Всi негри, якi проходили нашим офiсом, неодмiнно робили менi шлюбну пропозицiю i запрошували на побачення. Тобто в мене були всi шанси стати справжньою принцесою. Звiсно, що пiсля контрреволюцiї. Я чемно вiдповiдала їм, що я є "верi бiзi тудей". Я настiльки звикла до нападiв на мою незалежнiсть з їхнього боку, що коли побачила негра в дверях супермаркету, де я купувала каву, молоко та тiстечка, який, власне, нiчого не встиг менi запропонувати, заявила: "Соррi, бат ай ем верi бiзi тудей". "Ок, гьорл. Бат донт фогет ебаут рест!" - вiдповiв менi на це незнайомий темношкiрий принц. А потiм негри скiнчилися так само раптово, як почалися. Але забути про себе вони не давали, бо майже щодня я отримувала вiд когось з них листа, унiверсальну форму та змiст якого я самотужки вигадала тодi, в далеких дев'яностих.

Пiсля того як закiнчилися негри, почалася справжня робота. Нас запрошували перекладати на конференцiях, завдяки зв'язкам Марлена ми заробили репутацiю в юридичних колах, перекладали юридичнi папери, навiть видали перший англо-український юридичний словник. Складали тексти для запрошень, вигадували тости, здiйснювали переклади статей для iнтернет-сайтiв та модних глянсових журналiв. Справи йшли, а Марлен поїхав працювати за кордон. Я сумувала за ним надзвичайно, але знала, що так буде краще насамперед для нього.

Вони сидiли та працювали. Мої бджiлки. "Привiт, хочу зробити невелике оголошення", - промовила до них я. "Про пiдвищення заробiтної платнi?" - запитав Сашко. "Чи про зниження?" - уточнила Наталка. Ральф посмiхався собi. "Про те, що я виходжу замiж!" - "Знову? Слухай, я не розумiю, навiщо ти повторюєшся? Замiжжя - це ж не вчити вiршика! Один раз спробувала i досить!" - "Вона любить все закрiплювати, ти що не знаєш? Вона i пiсля першої чарки нiколи не зупиняється, а ти хотiв, щоб вона зупинилася пiсля першого шлюбу? I коли це буде? I хто вiн такий? Не потворний жебрак? А в тебе є його фотокартка?" - Ральф сказав, щоб я надiслала йому поштою список подарункiв, якi менi хотiлося б отримати. "А для нас це щось змiнить?" - запитала знову Наталка. "Не думаю. Але можливо я стану бiльш лагiдна, бо в мене буде вдосталь сексу", - припустила я. "На нашому мiсцi я б не дуже на це розраховувала", - зауважила Наталка. "На те, що в мене буде бiльше сексу?" - "На те, що це злагодить тебе".

"Привiт!" - "Привiт!" - "А я виходжу замiж". - "Та ну? Слухай, а виставлятися ти коли будеш? Я тiльки хотiв сказати, що ранiше Великодня мене в Києвi не буде!" - "Добре, виставлятимуся у Великдень". - "Слухай, а ти бачила того вiденського сфiнкса, фотку якого я тобi надiслав учора?" - "Нi, не бачила, в мене не доходили руки, я ж…" - "От ти завжди так… А ти подивися. Тiльки зараз!" - "Ну, подивилася, i що? Зняв спину сфiнкса. Дякую. Дуже виразна спина, i крила є, i товстий хвiст". - "Тю на тебе! Подивися йому пiд хвiст!" - "Що?" "Подивилася?" - "Подивилася". - "I що ти побачила?" - "Марлен, ну що можна побачити пiд сфiнксовим хвостом?" - "Я спецiально для тебе засняв його дупку! Ти коли-небудь ранiше бачила сфинксiв анус?" - "Нi, я не зазирала їм пiд хвiст". - "А дарма! В них є анус! Якби не я, ти таке нiколи б не побачила! Все, добре, в мене тут перемовини. Я дуже тебе прошу - напиши менi про твого майбутнього чоловiка детальнiше". - "Може краще сфотографувати для тебе його анус?" - "Не думаю, що це мене вразить. У нього ж анi хвоста, анi крилець… Нi, краще напиши про нього щось цiкаве!" Таким вже був Марлен.

А я намагалася правити Наталчин переклад, посмiхалася i згадувала, як менi вперше зробили шлюбну пропозицiю.

