експедицію для записування дум на фонограф. Записи здійснив Ф. Колесса на Полтавщині та в Києві. А 1910 р. вийшов перший том записаних дум, 1913 р.—другий. Таким чином, це було перше науково підготовлене видання дум у єдності тексту і мелодії.

У радянський час було здійснено кілька видань дум, наукового і популярного характеру: 1959, 1969, 1972, 1974, 1983 рр.

Перші згадки про думи знаходимо у писемних джерелах початку XVI ст. В українсько-польських писемних джерелах термін «дума» вживався на означення пісень з історичною тематикою, рідше — ліричних пісень.

У вітчизняне народознавство термін «дума» ввів К. Рилєєв на початку XIX ст. Перебуваючи на Україні, поет захоплювався українською народною поезією, героїчним епосом. 1825 р. він видав книжку поезій під назвою «Думи», у передмові до якої високо оцінив українські думи. Думи К. Рилєєва за формою і стилем були далекі від українських, оскільки він називав так й історичні пісні, й свої твори на історичну тематику.

Термін «дума» того ж часу почав вживати М. Максимович, першим виділивши. їх в окремий фольклорний жанр. Підкреслюючи тісний зв’язок дум з історією народу, звернув увагу на близькість багатьох з них до народних голосінь, відзначив своєрідність їх поетики, зокрема оповідний характер, вільний віршовий розмір, характерне римування.

В народі слово «дума» не вживалося, а твори називалися «козацькими піснями», «піснями, про старовину», «неволь-ницькими плачами», «лицарськими піснями», «псалмами козацькими». Пізніше, в кінці XIX ст., коли кобзарі почали звертатися до книг за поповненням репертуару, термін «дума» приживається і в кобзарському середовищі.

Виникнення кобзарства та його репертуару зумовлене історичними передумовами на Україні в ХУ—XVI ст.

Протягом віків кобзарі були не тільки свідками важливих історичних подій, а силою свого мистецтва підтримували бойовий дух козацтва, піднімали народ до боротьби за соціальне і національне визволення. Епічність думової форми, для якої характерна художність, образність, і визначили емоційний вплив дум. Без сумніву можна сказати, що так звані «невольницькі плачі» — створені самими невільниками. Повернувшись на батьківщину, осліплені за спробу втекти чи за інші «провини», колишні невільники привозили з собою свій художній доробок чи доробок своїх побратимів. Так Т. Г. Шевченко змальовує в поемі «Сліпий» козака Степана.