Iсторiя про те, як менi вперше зробили шлюбну пропозицiю

Вперше менi робили шлюбну пропозицiю в Бернi, де ми, спiвробiтники Мiнiстерства закордонних справ, перебували з навчальним вiзитом. Навчальнi вiзити були важливi для європейських країн, тому що переконували, що вони вчать нас демократiї та справедливостi. Нам вони були теж кориснi, бо можна було байдикувати з чистою совiстю; мешкати в дорогих готелях за рахунок сторони, що приймає; знайомитися iз захiдним стилем життя, пити жахливу безкоштовну каву в будь-яких обсягах та купувати собi щось гарне та смачне на щоденнi й чималi грошi, якi видiлялися закордонною стороною з тим, щоб нас не поглинув чужинний свiт.

Шлюбну пропозицiю менi зробив мiцний бiлявий хлопець (я завжди подобалася бiлявцям), практично велетень, що мав прiзвисько Засiк. Таке прiзвисько в нього було тому, що вiн часто перебував у вiдрядженнях, але нiколи не харчувався поза готельним номером. I ви помилитесь, якщо подумаєте, що вiн замовляв їжу собi у номер. Нi, вiн просто брав харчi з дому та потiм споживав їх або в своєму номерi, або десь в парку. Вiн тягнув з собою згущене молоко, консерви, чай, ковбасу, кип'ятильник, столове приладдя. Вiн нiколи не приймав запрошення до ресторанiв, якщо не був переконаний на сто вiдсоткiв у тому, що його не змушуватимуть платити за себе.

В принципi, я нiколи не думала, що цiкавлю його як жiнка. По-перше, Засiк є засiком, хiба його в такому пiдозрюватимеш? А по-друге, в мене тодi був пристрасний роман з Великим Перекладачем. Роман з Великим Перекладачем почався в мене з коньяку. Вiрнiше, розвивався вiн тому, що в мене коньяку не було, а у Великого Перекладача коньяк не переводився. Великий Перекладач був чоловiком у вiцi, кiношної зовнiшностi, навiть сивина в нього була фотогенiчною. Таким довiряють грати пихатих графiв, замрiяних великих вчених та iнших покидькiв чоловiчої статi. Вiн був iмпозантний, грайливий бабiй, звiсно, що одружений давно i щасливо, але в нього був коньяк, а в мене - поганi судини. Тому перший крок до нашого зближення зробила саме я.

Я написала йому грайливу записку i передала її на ранковому засiданнi, пiд час якого одна занудна особа розповiдала нам, яким чином забезпечується обiг паперiв в їхньому Мiнiстерствi закордонних справ. Я написала щось таке: "Вродливий ви, щасливий ви, нащадок Дiонiса, не будьте жадiбним скотом, а подiлiться "Тисою". Щоб вiн нi про кого iншого не подумав, я пiдписалася пiд цим поетичним шедевром повним iм'ям. А то переплутав би мене i з занудною Наталiєю, вродливою дiвчиною Оксаною, солiдною дамою Веронiкою Павлiвною або взагалi i з сучкою Жанною. Це вже нi. Великий Перекладач закладувався коньяком щоранку, тому в нього переважно завжди був веселий настрiй. Вiн реготнув i написав записку менi: "Заходь надвечiр - випити коньяк. Мiй номер - сорок п'ять. Цiлую. Твiй манiяк".

Звiсно, що я не встояла. Тому ми радiсно спокушали одне одного, вешталися по номерах, обмiнювалися записками, були розкутими настiльки, що втратили пильнiсть. Одна з цих записок вельми фривольного змiсту потрапила до рученят каверзливої Наталiї. Наталiя мене непокоїла, тому що вона була людиною, яка розповiдала менi стрiчку "Леон-кiлер" як надзвичайно смiшну комедiю, постiйно реготала, змушувала мене реготати, а коли пiсля цiєї розповiдi я побачила фiльм - я впала в прострацiю. Наталiя нiчого не вигадала краще, нiж слiдкувати за нами, щоб сфотографувати. Одного разу я помiтила її бiля номеру сорок п'ять. Вона скрутилася за шапликом з юккою, причому цей шаплик вона звiдкись сюди перетягла!

У цiй поїздцi зi мною був Марлен. Трохи порадившися з ним, ми вирiшили викрасти в Наталiї фотоапарат - я не вiрила, що вона знiмає нас з Великим Перекладачем для власного задоволення та перегляду свiтлин з нашими видатними пиками самотнiми вечорами, i не для того, щоб потiм подарувати їх нам на ювiлей наших мiцних коньячних стосункiв. Я була переконана, що цi фотокартки або опиняться на столi у керiвництва (скорше його, нiж мого), або в руках його дружини. I ми фотоапарат викрали. Бо - не треба!